Чудо місіонерської роботи останніх днів

Ми маємо божественний мандат нести євангелію усім народам, колінам, язикам і всім людям. На нас лежить відповідальність---навчати й христити в імʼя Господа Ісуса Христа. Сказав воскреслий Спаситель: “Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!” [Марк 16:15]. Ми залучені до великої та захоплюючої кампанії, що ведеться заради істини й добра⁸.

Перш ніж була організована Церква, була місіонерська робота. Вона й далі продовжується, незважаючи на труднощі багатьох періодів, через які довелося пройти нашим людям. Давайте ж всі, кожен з нас, прийме для себе рішення шукати нову можливість, нове відчуття обов’язку заново взяти на себе зобов’язання допомагати нашому Небесному Батькові в Його славетній роботі---здійснювати безсмертя і вічне життя Його синів і дочок по всій землі⁹.

Давайте ж ми, святі останніх днів, простягнемо руку тим, хто не нашої віри. Давайте ніколи не діяти в дусі зарозумілості або вважати себе святішими за інших. Натомість давайте виявляти любов, повагу до інших та бути любʼязними з ними. Часто нас розуміють неправильно, і я боюся, що в цьому великою мірою є наша провина. Ми можемо бути більш толерантними, більш товариськими, більш дружніми, бути кращим прикладом, ніж були в минулому. Навчаймо своїх дітей ставитися до інших дружелюбно, з повагою, любовʼю та захопленням. Це дасть набагато кращий результат, ніж егоїстичне ставлення. …

Давайте простягнемо руку світові у своєму місіонерському служінні, навчаючи всіх, хто буде слухати відновлену євангелію, говорячи без страху, але й без самовдоволення, про Перше видіння, свідчачи про Книгу Мормона та відновлення священства. Давайте, мої брати і сестри, ставати на коліна й молитися про можливість привести інших до радості євангелії¹⁰.

Як це дивовижно й чудово, що диво Святого Духа зворушує тисячі людей, що вони вірять і приймають, і стають членами Церкви. Їх охрищують. Їхнє життя постійно змінюється на краще. Стаються дива. Зерня віри западає в їхнє серце. Воно збільшується, коли вони пізнають більше. І вони приймають принцип за принципом, поки не отримають кожне з дивовижних благословень, що приходять до тих, хто ходить з вірою в цій Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів¹¹.

Я зустрівся з жінкою у Південній Америці, яка нещодавно приєдналась до Церкви. Ця жінка, палаючи великою любовʼю до того, що знайшла, взялася з ентузіазмом розказувати про це іншим. Усього за сім місяців після свого хрищення вона направила три сотні своїх знайомих до місіонерів, щоб ті могли пояснити їм євангелію. Завдяки одній людині шістдесят осіб приєдналися до Церкви. Краще було б сказати, прийшли в неї. У Сан-Паулу, Бразилія, я зустрівся з молодим місіонером, який першим навчав її євангелії. Він також був новонаверненим, поїхав на місію представляти Церкву, для цього йому довелося піти на великі фінансові жертви. Жінка, про яку я говорю, була однією з сорока трьох, яких він допоміг привести до Церкви на той момент. Цей молодий чоловік із Бразилії вплинув на життя інших людей більше ста разів: сорока трьох, яких він особисто навернув, і шістдесятьох---через навернену ним людину, а ще більшу кількість---через інших його навернених¹².

Надто багато хто з нас дивиться на місіонерську роботу як на просто проповідування “від дверей до дверей”. Кожний, хто знайомий з цією роботою, знає, що є кращий спосіб. І спосіб цей---через членів Церкви. Щоразу, коли є член Церкви, який представляє зацікавленого, відбувається безпосередня підтримка цієї людини. Цей член Церкви свідчить про істинність цієї роботи. Він прагне щастя для свого зацікавленого друга. Він приходить у захват, коли той друг робить успіхи у вивченні євангелії.

