Традиції юдейського поховання

Марта і Марія були сестрами Лазаря. Всі вони жили в містечку Віфанія. Вони були друзями Спасителя, і Він багато разів відвідував їх. На певному етапі Свого служіння Ісус пішов з Юдеї, де розташована Віфанія, оскільки юдеї, які жили в тій місцевості, хотіли Його вбити (див. Іван 10:39–40). У той час як Ісуса не було, Лазар захворів, помер і був похований за юдейским звичаєм (див. Іван 11:1–17).

Є певні звичаї, яких вони найвірогідніше дотримувалися під час смерті й поховання Лазаря.

Після того як людина помирала, їй закривали очі. Тіло омивали пахощами, такими як нард, миро і алое (див. Лука 23:56; Іван 19:38–40).

Тіло загортали в тканину і несли у родинний дім, куди могли прийти родичі й сусіди (див. Дії 9:37).

Зазвичай через вісім годин після смерті тіло несли в гробницю на ношах, аби всі присутні могли бачити тіло (див. Лука 12–14). Жінки йшли попереду цієї процесії. Члени сім’ї рвали на собі одяг на знак жалоби.

Деякі гробниці видовбували у скелі (див. Матвій 27:58–60). Гробниці мали невеликий отвір, тож людям доводилося нахилятися, щоб увійти.

Тіло клали на лаву, витесану з каменя. Гробниця закривалася великим круглим каменем, аби злодії чи тварини не могли в неї потрапити¹.

Після того як Ісус підняв з мертвих Лазаря, Його учні мали велику причину надіятися, а не лише сумувати через втрату близької людини. Вони не могли цього заперечувати, бо завдяки Ісусу Христу “могила не мала перемоги, і … смерть не мала жала” (Moсія16:7).