Розділ 22

З любовʼю простягніть руку допомоги новонаверненим та малоактивним членам Церкви

“Ми повинні постійно усвідомлювати, наскільки великим є наш обовʼязок товаришувати … з тими, хто приєднався до Церкви як новонавернений, і з любовʼю простягати руку допомоги тим, хто … ступив у тінь неактивності”.

З життя Гордона Б. Хінклі

Одна з тем, на якій Президент Хінклі наголошував упродовж усього свого служіння в якості Президента Церкви, стосувалася того, як важливо проcтягати руку допомоги новонаверненим і тим, хто є неактивним в Церкві. У звʼязку з цим він наводив багато прикладів власних зусиль, одне з яких він з гіркотою назвав “однією з моїх невдач”. Він пояснив:

“Коли я служив місіонером на Британських островах, ми з напарником навчали одного молодого чоловіка, якого я з радістю охристив. Він був добре освіченим. Він був витонченою натурою. Він був старанним. Я дуже пишався цим обдарованим молодим чоловіком, який приєднався до Церкви. Я відчував, що в нього є все для того, щоб одного дня стати провідником серед наших людей.

Він проходив процес великих змін, необхідних, щоб навернений став членом Церкви. Короткий час до закінчення моєї місії у мене була можливість бути його другом. Потім я закінчив свою місію й повернувся додому. Йому дали якесь незначне доручення у філії в Лондоні. Він і уяви не мав, що від нього очікують. Він зробив помилку. Він служив в організації, де головував чоловік, якого я можу найкраще описати, сказавши, що він був скупий на любов, але багатий на критику. Він безжалісно й жорстко покритикував мого друга, який зробив цю незначну помилку.

Того вечора молодий чоловік пішов з орендованого нами залу, відчуваючи пекучий біль та образу. … Він сказав собі: “Якщо там є такі люді, моєї ноги там більше не буде”.

І він почав ставати неактивним. Минули роки. … Побувавши в Англії [знову], я спробував знайти його, але марно. … Я повернувся додому і зрештою, після довгих пошуків, мені таки вдалося знайти його.

Я написав йому. Він відповів, але ні словом не обмовився про євангелію.

Коли наступного разу я був у Лондоні, я знову розшукував його. Я знайшов його лише в день відʼїзду. Я йому подзвонив, і ми зустрілися на станції метро. Він обняв мене, а я обняв його. У мене було зовсім мало часу до відльоту літака, але нам вдалося коротко поговорити, відчуваючи, як я думаю, справжню прихильність один до одного. Перед тим як я пішов, він ще раз мене обняв. Я вирішив, що більше ніколи не загублю його слід. …

Пройшли роки. Старішав я, старішав і він. Він вийшов на пенсію й перебрався до Швейцарії. Одного разу, перебуваючи у Швейцарії, я відхилився від свого маршруту, щоб знайти село, в якому він жив. Більшу частину того дня ми провели разом---він, його дружина, моя дружина і я. То для нас був чудовий час, але було очевидним, що вогонь віри давно вже згас. Я робив все, що тільки міг, але мені так і не вдалося знайти, як той вогонь запалити знову. Я продовжував листуватися з ним. Я посилав йому книги, журнали, записи Хору скинії та інше, за що він висловлював вдячність.

Він помер кілька місяців тому. Його дружина написала мені, щоб повідомити про це. Вона написала: “Ви були для нього найкращим другом, якого він будь-коли мав”.

Сльози потекли по моїх щоках, коли я читав того листа. Я знав, що зазнав невдачі. Можливо, якби я був там, щоб підняти його, коли його вперше збили з ніг, то його життя склалося б інакше. Думаю, я міг би тоді допомогти йому. Думаю, я міг би перевʼязати рани, від яких він страждав. Втішало мене лише одне: я намагався. Засмучувало мене лише одне: я зазнав невдачі.

Виклик зараз набагато більший, ніж будь-коли раніше, бо зараз кількість навернених більша, ніж будь-коли раніше. …Кожний навернений---безцінний. Кожний з навернених---син або дочка Бога. Кожний з навернених---це велика й серйозна відповідальність”¹.

