Розділ 9

Безцінний дар свідчення

“Ми говоримо різними мовами. Ми живемо в різних обставинах. Але в серці кожного з нас бʼється спільне свідчення”.

З життя Гордона Б. Хінклі

“Найперша подія, яка є моїм спогадом про духовне,---сказав Президент Гордон Б. Хінклі,---сталася, коли мені було років пʼять, я був тоді ще зовсім маленьким хлопʼям. Я плакав від болю у вусі. … Моя мати насипала в мішечок столової солі й поклала її нагрітися в духовку. Мій батько мʼяко поклав свої руки мені на голову і дав благословення, наказуючи владою святого священства і в імʼя Ісуса Христа, щоб біль і хвороба зникли. Потім він ніжно взяв мене на руки і поклав мішечок з теплою сіллю мені на вухо. Біль став слабшати і пройшов. І я, відчуваючи безпеку у батькових обіймах, заснув. Коли я засинав, слова його благословення все ще звучали в моєму розумі. Це самий ранній мій спогад про виявлення влади священства в імʼя Господа.

Пізніше, уже в моїй юності, ми з братом узимку спали в неопалюваній спальні. … Перш ніж кинутися в тепле ліжко, ми ставали на коліна, щоб проказати свої молитви. То було вираження простої вдячності. … Я памʼятаю, як, сказавши “Амінь”, застрибував у своє ліжко, натягував ковдри по саму шию й думав про те, що я тільки-но зробив, говорячи до мого Небесного Батька в імʼя Його Сина. Я мало що знав про євангелію. Але було якесь тривале відчуття миру й безпеки у спілкуванні з небесами в імʼя Господа Ісуса і через Нього. …

Те свідчення зростало в моєму серці, коли я був місіонером і читав Новий Завіт та Книгу Мормона, які ще сильніше свідчили про Нього. Це знання стало фундаментом мого життя, який опирався на відповіді, що прийшли на молитви в моєму дитинстві. Від того часу моя віра зросла набагато більше. Я став Його апостолом, призначеним виконувати Його волю і навчати Його слову. Я став Його свідком світу”¹.

Ми, святі останніх днів, обʼєднані в нашому свідченні про Ісуса Христа.

Учення Гордона Б. Хінклі

Свідчення---це велика сила Церкви і невичерпне джерело віри й активності.

Ми стали великою сімʼєю, що існує по всьому світу. Ми говоримо різними мовами. Ми живемо в різних обставинах. Але в серці кожного з нас бʼється спільне свідчення. Ми з вами знаємо, що Бог живий і стоїть за штурвалом цієї Своєї святої роботи. Ми знаємо, що Ісус---наш Викупитель, Який стоїть на чолі цієї Церкви, що носить Його імʼя. Ми знаємо, що Джозеф Сміт був пророком і є пророком, який стоїть на чолі цього розподілу повноти часів. Ми знаємо, що священство було відновлене на його голові і що воно в цей день прийшло до нас через безперервну лінію. Ми знаємо, що Книга Мормона---істинне свідчення про реальність і божественність Господа Ісуса Христа².

Те, що ми називаємо свідченням, є великою силою Церкви. Воно є невичерпним джерелом віри й активності. … Воно таке ж реальне й могутнє, як і будь-яка сила на землі. Господь описав його у розмові з Никодимом, коли сказав: “Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений” (Іван 3:8). Те, що ми називаємо свідченням, важко визначити, але його плоди явні, очевидні. Це Святий Дух, Який свідчить через нас³.

Свідчення---це тихий, підбадьорюючий голос, що підтримує нас, коли ми ходимо у вірі, та спонукає до дії.

Особисте свідчення---це той фактор, який розвертає людей в їхньому житті, коли вони приходять у цю Церкву. Це той елемент, який мотивує членів Церкви полишити все заради служіння Господу. Це тихий, підбадьорюючий голос, який без пауз підтримує тих, хто йде у вірі аж до останніх днів свого життя.

