Підтримання стосунків з тими, хто не нашої віри

Нам ніколи не слід забувати, що ми живемо у світі великого різноманіття. Усі люди на землі---діти нашого Батька, і вони дотримуються різноманітних релігійних переконань. Ми повинні розвивати в собі толерантність, вдячність та повагу одне до одного⁶.

Ніде на землі немає необхідності у виникненні конфліктів між будь-якими різними групами. Нехай людей навчають в їхніх домах, що всі ми---діти Бога, нашого Вічного Батька, і що так само, як є батьківство, може й повинно бути братерство⁷.

Якщо ми будемо постійно тримати перед собою як реалії той образ божественного спадку, батьківства Бога і братерства людей, то ми будемо трішечки толерантнішими, трішечки добрішими, нам вдаватиметься трішечки більше допомагати тим, хто серед нас, і трішечки більше підтримувати їх. Ми будемо менш схильними опускатися до того, що для нас є явно неприйнятним. Ми---діти Бога, і ми любимо Його. Дійте таким чином трішечки більше⁸.

“Ми залишаємо за собою право вклонятися Всемогутньому Богові так, як нам каже власна совість, і визнаємо за всіма людьми те саме право: нехай вони вклоняються як, де і чому вони хочуть” (Уложення віри 1:11).

Як же це важливо, що ми, хоч і віримо в поклоніння Богу відповідно до нашої доктрини, усе ж при цьому не стаємо зарозумілими чи самовдоволеними, чи гордовитими, а пропонуємо й іншим привілей поклонятися відповідно до їхніх бажань. Більшість проблем у світі виникає через релігійні конфлікти. Я радий, що здатен сказати: я можу сісти разом зі своїми друзями-католиками і поговорити з ними, що я можу сісти зі своїми друзями-протестантами і поговорити з ними. Я піднімуся на їх захист, як піднімалася й буде підніматися ця Церква, захищаючи їх в цьому світі⁹.

Я благаю наших людей повсюди жити з повагою й вдячністю до тих, хто не нашої віри. Існує така велика потреба у ввічливості та взаємоповазі серед людей, які дотримуються різних вірувань і філософій. Ми не повинні бути поборниками будь-якої доктрини етнічної вищості. Ми живемо у світі різноманітностей. Ми можемо й повинні з повагою ставитися до тих, з чиїми вченнями ми можемо й не погоджуватися. Ми повинні з готовністю захищати права інших, хто, можливо, стає жертвами нетерпимості.

Я привертаю увагу ось на ці вражаючі слова, сказані Джозефом Смітом в 1843 р.:

“Якщо було доведено, що я готовий померти за “мормона”, то я можу сміливо заявити перед Небесами, що я так само готовий померти, захищаючи права пресвітеріанина, баптиста або хорошої людини з будь-якої іншої деномінації, [як і мормона]; бо той самий принцип, який може порушувати права святих останніх днів, може порушувати права католиків або представників будь-якої деномінації” (History of the Church, 5:498)¹⁰.

Ми не повинні замикатися тільки у своєму колі. У нас ніколи не повинно бути ставлення “ми святіші за вас”. Ми не повинні бути самовдоволеними. Ми повинні бути і великодушними, і відкритими, і дружніми. Ми можемо триматися своєї релігії. Ми можемо жити за своєю релігією. Ми можемо цінувати свій спосіб поклоніння, але при цьому не ображати інших. Я користуюся цією нагодою, аби благати про дух толерантності й добросусідства, дружби й любові до тих, хто належить до інших конфесій¹¹.

Ми не повинні сперечатися, коли говоримо про доктринальні відмінності. Для вʼїдливості місця немає. Однак ми ніколи не можемо відмовлятися чи ставити під сумнів знання, яке прийшло до нас через одкровення та прямо надані ключі та повноваження під руками тих, хто тримав їх в давнину. Давайте ніколи не забувати, що це відновлення того, що було встановлено Спасителем світу. …

Ми можемо поважати інші релігії і повинні їх поважати. Ми повинні визнавати те хороше, чого вони досягають. Ми повинні навчати своїх дітей бути толерантними і дружніми до тих, хто не нашої віри¹².