Президент Хінклі турбувався про новонавернених та малоактивних членів Церкви тому, що він бачив, як євангелія благословляє життя людей. Якось репортер запитав його: “Що приносить вам найбільше задоволення, коли ви дивитеся на роботу Церкви сьогодні?” Президент Хінклі відповів:

“Найбільше задоволення я відчуваю, коли бачу, як євангелія діє в житті людей. Вона дає їм новий погляд на життя. Вона дає їм перспективу, яку вони ніколи не відчували раніше. Вона відкриває їм очі на благородне й божественне. Те чудове, що відбувається з ними, неможливо не помітити. Вони дивляться на Христа і відроджуються до життя”².

“Господь залишив девʼяносто девʼять овець, щоб знайти одну”.

Учення Гордона Б. Хінклі

На нас лежить велика відповідальність служити конкретним людям.

Ми повинні турбуватися про конкретних людей. Христос завжди говорив з конкретними людьми. Він зцілював хворих, конкретно кожного. Він розповідав у Своїх притчах про окремо взятих людей. Церква турбується про конкретних своїх членів, якою б не була її чисельність. Будь їх 6 чи 10, чи 12, чи 50 мільйонів, ми ніколи на повинні забувати про той факт, що найважливішим є конкретна людина³.

Ми стаємо великою глобальною спільнотою. Проте наш інтерес і наша турбота завжди повинні зосереджуватися на конкретній людині. Кожний член цієї Церкви---чоловік чи жінка, хлопчик чи дівчинка---це індивідуальність. У нас є велика відповідальність---слідкувати за тим, щоб їх “памʼятати і насичувати добрим словом Бога” (Морон. 6:4), щоб кожний мав можливість для зростання, самовираження та навчання в роботі і в шляхах Господніх, щоб нікому не бракувало найнеобхіднішого в житті, щоб потреби бідних задовольнялися, щоб кожний член Церкви мав підтримку, навчання та можливість рухатися вперед по шляху безсмертя та вічного життя. …

Ця робота стосується людей, кожного сина і кожної дочки Бога. Описуючи успіхи Церкви, ми говоримо мовою цифр, але всі наші зусилля повинні бути присвячені розвитку конкретної людини⁴.

Я хочу наголосити на тому, що в Церкві спостерігається позитивна, чудова тенденція кількісного зростання. … У нас є всі підстави бути задоволеними. Але якщо в когось із навернених холоне віра---то це трагедія. Кожний член Церкви, який відпадає в неактивність, має викликати велике занепокоєння. Господь залишив девʼяносто девʼять овець, щоб знайти одну. Його турбота про [ту одну] була настільки великою, що Він навчав про це в одному зі Своїх великих уроків [див. Лука 15:1–7]. Ми не можемо дозволити собі розслаблюватися. Ми повинні постійно все робити, щоб провідники і члени Церкви усвідомлювали, наскільки великим є наш обовʼязок товаришувати---по-справжньому, тепло і чудово---з тими, хто приєднався до Церкви як новонавернений, і з любовʼю простягати руку допомоги тим, хто з тієї чи іншої причини ступив у тінь неактивності. Існує достатньо доказів того, що це може бути зроблено, якщо є воля це зробити⁵.

Кожний навернений---безцінний і є великою й серйозною відповідальністю.

Я прийшов до розуміння, що найбільша трагедія в Церкві---це втрата тих, хто приєднується до Церкви, а потім відпадає від неї. Цього не повинно траплятися, хіба що за зовсім небагатьма винятками. Я переконаний, що майже в кожному випадку ті, кого охрищують місіонери, були належним чином навчені, щоб отримати знання й свідчення, які їм необхідно мати, щоб бути охрищеними. Але це нелегка справа---змінити життя й охриститися, щоб приєднатися до Церкви. Це означає порвати старі звʼязки. Це означає полишити друзів. Це може означати відмовитися від дорогих для душі вірувань. Це може вимагати зміни звичок і контролювання пристрастей. У стількох багатьох випадках це означає самотність і навіть страх перед невідомістю. Під час цього важкого періоду в житті навернених їм необхідні живлення й зміцнення. Величезну ціну заплачено за її чи його присутність в Церкві. Великі зусилля місіонерів і ціна їхнього служіння, відмова від старих стосунків і травма, викликана цим всім, конче вимагають, щоб цих безцінних душ радо вітали, щоб вони відчували впевненість, отримували допомогу в часи слабкості, щоб їм давалася відповідальність, завдяки якій вони б могли ставати сильнішими, щоб їх підбадьорювали і їм дякували за все, що вони роблять⁶.

