Любов до всіх дітей нашого Батька і турбота про них

Я думаю, якби всі люди знали та розуміли, хто вони є, і усвідомлювали своє божественне походження, … то вони відчували б доброту й близькість до всіх інших людей, а це змінило б увесь спосіб їхнього життя і принесло б на землю мир.

Ми віримо у високе і божественне походження людини. Наша віра основується на тому факті, що Бог є нашим Батьком, а ми—Його діти, і що всі люди є братами і сестрами в одній вічній сім’ї.

Належачи до Його сім’ї, ми жили з Ним ще до закладання основ цієї землі і Він склав і дав план спасіння, завдяки якому ми отримали привілей удосконалюватися й розвиватися, що ми й намагаємося робити.

Бог, Якому ми поклоняємось, є прославленою Істотою, в Якій перебуває вся сила й досконалість, і Він створив людину за Своїм образом і подобою, з тими ж якостями й рисами, які притаманні Йому.

І тому наша віра у високе становище та долю людини є надзвичайно важливою частиною і нашої теології, і способу нашого життя. Основою вчення нашого Господа є ця “найбільша і найперша заповідь”: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою”; і друга найбільша заповідь: “Люби свого ближнього, як самого себе”. (Див. Матвій 22:37–39).

Оскільки Бог є нашим Батьком, у нас є природне бажання любити Його і служити Йому та бути гідними членами Його сім’ї. Ми відчуваємо зобов’язання робити те, що Він хотів би, щоб ми робили, виконувати Його заповіді й жити у відповідності до норм Його євангелії—і все це є невід’ємними складовими справжнього поклоніння.

І через те, що всі люди є для нас братами [або сестрами], у нас є бажання любити, благословляти їх і бути з ними в дружніх стосунках—і це також ми сприймаємо як невід’ємну складову справжнього поклоніння.

Отже, усе, що ми робимо в Церкві, зосереджується на божественному законі: ми маємо любити Бога та поклонятися Йому і маємо служити своїм ближнім.

Тому-то й не дивно, що як Церква і як народ, ми серйозно й постійно турбуємося про благополуччя всіх дітей нашого Батька. Ми прагнемо матеріального і духовного благополуччя для них, як і для себе. Ми молимося про них, як молимося про себе, і ми стараємось жити так, щоб вони, бачачи наші добрі справи, могли бути ведені, щоб прославляти нашого Батька, Який на небесах. [Див. Матвій 5:16]³.

Зображення

One oil on canvas painting of Peter healing the lame man. Done predominantly in shades of brown and gold. Shows a crippled beggar at right being lifted by Peter. Others look on. Scene is in front of a large building.

“Якщо Ви Мене любите,—Мої заповіді зберігайте!” [Іван 14:15].

Ці слова сказав Учитель Своїм учням всього за кілька годин до Своєї смерті, коли Він зібрав їх, щоб їсти з ними пасху й дати останні настанови перед тим, як Він мав постраждати за гріхи світу. Тоді і незадовго до того, як Він сказав ці слова, Він торкався тієї ж теми, сказавши:

“Мої дітоньки, не довго вже бути Мені з вами! Ви шукати Мене будете, але—як сказав Я юдеям: “Куди Я йду, туди ви прибути не можете”,—те й вам говорю Я тепер. Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!” [Іван 13:33–34]. …

… Ми—не просто друзі; ми—брати і сестри, діти Бога, які, як я сказав, вийшли із світу, щоб увійти в завіти, дотримуватися Його законів та жити відповідно до всього того, що дається нам через натхнення. Нам заповідано любити одне одного. Однак “нова заповідь”, як її назвав Господь, як і всі інші заповіді, є такою ж давньою, як вічність. Ніколи не було такого часу, коли б ця заповідь не існувала і не була необхідною для спасіння, і все ж вона завжди є новою. Вона ніколи не старіє, тому що вона—істинна⁴.