Місіонери повного дня можуть проводити поточне навчання, але член Церкви, де це можливо, буде допомагати в тому навчанні, запрошуючи до себе додому, щоб продовжувати те місіонерське служіння. Він буде щиро свідчити про божественність цієї роботи. Він буде там, щоб відповісти на запитання, коли поряд немає місіонерів. Він буде другом наверненому, який робить велику й часто важку зміну у своєму житті.

Євангелії нічого соромитися. Нею треба пишатися. “Тож, не соромся засвідчення Господа нашого”,---написав Павло Тимофію (2 Тим. 1:8). Можливості ділитись євангелією є скрізь. …

Зображення

жінка, що розмовляє

Процес приведення нових людей у Церкву---це обовʼязок не лише місіонерів. Вони мають найкращий успіх, коли члени Церкви стають джерелом у пошуку нових зацікавлених. …

Нехай же у серці кожного члена Церкви розвивається усвідомлення свого власного потенціалу для приведення інших до пізнання істини. Нехай він працює над цим. Нехай він з великою палкістю молиться про це. …

… Мої брати і сестри, ми можемо дозволити місіонерам самим спробувати виконувати цю роботу або ж ми можемо допомагати їм. Якщо вони виконуватимуть її самотужки, то будуть стукати у двері день за днем, а врожай буде жалюгідним. Або ж ми, члени Церкви, можемо допомогти їм знаходити й навчати зацікавлених. …

Нехай у кожному колі розвивається усвідомлення того, що є можливість знаходити тих, хто буде слухати євангельське послання. У цьому процесі нам непотрібно бути агресивними. Нам непотрібно бути зарозумілими. Найефективніший шлях, якого ми будемо триматися,---наше власне доброчесне життя та наш приклад. І оскільки ми долучаємося до цього служіння, наше життя поліпшиться, бо ми будемо пильно слідкувати, аби не зробити чи не сказати чогось, що може зашкодити розвитку тих, кого ми стараємося вести до істини. …

У Церкві необхідно збільшити ентузіазм на кожному рівні. Нехай на цю тему [місіонерської роботи] час від часу звучать виступи на причасних зборах. Нехай ця тема обговорюється священством і Товариством допомоги на їхніх щотижневих зборах. Нехай Товариство молодих чоловіків і Товариство молодих жінок обговорюють і планують, як допомогти в цій найважливішій справі. Нехай навіть діти Початкового товариства думають, як саме вони можуть допомогти. Багато батьків прийшло в Церкву завдяки своїй дитині, яку запросили відвідати Початкове товариство. …

Брати і сестри, усіх вас у приходах і колах, в округах і філіях, я запрошую стати в ряди цієї великої армії, з ентузіазмом до цієї роботи та з великим всеохоплюючим бажанням допомагати місіонерам виконувати величезний обовʼязок, який вони мають,---нести євангелію кожному народу, коліну, язику і всім людям. “Ниви вже білі [й готові] для жнив” (УЗ 4:4). Господь неодноразово заявляв про це. Чи не повинні ми послухатися Його за Його словом?¹³

Заради місіонерів … я хочу благати вас, святі, робити все можливе, щоб надавати рекомендації для навчання [тих людей], яких вони можуть навчати. Ви будете щасливі, якщо будете це робити. Кожний, хто приєднався до Церкви завдяки вашим зусиллям, принесе радість у ваше життя. Я кажу це як обіцяння кожному з вас¹⁴.

Ми мусимо підняти планку у вимогах до гідності й підготовки тих, хто вирушає у світ як посланці Господа Ісуса Христа¹⁵.

Сучасний світ потребує сили чистого свідчення. Він потребує євангелії Ісуса Христа і, якщо світ має почути цю євангелію, то мають бути й посланці, щоб навчати їй.

Ми просимо, щоб батьки рано починали підготовку своїх дітей [до місіонерського служіння]. Де є сімейна молитва, де є домашні сімейні вечори, де є читання Писань, де батько і мати активні в Церкві й говорять з ентузіазмом про Церкву та євангелію, там, у таких домах, дітей природно охоплює бажання навчати євангелії інших. В таких сімʼях місіонерська робота, як правило, стає традицією. Відкриваються ощадні рахунки, ще коли діти маленькі. Хлопчики зростають з природним очікуванням, що вони будуть покликані служити місіонерами Церкви. Місія для хлопця стає такою ж суттєвою частиною програми для життя, як і освіта¹⁶.