“Я прошу кожного члена Церкви простягти дружньо й з любовʼю руку тим, хто приєднався до Церкви як навернений”.

Ведення місіонерської роботи абсолютно втрачає всякий сенс, якщо ми не можемо зберегти її плоди. Ці дві справи---невіддільні. Ці навернені---безцінні. … Кожний з навернених---велика і серйозна відповідальність. Вкрай необхідно, щоб ми турбувалися про тих, хто став частиною нас. …

Одного дня я отримав дуже цікавого листа. Написала його жінка, яка приєдналася до Церкви рік тому. Вона пише:

“Мій шлях до Церкви був унікальним і вкрай складним. Цей останній рік був найважчим з усіх, прожитих мною. Але він був і найбільш корисним. Як новий член Церкви, я кожного дня все ще стикаюся з труднощами”. …

Як вона стверджує, “членам Церкви невідомо, що це таке---бути новим членом Церкви. Тому їм майже нічого невідомо, як же нас підтримувати”.

Мої брати і сестри, я закликаю вас: якщо ви не знаєте, як це бути новим членом Церкви, спробуйте це собі уявити. Може відчуватися жахлива самотність. Може відчуватися розчарування. Може відчуватися страх. Ми, хто з цієї Церкви, набагато більше відрізняємося від світу, ніж ми схильні думати про себе. Ця жінка далі продовжує:

“Коли ми, хто цікавилися Церквою, стаємо її членами, то зі здивуванням виявляємо, що увійшли в зовсім інший світ, світ, який має свої традиції, культуру й мову. Ми виявляємо, що немає ні якоїсь людини, ні якогось джерела інформації, до яких можна б було нам звернутися, щоб мати дороговказ у нашій подорожі в цей новий світ. Спочатку ця подорож є захоплюючою, наші помилки здаються навіть кумедними, але потім настає розчарування і, зрештою, розчарування переростає в роздратування. І ось на цій стадії розчарування й роздратування ми й полишаємо Церкву. Ми повертаємося у світ, з якого прийшли, де ми знаємо, хто ми, де ми приносимо користь і де ми розмовляємо зрозумілою нам мовою”⁷.

Дехто після свого хрищення, не маючи спілкування, через два чи три місяці залишають Церкву. Це так важливо, мої брати і сестри, розуміти, що [недавно охрищені члени Церкви]---навернені, що вони мають у своєму серці впевненість стосовно цієї великої роботи. Це питання не тільки голови. Це питання серця, і важливо, щоб воно було під впливом Святого Духа, поки вони не знатимуть, що ця робота---істинна, що Джозеф Сміт дійсно був пророком Бога, що Бог живий, що Ісус Христос живий і що Вони явилися юнакові Джозефу Сміту, що Книга Мормона є істинною, що священство існує тут з усіма його дарами й благословеннями. Я просто не можу рішуче не наголосити на цьому⁸.

Кожному наверненому потрібні друг, відповідальність і насичення словом Бога.

Оскільки постійно зростає кількість навернених, то ми повинні докладати все більше дієвих зусиль, щоб допомогти їм, коли вони шукають свій шлях. Кожному з них потрібно три речі: друг, відповідальність і насичення “добрим словом Бога” (Морон. 6:4). Ми маємо обовʼязок і можливість надати їм це⁹.

Дружба

[Навернені] приходять у Церкву, з ентузіазмом ставлячись до того, що вони знайшли. Ми негайно повинні будувати на цьому ентузіазмі. … Вислуховуйте їх, направляйте їх, відповідайте на їхні запитання і будьте їм допомогою за всіх обставин і за всіх умов. … Я запрошую кожного члена Церкви дружньо й з любовʼю простягти руку тим, хто приєднався до Церкви як навернений¹⁰.