Я вважаю нашим високим обов’язком любити одне одного, довіряти одне одному, мати віру одне в одного; це наш обов’язок—не звертати уваги на хиби й помилки одне одного і не перебільшувати їх ні у своїх очах, ні в очах світу. Не повинно бути в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів між її членами ні причіпок, ні в’їдливості, ні лихослів’я. Нам слід бути вірними одне одному та кожному принципу нашої релігії і не заздрити одне одному. Неприйнятно, щоб ми чи заздрили одне одному, чи гнівалися одне на одного, чи щоб в нашому серці з’являлося почуття, що ми не будемо прощати одне одному наших провин. Не повинно бути в серцях дітей Бога почуття непрощення жодній людині, якою б вона не була. …

… Нам слід не затаювати погані почуття одне до одного, а відчувати одне до одного прощення і братерську та сестринську любов. Пам’ятаймо про свої власні хиби і слабкості та стараймося позбутись їх. Ми ще не досягли стану досконалості, та від нас навряд чи й очікується, що ми досягнемо його в цьому житті, проте за допомогою Святого Духа для нас можливо стати всім об’єднаними, щоб дивитися в очі одне одному та долати й перемагати свої гріхи та вади. Якщо ми будемо робити це, поважаючи всі заповіді Господа, то станемо у світі силою для творення добра; ми подолаємо й переможемо все зло, усю протидію істині і звершимо багато праведності на лиці землі. Бо євангелія буде поширюватися і люди у світі відчуватимуть вплив, який ітиме від народу Сіону, і вони ставатимуть більш схильними до покаяння у своїх гріхах й отримання істини⁵.

Наш Спаситель приходив у цей світ, щоб навчити нас любові одне до одного, і оскільки той надзвичайно важливий урок Він подав нам через Свої страждання й смерть, заради того, щоб ми могли жити, то чи не повинні ми виявляти свою любов до наших ближніх, служачи їм? …

Служіння має виконуватися заради інших. Ми повинні простягати руку допомоги обездоленим, тим, хто ще не почув про істину і знаходиться в духовній темряві, нужденним, пригнобленим. Вам це не вдається? Задумаймося над словами поета Уілла Л. Томпсона. … Його вірш починається такими словами:

Зображення

A young adult woman helping an older woman in an electric cart do grocery shopping.

Наша місія—для всього світу, і вона в тому, щоб принести мир, і надію, і радість, і земне та вічне спасіння для всіх дітей нашого Батька. … З усією силою своєї переконливості я закликаю цей народ і далі простягувати руку допомоги та благословляти життя всіх дітей Батька, де б вони не були⁷.

Коли я був малим, у нас була лошиця, яку звали Джуні. Джуні була однією з найрозумніших тварин, яких я коли-небудь бачив. Здавалося, лише людина могла зробити те, що робила вона. Я не міг утримати її в конюшні, бо вона постійно знімала лямку з дверей свого стійла. Я намагався просунути лямку через петлі дверей стійла зверху стовпа, але вона просто знімала її, піднімаючи своїм носом і зубами. А потім виходила у двір.

У дворі був водопровідний кран, з нього ми наповнювали водою корита, щоб поїти наших тварин. Джуні відкручувала кран зубами і так його й залишала, вода з нього текла і текла. Батько сварив мене через те, що я не міг втримати Джуні в конюшні. Вона ніколи не втікала; просто включала воду й ходила по двору або по траві чи садку. Іноді серед ночі я чув, як шуміла вода, і мені доводилося вставати, закривати кран і знову прив’язувати Джуні.

Батько сказав, що Джуні, здається, розумніша за мене. Одного дня він вирішив прив’язати її так, щоб вона вже не змогла вийти. Він узяв лямку, яка зазвичай була прив’язана зверху стовпа й зав’язав її навколо стовпа та під балкою, і тоді сказав: “Побачимо, молодице, як ти виберешся тепер!” Ми з батьком вийшли з конюшні й попрямували до будинку; та не встигли й дійти до нього, як Джуні вже була поруч з нами. Потім вона підійшла до крану й знов його відкрила.

Тепер вже я висловив думку, що вона, можливо, така ж розумна, як один з нас. Ми просто не могли втримати Джуні в її стійлі. Але це не означало, що вона була поганою, бо вона такою не була. У батька навіть і думки не було продати її чи поміняти, бо вона мала так багато хороших якостей, які компенсували цю єдину її незначну ваду.

Джуні була такою ж надійною й гідною довіри, коли тягла наш кабріолет, як і тямущою, коли вибиралася зі свого стійла. І це було важливо, бо моя мати була ліцензованою акушеркою. Коли її викликали на пологи десь там у долині, а це траплялось, як правило, посеред ночі, я мав вставати, взявши ліхтаря, іти в конюшню та впрягати Джуні в кабріолет.