Місіонерська робота є, по суті, відповідальністю священства. Тому наші молоді чоловіки повинні нести цю важливу ношу. Це---їхня відповідальність і їхній обовʼязок¹⁷.

Молоді [чоловіки], я сподіваюсь, усі ви націлені на місіонерське служіння. Я не можу пообіцяти вам веселощів. Я не можу пообіцяти вам, що це буде легко й зручно. Я не можу пообіцяти, що час від часу у вас не буде розчарувань, страху, болючих страждань. Але я можу пообіцяти вам, що ви зростете настільки, наскільки ніколи у своєму житті не зростали за такий же період. Я можу пообіцяти вам щастя, яке буде неповторним, чудовим і довготривалим. Я можу пообіцяти вам, що ви по-новому оціните своє життя, що ви поставите собі нові пріоритети, що ви будете жити ближче до Господа, що молитва стане реальним і чудовим досвідом, що ви будете ходити з вірою, отримуючи результати від всього хорошого, що ви робите¹⁸.

Нам потрібні молоді жінки [для служіння на місії]. Вони виконують дивовижну роботу. Вони можуть увійти в будинки, зачинені для старійшин. …

[Однак] … молоді жінки не повинні відчувати, що вони мають такий же обовʼязок служити на місії, як і молоді чоловіки. Дехто з них дуже захоче поїхати [на місію]. У цьому випадку вони повинні порадитися зі своїм єпископом, а також зі своїми батьками. … Вам, сестри, я кажу, що вас будуть високо шанувати, будуть вважати, що ви якнайкраще виконуєте свої обовʼязки, ваші старання будуть прийматися Господом і Церквою незалежно від того, поїдете ви на місію чи ви на неї не поїдете¹⁹.

Наряду з потребою в молодих старійшинах і сестрах, зростає й потреба в подружніх місіонерських парах. Літні одружені пари виконують чудову роботу на місіях. Їх потрібно набагато більше. Особливо нам потрібні ті, хто знає іноземні мови. Вони можуть служити, виконуючи багато обовʼязків під керівництвом чуйних і гідних поваги президентів місій.

Оскільки дедалі збільшується кількість людей, що виходять на пенсію, ще маючи хороше здоровʼя і життєві сили, то є багато тих, хто може покрити величезну потребу таких людей в Господній роботі²⁰.

У нас [є] чоловіки і жінки пенсіонери, які служать, виконуючи важливі місіонерські завдання для цієї Церкви по всьому світу. Їхня кількість зростає. Вони їдуть туди, куди покликані. Вони служать там, де вони потрібні. Завʼязується дружба; вони діляться своїми навичками; можливості відкриваються для тих, хто ніколи не забуде чоловіків і жінок, які прибули до них в дусі цілковитої безкорисливості, щоб навчати й чинити добро. Вони не отримують грошей. Вони їдуть [на місію] за власний кошт. Їхній відданості немає меж. Плоди їхніх старань неможливо перерахувати²¹.

Зображення

сестри-місіонерки серед людей

Оскільки всі ми прийшли від Тих Самих Батьків [як Божі діти], то відгукуємося на ту саму істину. Той факт, що чиясь шкіра за кольором може трохи відрізнятися від шкіри іншого, що чиїсь очі можуть мати трохи інший розріз, що хтось може бути по-іншому вбраний, жодним чином не робить його чи її людиною іншого сорту. Чоловіки і жінки по всьому світу реагують на однакові подразники, по суті, однаково. Вони шукають тепла, коли їм холодно; вони однаково відчувають різновиди болю; їм відомий сум, і вони знають, що таке радість. …

Якщо відмінності---з нашими сусідами або з іншими культурами---здається, стають перешкодами, коли ми прагнемо ділитися євангелією, то ці перешкоди, як правило, долаються звичайною любʼязністю. Якщо ми виконуємо Господню заповідь---познайомити інших людей з євангелією, я свідчу, що Дух Господній допомагає подолати відмінності між тим, хто навчає, і тим, кого навчають. Господь зробив ясним цей процес, сказавши: “Отже, той, хто проповідує [Духом], і той, хто сприймає [Духом], розуміють один одного, і обидва напучуються і звеселяються разом”. (УЗ 50:22).