Ми маємо таке зобовʼязання по відношенню до тих, хто охрищений у Церкві. Ми не можемо нехтувати ними. Ми не можемо дозволити, щоб вони залишилися на самоті. Їм потрібна допомога, коли вони знайомляться з діяльністю і культурою цієї Церкви. І це---наше велике благословення й можливість запропонувати їм ту допомогу. … Тепла усмішка, дружній потиск руки і підбадьорююче слово будуть творити чудеса¹¹.

Давайте простягнемо руку допомоги цим людям! Давайте подружимося з ними! Давайте будемо добрими з ними! Давайте підбадьорювати їх! Давайте зміцнювати їхню віру й поглиблювати їхнє знання про те, що це робота Господа¹².

Я благаю вас, … щоб ви розкривали свої обійми для тих, хто приєднується до Церкви, і були друзями їм, радо їх вітали і заспокоювали---і ви побачите прекрасні результати. Господь буде благословляти вас, щоб ви сприяли цьому важливому процесу утримання навернених¹³.

Відповідальність

Ця Церква очікує чогось від людей. Вона має високі норми. Вона має міцну доктрину. Вона очікує від людей великого служіння. Вони не просто бездіяльно йдуть разом. Ми очікуємо, що вони будуть діяти. Люди відгукуються на це. Вони радіють можливості служити, і коли вони служать, то зростають у своїх здібностях, у своєму розумінні та у своїй здатності робити певні справи і робити їх добре¹⁴.

Дайте [новим членам Церкви] щось робити. Вони не виростуть сильними у вірі, якщо не будуть її виявляти. Віра і свідчення схожі на мʼязи на моїй руці. Якщо я користуюся цими мʼязами й живлю їх, вони стають міцнішими. Якщо я покладу руку у перевʼяз і не буду нею рухати, вона стане слабкою і недієвою, те ж саме і зі свідченням.

Зараз дехто з вас каже, що не готові взяти на себе відповідальність. Але ніхто з нас не був готовий, коли приходило покликання. Я можу сказати це й про себе. Ви думаєте, я був готовий до цього важливого й священного покликання? Я відчував себе приголомшеним. Я відчував себе непідходящим. Я все ще відчуваю себе приголомшеним. Я все ще відчуваю себе непідходящим. Але я стараюся йти вперед, прагнучи Господніх благословень, стараючись виконувати Його волю та сподіваючись і молячись, щоб моє служіння було прийнятним для Нього. Першим покликанням, яке я отримав у цій Церкві, було покликання служити радником президента у кворумі дияконів, коли мені було дванадцять років. Я не відчував себе підходящим для цього. Я відчував себе приголомшеним. Але я старався, так само, як і ви стараєтеся, а після цього прийшли й інші покликання. Ніколи не буває відчуття, що ви підходящі, але завжди відчувається вдячність і готовність старатися¹⁵.

Кожний навернений, який приєднується до Церкви повинен негайно ж отримати якусь відповідальність. І хоч вона може бути й зовсім невеликою, усе ж вона принесе зміни в його життя¹⁶.

Звичайно ж, навернений не буде знати всього. Вірогідно, він буде робити помилки. Ну то й що? Усі ми робимо помилки. Важливим є зростання, яке прийде завдяки активності в Церкві¹⁷.

Президент Хінклі навчав, що новонаверненим треба отримати можливість служити в Церкві.

Насичення добрим словом Бога

Я вірю, … що ці навернені мають свідчення про євангелію. Я вірю, що вони мають віру в Господа Ісуса Христа і знають про Його божественну реальність. Я вірю, що вони справді покаялися у своїх гріхах і мають твердий намір служити Господу.

Мороній [каже] стосовно них після їхнього хрищення: “А після того як їх приймали до хрищення, і вони приймали його і очищалися силою Святого Духа, їх зачисляли до людей церкви Христа; і їхні імена брали, щоб їх можна було памʼятати і насичувати добрим словом Бога, щоб утримувати їх на правильному шляху, щоб утримувати їх постійно пильними до молитви, покладаючись тільки на заслуги Христа, Який був творцем і виконавцем їхньої віри” (Морон. 6:4).

У ці дні, як і в ті, навернених “зачисляли до людей церкви Христа … , щоб їх можна було памʼятати і насичувати добрим словом Бога, щоб утримувати їх на правильному шляху, щоб утримувати їх постійно пильними до молитви”. … Допомагаймо ж їм, коли вони роблять свої перші кроки як члени Церкви¹⁸.

