Новий Завіт у контексті
Сільське життя в Галілеї за часів Ісуса Христа
Знання про життя в селі, де жив Ісус у першому столітті, можуть допомогти нам краще розуміти Його вчення і наближають нас до Нього.
У Євангеліях Нового Завіту сказано, що Ісус провів більшу частину Свого життя та священнослужіння в єврейських селах поблизу Галілейського моря, прісноводного озера на північ від Юдеї, оточеного невисокими пагорбами та сільськогосподарськими рівнинами1.
У цьому регіоні не лише відбувалися фізичні, культурні та релігійні події дитинства Ісуса, але й саме тут Він покликав Своїх перших учнів, здійснив багато Своїх чудес і почав проголошувати “добру звістку” про Царство2.
Знання сільського життя в цьому регіоні в першому столітті може допомогти нам краще розуміти Його вчення і оживити євангельські історії, щоб наблизити нас до Нього.
Населення
Писання, історичні джерела та археологічні розкопки в районі Галілейського моря свідчать про те, що хоча ця територія колись була заселена північними колінами Ізраїля3, галілейські села часів Ісуса, як-от: Назарет, Кана, Наїн, Капернаум, Хоразін та інші, були заселені в перші два століття до Р.Х., коли юдейські сім’ї мігрували на північ, як частина розширення Хасмонейського царства.
До часів Нового Завіту населення цих сіл складало від кількох сотень до кількох тисяч жителів, більшість із яких займалися сільським господарством, рибальством і торгівлею, про що Ісус часто згадував у Своїх притчах та проповідях4.
Будівлі
Повсякденне життя в галілейських селах було відносно скромним, особливо порівняно з великими містами регіону (такими, як Єрусалим) з їхньою містобудівною системою в римському стилі, технологією будівництва та благоустроєм.
Наприклад, у галілейських селах зазвичай не було централізованого планування, вимощених доріг чи площ, монументальної архітектури чи водопроводу. Натомість вони здебільшого представляли собою невеликі групи будинків із простими житловими кімнатами, згруповані навколо загального двору (через що в людей було мало особистого простору). Вони були побудовані зі складених один на одного необроблених каменів, скріплених будівельним розчином, і мали солом’яні дахи, покриті шаром штукатурки.5 У таких будинках мешкали родичі, які разом займалися сільським господарством, рибальством, ремеслами чи приготуванням їжі6.
З розширенням кількості будинків для задоволення зростаючих потреб природним чином з’являлися ґрунтові доріжки та провулки, через що спекотним літом було багато пилу, а в сезон дощів взимку — багато бруду.
Домашній побут
Оскільки податки в цей період були високими, а більшість сімей мали дохід трохи вищий за прожитковий мінімум, будинки в галілейських селах не мали внутрішнього убрання, мали обмежену кількість меблів і не містили предметів розкоші.
Члени сім’ї зазвичай готували їжу за допомогою молотильних каменів та печі; сиділи й спали на очеретяних циновках, якими була застелена земляна підлога будинку; їли з казанів і спільної тарілки, мочаючи хліб у суп або кашу.
Типовими стравами також були: місцеве вино, оливкова олія, бобові (сочевиця, боби та нут), фрукти (виноград, оливки, інжир та фініки), овочі (цибуля, цибуля-порей та капуста), риба та молочні продукти (козячий сир, масло і молоко).
Оскільки в цих поселеннях не було водопроводу та лазень, рівень гігієни серед мешканців галілейських сіл був значно нижчим за сучасні стандарти.
Звичаї
Окрім фізичного середовища регіону, у Галілейських селах першого століття в основному проживали релігійні єврейські сім’ї.
Вони спілкувались арамейською мовою (можливо, з домішкою слів і виразів на івриті), відзначали такі свята, як Суботу (яку святкували запалюванням невеликих масляних лампад), і дотримувалися законів кошерного харчування, описаних в Торі7, читали єврейські молитви, як-от Шма8, підтримували різні рівні ритуальної чистоти9, збиралися в скромних синагогах10 і усно передавали історії та вчення з Писань.
Вбрання
Більшість сільських жителів не могли дозволити собі носити довгий або багатошаровий одяг і натомість носили звичайний одяг часів римської Палестини: просту туніку до колін і без рукавів, підперезану поясом, шкіряні сандалії та мантію, накинуту на плечі, яку носили, щоб зігрітись взимку.
Крім того, єврейські чоловіки носили мантії зі священною бахромою по кутах (у цей період не було свідчень про релігійні головні убори), а заміжні жінки збирали волосся в невелику сітку11.
Ці та інші аспекти єврейського повсякденного життя в Галілеї першого століття дають цінну можливість зазирнути у світ, у якому жив Ісус, і, згадуючи про них під час читання євангельських історій, ми можемо ще глибше зрозуміти Його земне священнослужіння, послання та заклики до учнівства.