Я переконаний, що нашим найефективнішим знаряддям у покликанні ділитися євангелією є Дух Господа. Ми всі помічали це в інших. Коли ми виконуємо Господню роботу, ми також відчуваємо її в собі. У таких випадках поверхові відмінності між нами й тими, кого ми навчаємо, здається, зникають з-перед наших очей як полуда. (Див. 2 Нефій 30:6). Чудово спостерігати теплоту, що виникає від схожості та розуміння. Ми, без перебільшення, розуміємо одне одного, і ми, в буквальному розумінні, напучуємо одне одного і звеселяємось разом²².

Дійсно, ми залучені до прекрасної роботи й дива. … Бог Небесний вчинив це диво останніх днів, і те, що ми бачимо,---це лише передчуття того більшого, що попереду. Ця робота буде виконуватися смиренними чоловіками і жінками, молодими і літніми²³.

Ця робота матиме успіх, бо Сам Господь пообіцяв це:

“І кожний, хто приймає вас, там і Я буду також, бо Я йтиму перед вашим лицем. Я буду праворуч і ліворуч від вас, і Мій Дух буде у ваших серцях, а Мої ангели—навколо вас, щоб підтримувати вас”. (УЗ 84:88).

Маючи божественно дану нам відповідальність, маючи божественно обіцяні нам благословення, давайте йти вперед з вірою. Якщо ми робимо це, то Господь благословить наші зусилля. Робімо ж свою частину в поширенні євангелії серед оточуючих нас, спочатку прикладом, а потім натхненним напучуванням.

Камінь, який відсічено від гори без рук буде й далі котитися вперед, поки не наповнить усю землю. (Див. Дан. 2). Я залишаю вам своє свідчення про цю істину і про істину того, що кожний з нас може допомагати відповідно до наших обставин, якщо ми будемо прагнути скерування й натхнення від нашого Небесного Батька. Ця робота, яку ми виконуємо,---робота Божа, і з Його благословеннями ми не зазнаємо невдачі²⁴.

• Чому іноді ми боїмося ділитись євангелією? Як саме ми можемо позбутися того страху й простягнути руку допомоги іншим? (Див. підрозділ 1). Які з див місіонерської роботи вам довелося побачити?

• Чому місіонери мають “найкращий успіх, коли члени Церкви стають джерелом у пошуку нових зацікавлених”? (Див. підрозділ 2). Як ще члени Церкви можуть допомагати місіонерам повного дня?

• Чому місіонери повного дня мають такий великий вплив на життя тих, кому вони служать? Як батьки можуть допомогти своїм дітям підготуватися до служіння на місії повного дня? (Див. підрозділ 3). Як можуть сімʼї допомогти літнім подружнім парам підготуватися до служіння?

• Розгляньте підрозділ 4. Якими є спільні риси всіх людей? Як нам долати відмінності, що здаються перепонами, коли ми хочемо ділитися євангелією? Як, за вашими спостереженнями, Дух Господа допомагав людям долати ті відмінності?

• Президент Хінклі наголошував, що Господь буде благословляти наші зусилля, коли ми ділимося євангелією, якщо ми йдемо “вперед з вірою” (підрозділ 5). Як вам збільшити своє бажання й віру, щоб ділитися євангелією?

Ісая 52:7; Матвій 28:19–20; Алма 26:1–5; УЗ 1:20–23; 4; 18:15–16; 38:40–41

“Не бійтеся мовчання. Часто людям потрібен час, щоб подумати над запитанням і відповісти на нього або передати свої почуття. Можна зробити паузу після того, як поставили запитання, після того, як було розказано про духовний досвід, або коли людині було важко висловитися” (Навчати---немає покликання величнішого [2000], сс. 66–67).