Конче необхідно, щоб [кожний новонавернений] увійшов до кворуму священства або ж до Товариства допомоги, Товариства молодих жінок, Товариства молодих чоловіків, Недільної школи або Початкового товариства. Його чи її слід заохочувати приходити на причасні збори, щоб прийняти причастя та відновити завіти, укладені під час хрищення¹⁹.

Є все, щоб набути, і нічого, щоб втратити, коли людина повертається до активності в Церкві.

Є по світу тисячі людей, … які тільки називаються членами Церкви, але залишили її, і тепер вони у своєму серці дуже б хотіли повернутися, але не знають як це зробити, і їм надто боязко спробувати знову. …

Для вас, мої брати і сестри, які оволоділи своїм духовним спадком і пішли [з Церкви], а тепер виявляють порожнечу у своєму житті,---дорога для вашого повернення відкрита. … Якщо ви зробили свій перший несміливий крок до повернення, то знайдете розкриті обійми, з якими приймуть вас, і щирих друзів, які привітають вас.

Мені здається, я знаю, чому дехто з вас пішов. Ви образилися на людину, яка бездумно скривдила вас, і ви помилково прийняли дії цієї людини за дії представника Церкви. Або, можливо, ви переїхали з того місця, де вас усі знали, туди, де ви майже єдиний член Церкви і ви маєте обмежене знання про неї.

Або, можливо, вас потягло до іншої компанії або звичок, які, як ви відчули, були несумісні з членством в Церкві. Або, можливо, ви відчули себе мудрішими у мирській мудрості за тих, з ким ви є в Церкві, і, піддавшись якомусь почуттю зарозумілості, залишаєте їхню компанію.

Я тут не для того, щоб зупинятися на причинах. І сподіваюся, ви теж. Залиште минуле. … Є все, щоб набути, і нічого, щоб втратити. Повертайтеся назад, друзі мої. У Церкві можете знайти більше миру, ніж ви відчували за весь довгий час. Є багато тих, чиєю дружбою ви будете насолоджуватися²⁰.

… Мої улюблені брати і сестри, які могли … відійти, ви потрібні Церкві і Церква потрібна вам. Ви знайдете багато вух, які будуть слухати вас з розумінням. Буде багато рук, які допоможуть вам знайти свій шлях назад. Будуть серця, які зігріють ваше серце. Сльози будуть не від гіркоти, а від радості²¹.

Для святих останніх днів, які повертаються до активності в Церкві, буде добре відчути, що вони знову вдома.

Якось в неділю я був у Каліфорнії на конференції колу. У місцевій газеті було моє імʼя і фотографія. Коли ми з президентом колу зайшли того ранку в будинок центру колу, там задзвонив телефон. Дзвонили мені, і чоловік, який дзвонив, назвав себе. Він хотів побачитися зі мною. Я вибачився за те, що не буду на зборах, які мав проводити тоді рано-вранці, і попросив, щоб їх провів президент колу. Я мав зробити щось більш важливе.

Він прийшов, цей мій друг, соромʼязливий і дещо зляканий. Уже багато часу минуло, як він відійшов від Церкви. Ми обнялися, як брати, що давно були в розлуці. Спочатку розмова не клеїлася, але скоро вона потеплішала, коли ми разом почали згадувати дні, проведені в Англії багато років тому. В очах цього сильного чоловіка зʼявилися сльози, коли він говорив про Церкву, в якій колись так багато зміг зробити, а потім розповів про довгі, марні роки, які пройшли після цього. Він докладно спинився на них---як людина, що розповідає про нічні кошмари. Описавши ті втрачені роки, він заговорив про своє повернення. Він вважав, що для нього це буде важко, ніяково, але все одно погодився спробувати.

Нещодавно я [отримав] від нього листа. Він написав: “Я повернувся. Я повернувся, і як чудово знову відчути себе вдома”.

Так і ви, мої друзі, хто, як і він, прагнете повернутися, але не наважуєтеся зробити перший крок,---спробуйте. Дозвольте нам зустріти вас там, де ви зараз стоїте, і взяти вас за руку й допомогти вам. Я обіцяю вам: чудово буде знову відчути себе вдома²².