Це---щось незбагненне і чудове, це дар людині від Бога. Воно не залежить від багатства чи бідності, коли людина покликається служити. Це свідчення, яке живе в серцях наших людей, мотивує до виконання обовʼязку. Воно є у молодих і літніх. Воно є у студента семінарії, у місіонера, у єпископа і президента колу, у президента місії, у сестри з Товариства допомоги і кожного генерального авторитета. Його чуємо від тих, у кого немає ніякого чину, крім членства в Церкві. Воно є самою суттю цієї роботи. Це воно рухає вперед роботу Господа по світу. Воно спонукає до дії. Воно вимагає, щоб ми робили те, що нас попросили робити. Воно приносить з собою запевнення, що життя має мету, що одне є набагато важливішим за інше, що ми перебуваємо у вічній подорожі, що ми відповідальні перед Богом. …

Свідчення---це елемент, спочатку слабкий і дещо невиразний, який веде кожного зацікавленого до навернення. Воно підштовхує кожного наверненого до безпеки, яку знаходимо у вірі. …

Де б Церква не організовувалася, скрізь відчувається сила свідчення. Ми підводимося й кажемо те, що знаємо. … Простий факт полягає в тому, що ми дійсно знаємо, що Бог живий, що Ісус є Христос і що це Їхня справа і Їхнє царство. Слова прості; висловлювання йде від серця. І так скрізь, де Церква організована, де місіонери навчають євангелії, де члени Церкви діляться своєю вірою.

Свідчення---це те, що не можна спростувати. Опоненти можуть безкінечно цитувати Писання й сперечатися з приводу доктрини. Вони можуть бути розумними й переконливими. Але коли кажеш: “Я знаю”, то припиняються всі подальші сперечання. Можливо, це не приймають, але хто може спростувати чи відкинути тихий голос із самої душі, що передає особисте переконання?⁴

“Світло в нашому житті”

[Девід Кастаньєда], його дружина, Томасса, та їхні діти жили на маленькому зубожілому ранчо у посушливій місцевості неподалік Торреона [у Мексиці]. У них було 30 курей, 2 свині й один худий кінь. Кури несли трохи яєць, частина їх йшла на харчування, а решту вони продавали, щоб заробити якесь там песо. Вони жили в нужді. І ось до них завітали місіонери. Сестра Кастаньєда сказала: “Старійшини зняли шори з наших очей і принесли світло в наше життя. Ми нічого не знали про Ісуса Христа. До їхнього приходу ми про Бога не знали нічого”.

Вона в школі навчалася два роки, а її чоловік---жодного. Старійшини навчали їх, і з часом вони були охрищені. … Поступово вони створили процвітаючий бізнес, в якому були задіяні батько і його пʼятеро синів. З простою вірою вони платили свою десятину. Вони поклали свою довіру на Господа. Вони жили за євангелією. Вони служили там, куди їх покликали служити. Їхні четверо синів і троє дочок відслужили на місії. … Критики ущипливо глузували з них. Вони ж відповідали свідченням про силу Господа в їхньому житті.

Під їхнім впливом майже 200 членів їхньої родини та друзів приєдналися до Церкви. Більше 30 синів і дочок родичів та друзів відслужили на місії. Вони подарували ділянку землі, на якій тепер стоїть каплиця.

Діти, які тепер вже у зрілому віці, і батьки щомісяця по черзі їздять у Мехіко, щоб працювати в храмі. Вони стоять як живе свідчення про велику силу цієї Господньої роботи, призначеної піднімати й змінювати людей. Вони---типові представники тисяч і тисяч людей по всьому світу, хто на собі відчув чудо мормонізму як свідчення про божественність роботи, яка прийшла в їхнє життя⁵.

“Це істина, чи не так? Тоді що ще має значення?”

Я зустрів одного морського офіцера з далекої країни, блискучого молодого чоловіка, який прибув у Сполучені Штати для підвищення кваліфікації. Кілька його товаришів з Військово-Морських сил США, чия поведінка подобалася йому, на його прохання поділилися з ним своїми релігійними переконаннями. Він не був християнином, але йому стало цікаво. Вони розповіли йому про Спасителя світу, Ісуса Христа, народженого у Віфлеємі, Який віддав Своє життя за все людство. Вони розповіли йому про те, що Бог, Вічний Батько, і воскреслий Господь явилися юнакові Джозефу Сміту. Вони говорили про сучасних пророків. Вони навчали його євангелії Господаря. Дух торкнувся його серця, і Він був охрищений.

Його представили мені саме перед тим, як він мав повернутися на свою батьківщину. Ми заговорили про це, і я сказав: “Ваш народ---не християни. Що станеться, коли ви повернетеся додому християнином, і більш того, християнином-мормоном?”

Його обличчя стало сумним, і він відповів: “Моя сімʼя буде розчарована. Вони можуть відмовитися від мене і вважатимуть мене мертвим. Щодо мого майбутнього і кар’єри: всі двері можуть для мене зачинитися”.

Я спитав: “Чи готові ви сплатити таку високу ціну за євангелію?”