На той час мені було десять чи одинадцять років; і Джуні мала бути лагідною, однак достатньо сильною, щоб возити мене з матір’ю по долині за будь-якої погоди. Проте одного я ніяк не міг зрозуміти: чому більшість немовлят мали народжуватися вночі і так багато з них—саме взимку.

Часто мені доводилося чекати матір у кабріолеті, і тоді було приємно перебувати в товаристві лагідної старої Джуні. Цей досвід з Джуні був дуже корисним для мене, бо в ранньому віці я мав навчитись любити й цінувати її такою, як вона була. Вона була просто чудовою і мала лише пару поганих звичок. З людьми майже те саме. Ніхто з нас не є досконалим; проте кожний з нас намагається стати досконалим, навіть таким, як наш Небесний Батько. Нам потрібно цінувати і любити людей такими, якими вони є.

Можливо, вам потрібно про це пам’ятати, коли ви оцінюєте своїх батьків або вчителів, провідників приходу чи колу або друзів—тобто братів і сестер. Це для мене завжди є незабутнім уроком: бачити хороше в людях, навіть коли намагаємося допомогти їм подолати одну чи дві їхні погані звички. …

У ранньому віці я навчився любити і не судити інших, завжди стараючись подолати свої власні недоліки⁸.

“Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою”.

Це найбільша й найперша заповідь.

А друга однакова з нею: “Люби свого ближнього, як самого себе”.

На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять”. (Матвій 22:37–40).

Іншими словами, усе, що було відкрито для спасіння людини від початку і до нашого часу, окреслено цими двома великими законами, і міститься в них, і є їх складовою. Якщо ми любимо Господа всім серцем, всією душею і всім розумом та любимо своїх ближніх, як самих себе, тоді нічого вже більше й бажати. Тоді ми будемо в злагоді з усім священним законом. Якби ми були готові жити за цими двома великими заповідями—а ми, зрештою, будемо повинні це робити, якщо будемо гідні жити у присутності Бога,—тоді злочестя, заздрість, честолюбство, пожадливість, пролиття крові і всі гріхи будь-якого характеру були б усунені з землі. І тоді б настав день вічного миру й щастя. Яким би славетним був той день! Ми балагословенні мати достатньо розуму, аби знати, що такий стан є найбажанішим, і завдяки йому між людьми існувало б усвідомлення Божого Батьківства і відчувалося б повне людське братерство.

… Чи можемо ми сказати, що любимо Господа всією душею? Чи можемо ми сказати, що домагаємося благополуччя свого ближнього, як свого власного?⁹

Любімо ж Господа, бо це основа всього. Це є перша заповідь, і друга заповідь—любити своїх ближніх, як самих себе—подібна до неї; і якщо ми зробимо це, то виконаємо закон, бо нічого невиконаного вже не залишиться¹⁰.

• Подумайте про “прості вияви чуйності” Президента Джозефа Філдінга Сміта до інших людей (див. “З життя Джозефа Філдінга Сміта”). Як ми можемо навчитися виявляти таку доброту у своєму житті?

• Як учення, уміщені в частині 1, можуть допомогти нам бути добрими й люблячими до тих, хто навколо нас?

• Що справило на вас враження у пораді Президента Сміта, яка знаходиться в частині 2? Чому, на вашу думку, ми станемо “силою, щоб творити у світі добро”, якщо дослухаємося до цієї поради?

• Що Ісус Христос зробив, аби “навчити нас любові одне до одного”? (Частина 3). Як ми можемо наслідувати Його приклад?

• Прогляньте історію про лошицю Джуні (частина 4). Як ви вважаєте, чому так важливо “цінувати і любити людей такими, якими вони є”? Що ми можемо робити, щоб бачити хороше в людях, навіть якщо ми намагаємось допомогти їм позбутися поганих звичок?

• Що для вас означає виконувати заповіді, про які сказано в Матвій 22:37–40? (Див. приклади в частині 5). Чому ми “в злагоді з усім священним законом”, якщо виконуємо ці дві заповіді?

Дії 17:28–29; Римлянам 8:16–17; 1 Івана 4:18–21; Мосія 2:17; 18:8–10; Мороній 7:45–48

Можете запропонувати членам класу прочитати підзаголовки до частин цього розділу і вибрати частину, яка є важливою для них або їхньої сім’ї. Попросіть їх вивчити вчення Президента Сміта, вміщені в цій частині, а також подумати над відповідними запитаннями в кінці розділу. Потім попросіть їх поділитися тим, про що вони дізналися.