Ми не намагаємося шкодити іншим церквам. Ми не намагаємося ображати інші церкви. Ми не сперечаємося з іншими церквами. Ми не ведемо дискусії з іншими церквами. Ми просто кажемо тим, хто може належати до інших релігій або не належати до жодної з них: “Принесіть з собою усе хороше, що у вас є, а потім давайте подивимося, може, нам вдасться щось додати до цього”¹³.

Ми можемо працювати й працюємо з представниками інших релігій, залучаючись до різноманітних справ у нескінченній боротьбі проти соціальних хвороб, які загрожують скарбу тих цінностей, що є дуже важливими для всіх нас. Ці люди---не нашої віри, але вони---наші друзі, ближні й колеги у широкому колі справ. Нам приємно додавати свої сили до їхніх зусиль.

Але в усьому цьому немає доктринального компромісу. Він непотрібний і його не повинно бути з нашого боку. Але коли ми працюємо разом, встановлюються певні дружні стосунки¹⁴.

Давайте не забувати, що ми віримо в те, що повинні бути доброзичливими і творити добро всім людям. Я переконаний: ми можемо достатньо ефективно навчати наших дітей і нам не потрібно боятися, що вони втратять свою віру, якщо будуть дружніми та уважними до тих, хто не приймає доктрину цієї Церкви. … Давайте долучатися до хороших справ у своїх громадах. Можуть виникати ситуації, коли справа стосується серйозних моральних питань, ми не можемо йти на компроміс у тому, що стосується принципу. Але в таких випадках ми можемо ввічливо не погодитися, однак не бути при цьому неприємними. Ми можемо визнавати щирість тих, чиї позиції ми не можемо прийняти. Ми можемо говорити про принципи, а не про особистості.

У тих справах, які сприяють покращенню суспільства та які призначені бути благословенням для всіх його громадян, давайте робити крок вперед і бути корисними. …

… Навчайте тих, за кого відповідаєте, як це важливо---бути хорошими громадянами. Заохочуйте їх залучатися до активності, нагадуючи під час громадських обговорень, що тихий голос логічної аргументації переконливіший за гучний, галасливий голос протесту. Виконуючи такі обовʼязки, наші люди будуть благословенням для своїх громад, своїх сімей і для Церкви¹⁵.

Зображення

жінки обнімаються

Ми ніколи не повинні піддаватися силам зла. Ми можемо й повинні дотримуватися норм, які Церква відстоює з часу своєї організації. Існує кращий шлях за той, який пропонує світ. Якщо це означає відстоювати ці норми самим, ми повинні їх відстоювати.

Але ми не самі. Я впевнений: по всьому світу є мільйони людей, які печаляться через зло, яке бачать навколо себе. Вони люблять доброчесних, хороших і надихаючих. Вони також здійматимуть свої голоси і віддаватимуть свої сили для збереження тих цінностей, які варті того, щоб їх дотримуватися й розвивати¹⁶.

Давайте молитися за сили добра. Давайте простягнемо руку допомоги чоловікам і жінкам доброї волі, якими б не були їхні релігійні переконання і де б вони не жили. Давайте міцно стояти проти зла як вдома, так і за кордоном. … Ми можемо мати хороший вплив у цьому світі, кожний з нас¹⁷.

Виконуючи свою видатну місію, ми працюємо за мандатом, даним нам воскреслим Господом, Який промовляв у цьому останньому й завершальному розподілі. Це---Його унікальна і чудова справа. Ми свідчимо про Нього. Але нам непотрібно робити це із зарозумілістю чи самовдоволенням.

Як сказав Петро, ми---“вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої”. Чому? Бо ми можемо “звіща[т]и чесноти Того, Хто покликав [нас] із темряви до дивного світла Свого” (1 Петр.). 2:9). …

… Будьмо справжніми учнями Христа, дотримуючись Золотого правила, роблячи іншим те, що хотіли б, аби вони робили нам. Зміцнюймо власну віру й віру своїх дітей, виявляючи милість до тих, хто не нашої віри. Любов і повага будуть долати кожний прояв ворожості. Наша доброта може бути найпереконливішим аргументом на користь того, у що ми віримо”¹⁸.