Його темні очі, вологі від сліз, сяяли на красивому смуглому обличчі, коли він у відповідь сказав: “Це істина, чи не так?”

Я, ніяковіючи від свого запитання, відповів: “Так, це істина”.

На що він сказав: “Тоді що ще має значення?”

Ці ж запитання я хотів би залишити й вам: “Це істина, чи не так? “Тоді що ще має значення?”⁶

Новий погляд на життя

Якось я почув про досвід одного інженера, який недавно приєднався до Церкви. Місіонери підійшли до його дому, і його дружина запросила їх увійти. Вона палко сприйняла їхнє повідомлення, він же відчув, що йому навʼязують те, що йому не треба. Одного вечора вона заявила, що хоче охриститися. Він дуже розгнівався. Чи знає вона, що це означає? Це означає час. Це означає платити десятину. Це означає відмовитися від їхніх друзів. Це означає більше не палити. Він накинув на себе пальто й вийшов на вулицю в ніч, грюкнувши дверима. Він блукав вулицями, лаючи свою дружину, лаючи місіонерів, лаючи себе за те, що дозволив їм навчати їх з дружиною. Коли він вже втомився, його гнів ослаб і в серце якимось чином увійшов дух молитви. Йдучи, він молився. Він благав Бога дати відповіді на його запитання. І тоді прийшло відчуття, чисте й безпомилкове, неначе якийсь голос промовив слова: “Це істина”.

“Це істина,---казав він собі знову й знову.---Це істина”. І в його серце прийшов мир. Коли він йшов до свого дому, обмеження, вимоги, необхідні умови, через які він так розгнівався, почали здаватися йому можливостями. Відчинивши двері, він побачив свою дружину, яка молилась, стоячи на колінах.

… Розповідаючи про це присутнім на зборах, він говорив про радість, яка прийшла в їхнє життя. Десятина не була проблемою. Ділитися своїм статком з Богом, Який дав їм усе, здалося зовсім легкою справою. Час для служіння не був проблемою. Це вимагало лише більш ретельного планування годин протягом тижня. Відповідальність не була проблемою. Завдяки їй прийшов розвиток і новий погляд на життя. І тоді цей розумний і освічений чоловік, цей інженер, що звик мати справу з фактами матеріального світу, в якому ми живемо, урочисто свідчив зі сльозами на очах про диво, що сталося в його житті⁷.

“Хто може спростувати чи відкинути тихий голос із самої душі, що передає особисте переконання?”

“Найцінніше, що є у моєму житті”

Багато років тому одна блискуча і високоосвічена молода жінка виступала в Берхтесгадені, Німеччина, на конференції військовослужбовців, які були членами Церкви. Я був там і слухав її. Вона була у званні майора в армії, лікарем, високоавторитетним фахівцем у своїй галузі. Вона сказала:

“Більш за все у світі я хотіла служити Богу. Але як я не старалась, мені не вдавалося знайти Його. Усе диво в тому, що Він знайшов мене. Якось у вересні 1969 року, в неділю після обіду, я була вдома в Берклі, шт. Каліфорнія, й почула, що хтось подзвонив у двері. То були двоє молодих чоловіків, одягнених у костюми, на них були білі сорочки й краватки. Їхнє волосся було акуратно зачесане. Вони настільки вразили мене, що я сказала: “Я не знаю, що ви там продаєте, але я це куплю”. Один з цих молодих чоловіків сказав: “Ми нічого не продаємо. Ми---місіонери Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів і хотіли б поговорити з вами”. Я запросила їх увійти, і вони розповіли про свою віру.

Це й стало початком мого свідчення. У мене бракує слів, щоб висловити вдячність за привілей і честь бути членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Задоволення й мир, які ця євангелія радості принесла в моє серце,---це небо на землі. Моє свідчення про цю роботу---найцінніше, що є у моєму житті, дар від мого Небесного Батька, за який я буду вічно вдячна”⁸.

І так із сотнями тисяч в багатьох країнах---зі здібними й освіченими чоловіками і жінками, бізнесменами й фахівцями різних галузей, розважливими, практичними [людьми], які займаються мирськими справами, у чиїх серцях горить спокійне свідчення про те, що Бог живий, що Ісус є Христос, що ця робота---божественна, що вона відновлена на землі для благословення всіх, хто скористається її можливостями⁹.

Кожний з нас може отримати свідчення про реальність Бога і Його Улюбленого Сина та відновлення Їхньої роботи.

Це засвідчення, це свідчення може бути найціннішим з усіх дарів Бога. Воно дається з небес, якщо людина докладає належні зусилля. Це можливість, це відповідальність кожного чоловіка і кожної жінки в цій Церкві---отримати для самих себе переконання в істинності цієї великої роботи останніх днів і в істинності Тих, Хто очолюють її, а саме живого Бога і Господа Ісуса Христа.

Ісус вказав, як саме здобути таке свідчення, коли Він сказав: “Наука Моя---не Моя, а Того, Хто послав Мене.

Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу Я” (Іван 7:16–17).

Наша віра й знання зростають, коли ми служимо, коли ми навчаємося, коли ми молимося.

Коли Ісус нагодував 5000 людей, вони побачили в цьому чудо, яке Він зробив, і дивувалися йому. Дехто знову прийшов до Нього. Цим Він повідав вчення про Свою божественність, про Себе як Хліб Життя. Він звинуватив їх в тому, що вони зацікавлені не так в ученні, як в тому, щоб лише задовольнити голод свого тіла. Багато хто, слухаючи Його та Його вчення, сказали: “Жорстока це мова! Хто слухати може її?” (Іван 6:60). Хто може повірити тому, чого навчає Цей Чоловік?

“Із того часу відпали багато хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним.

І сказав Ісус Дванадцятьом: “Чи не хочете й ви відійти?”

Відповів Йому Симон Петро: “До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного.

Ми ж увірували та пізнали, що Ти—Христос, Син Бога живого!” (Іван 6:66–69).

Це---важливе запитання, яке до всіх нас прийде і на яке всі ми повинні відповісти. Якщо не до Тебе, то “до кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти---Христос, Син Бога Живого!”

Це і є та переконаність, та спокійна внутрішня впевненість у реальності живого Бога, у божественності Його Улюбленого Сина, у відновленні Їхньої роботи в цей час і того чудового, що відбулося й стає для кожного з нас фундаментом нашої віри. Це стає нашим свідченням.

… Я недавно був у Пальмірі, шт. Нью-Йорк [неподалік місця, де Джозеф Сміт мав Перше видіння]. Стосовно подій, що тут відбулися, людина повинна визнати: “Вони або відбулися, або ні. Тут компромісу бути не може, третього не дано”.

А потім голос віри підказує: “Усе це відбулося. Усе це відбулося саме так, як він і казав”.

Неподалік---пагорб Кумора. Звідти було взято стародавній літопис, з якого була перекладена Книга Мормона. Людина може прийняти або відкинути те, що їй дав Бог. Міркування над цим доказом повинно спонукати кожного чоловіка і кожну жінку, які прочитали її з вірою, сказати: “Вона істинна”.

Так само і з іншими складовими цієї дивовижної справи, яку ми називаємо відновленням давньої євангелії, давнього священства і давньої Церкви.

Це свідчення є тепер, як воно було і завжди, проголошенням, прямим ствердженням істини, як ми її знаємо¹⁰.

Ми повинні жити відповідно до нашого свідчення й ділитися ним з іншими.

Сказав Павло Тимофію: “Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!” (1 Тимофію 4:16). Яку чудову настанову дав Павло молодому Тимофію.

Він продовжив і сказав так: “Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму” (2 Тимофію1:7). Бог не дав нам духа страху, але сили---сили послання; і любові---любові до людей, любові до того, що ми маємо запропонувати; здорового розуму---простих, зрозумілих принципів відновленої євангелії Ісуса Христа.

“Тож, не соромся засвідчення Господа нашого” (2 Тимофію 1:8). Ніколи, мої брати і сестри, не соромтеся свідчити про нашого Господа. … Ось ця велика відповідальність, ось цей мандат, які ввірені нам: “Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму. Тож, не соромся засвідчення Господа нашого”¹¹.

Це---Божа свята робота. Це---Його Церква і царство. Видіння, яке було дано у Священному гаї, було таким, як про нього розповів Джозеф. У моєму серці є справжнє розуміння важливості того, що там відбулося. Книга Мормона---істинна. Вона свідчить про Господа Ісуса Христа. Його священство було відновлене та існує серед нас. Ключі цього священства, які прийшли від небесних істот, застосовуються для нашого вічного благословення. Таким є наше свідчення---ваше й моє, свідчення, відповідно до якого ми повинні жити і яким ми повинні ділитися з іншими. Я залишаю це свідчення, моє благословення й мою любов з кожним з вас, а також моє запрошення й далі бути частиною цього великого чуда, яким є Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів¹².