Я хочу запропонувати, щоб ми розвивали в собі велике бажання допомагати тим, хто не нашої віри, підбадьорювати їх, направляли їх з милосердям і добротою до такого спілкування, яке могло б розкрити перед ними чудові програми Церкви.

Я думаю про вірш Едвіна Маркхема:

Звичайно ж, нам не треба вихвалятися [своєю релігією] чи будь-як виявляти зарозумілість. Це заважає Духу Христа, Якого ми повинні намагатися наслідувати. Той Дух знаходить Собі вираження в серці і душі, у спокійній та негордовитій манері нашого життя.

Усі ми бачили тих, кому майже заздримо, бо вони набули манери, яка, навіть без згадування про неї, говорить про красу євангелії, яка стала невіддільною від їхньої поведінки.

Ми можемо понизити свої голоси на кілька децибелів. Ми можемо платити добром за зло. Ми можемо усміхатися, коли набагато легше було б розгніватися. Ми можемо виявляти самоконтроль і самодисципліну та не звертати уваги на будь-які образи, націлені на нас²⁰.

Чи дійсно ми усвідомлюємо, чи розуміємо ми величну значимість того, що маємо? Це---сукупність всіх поколінь людства, завершальний етап в усій панорамі людського досвіду.

Однак це не ставить нас у позицію вищості. Скоріше, це має упокорювати нас. Це покладає на нас чітку відповідальність---турботливо допомагати іншим в Дусі Господаря, Який навчав: “Люби свого ближнього, як самого себе” (Матвій 19:19). Ми повинні позбутися самовдоволення і піднятися над дрібʼязковою корисливістю. …

Ми з того покоління, що є завершенням жнив всього, що пройшло до нас. Недостатньо, щоб нас просто знали як членів цієї Церкви. На нас покладається урочистий обов’язок. Давайте ж приймемо його і давайте виконувати його.

Ми повинні жити як справжні послідовники Христа, виявляючи до всіх милосердя, платячи добром за зло, навчаючи власним прикладом шляхам Господа і виконуючи велике служіння, яке Він призначив для нас²¹.

З молитви освячення Конференц-центру в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта: “Нехай же ми, хто з Твоєї Церкви, будемо гостинними і любʼязними. Нехай же ми будемо дотримуватися норм і поведінки, за які ми знані, і давати іншим цей привілей поклонятися кому, “де і чому вони хочуть” [Уложення віри 1:11]. Благослови нас бути хорошими ближніми й допомагати всім. Давайте ж піднімати руки[, що опустилися,] і зміцнювати ослаблі коліна кожного, хто у відчаї [див. УЗ 81:5]. Давайте ж всі разом будемо жити в мирі з вдячністю й повагою одне до одного²².

• Чому у наших стосунках з іншими корисно памʼятати, що всі ми---діти Бога? (Див. підрозділ 1). Як нам розвинути в собі більше вдячності й поваги до інших? Як можуть дорослі навчати дітей бути вдячними іншим та поважати їх?

• Прогляньте пораду Президента Хінклі стосовно наших стосунків з людьми не нашої віри (див. підрозділ 2). Як ми можемо розпізнати, що виявляємо зарозумілість або самовдоволення в цих стосунках? Як ми можемо виявляти більше дружелюбності й любові до тих, хто має інші релігійні переконання?

• Чому важливо, щоб члени Церкви працювали разом з іншими людьми, роблячи хороші справи? (Див. підрозділ 3). Які є приклади таких зусиль? Як нам досягти більшого впливу заради добра в нашій громаді?

• Чого ми можемо навчитися про учнівство з учень Президента Хінклі в підрозділі 4? Які ви бачили приклади того, що любов і повага долають почуття ворожості? Чому наше ставлення до інших є “найпереконливішим аргументом на користь того, у що ми віримо?” Подумайте, як конкретно ви можете допомагати іншим.

Матвій 7:12; Лука 9:49–50; Іван 13:34–35; 1 Івана 4:7–8; УЗ 1:30; 123:12–14; Уложення віри 1:13

“Коли ви відчуваєте радість від того, що розумієте євангелію, то захочете застосовувати все, про що дізналися. Прагніть жити у злагоді з вашим розумінням. Це зміцнить вашу віру і свідчення та збільшить знання” (Проповідуйте Мою євангелію [2005], с. 19).