Прощення

Мої дорогі брати і сестри, я дякую Батькові Небесному, що Він продовжив моє життя і дозволив жити у ці непрості часи. Я дякую Йому за можливість служити. Моє єдине бажання—робити все, що я можу, у просуванні роботи Господа, у служінні Його вірному народові, живучи в мирі з ближніми.

Нещодавно я здійснив подорож, здолавши 25 000 миль, і відвідав Аляску, Росію, Корею, Тайвань, Гонконг, Індію, Кенію і Нігерію, де ми освятили новий храм. Потім було освячено храм в Ньюпорт Біч, Каліфорнія. Щойно я повернувся із Самоа, де був на освяченні ще одного храму, здолавши ще 10 000 миль. Я не захоплююсь подорожами, але моє бажання—бути серед наших людей, висловлювати їм вдячність та підбадьорення і свідчити про божественність Господньої роботи.

Я часто згадую вірші, прочитані колись давно. Це звучить так:

Це те, що я відчуваю.

Вік щось робить з людиною. Здається, він змушує її краще усвідомлювати потребу в доброті, доброчесності та довготерпінні. Вона бажає, щоб люди могли жити разом в мирі без війни і суперечок, спорів і конфліктів, і молиться про це. Вона все краще і краще усвідомлює значення великої Спокути Викупителя, глибини Його жертви і дякує Синові Божому, Який віддав Своє життя, щоб ми могли жити.

Я хочу сьогодні поговорити про прощення. Я думаю, що воно може бути найвищою чеснотою на землі, і, безумовно, найпотрібнішою. Є стільки підлості і образ, нетерпимості і ненависті! Існує така велика потреба в покаянні та прощенні! Це великий принцип, підкреслений в усіх Писаннях—і давніх, і сучасних.

В усіх наших Писаннях немає красивішої історії прощення, ніж історія блудного сина в 15-му розділі Євангелії від Луки. Кожний має читати і обдумувати її час від часу.

“А як [блудний син] усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати.

І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней.

І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.

Тоді він спам’ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!

Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе…

Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів…

І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його,—і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!

І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм…” (Лука 15:14–21).

І батько звелів, щоб влаштували великий бенкет, і коли його інший син поскаржився йому, батько сказав йому: “Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий—і ожив, був пропав—і знайшовся!” (Лука 15:32).

Коли вчинялися кривди, а пізніше приходило покаяння і за ним—прощення, тоді, в буквальному розумінні, кривдник, який пропав був, знаходиться, і той, хто був мертвий, оживає.

Наскільки чудовими є благословення милості й прощення.

План Маршалла після Другої світової війни разом з відданими в дар мільйонами доларів допоміг поставити Європу на ноги.

У Японії після тієї ж війни я бачив великі сталеливарні, гроші на які, як мені сказали, прийшли з Америки, колишнього ворога Японії. Наскільки кращим є цей світ завдяки прощенню щедрої нації на користь своїх колишніх ворогів.

У Проповіді на горі Господь навчав:

“Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.

А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою,—підстав йому й другу.

А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою,—віддай і плаща йому.

А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну,—іди з ним навіть дві.

Хто просить у тебе— то дай, а хто хоче позичити в тебе— не відвертайсь від нього.

Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.

А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує” (Матвій 5:38–44).

Це дуже сильні слова.

Як ви думаєте, чи зможете слідувати цій настанові? Це слова Самого Господа, і я думаю, вони стосуються кожного з нас.

Книжники і фарисеї привели до Ісуса схоплену в перелюбі жінку, плануючи вловити Його у пастку.

“А Ісус, нахилившись додолу, по землі писав [Своїм] пальцем, [немовби не чуючи їх].

А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: Хто з вас без гріха, нехай перший на неї той каменем кине!

І Він знов нахилився додолу, і писав по землі.

А вони, це почувши й сумлінням докорені, стали один по одному виходити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всередині.

І підвівся Ісус, і нікого, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: Де ж ті, жінко, що тебе оскаржали? Чи ніхто тебе не засудив?

А вона відказала: Ніхто, Господи… І сказав їй Ісус: Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!” (Іван 8:6–11).

Спаситель навчав, як залишають дев’яносто дев’ять овець аби знайти одну, щоб могли прийти прощення і відновлення.

Ісая проголошував:

“Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе!

Навчіться чинити добро, правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь!

Прийдіть, і будемо правуватися, говорить Господь: коли ваші гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, то стануть мов вовна вони!” (Ісая 1:16–18).

Вінець великої любові Спасителя було явлено, коли Він у передсмертній агонії вигукнув: “Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!” (Лука 23:34).

У наш час Господь сказав в одкровенні:

“Отже, Я кажу вам, що ви маєте прощати одне одного; бо той хто не прощає своєму брату його провин, стоїть засуджений перед Господом; бо залишається в ньому більший гріх.

Я, Господь, прощу того, кого Я прощу, але від вас вимагається прощати всіх людей” (УЗ 64:9–10).

Господь дав чудове обіцяння. Він сказав: “Той, хто розкаявся у своїх гріхах, той є прощений, і Я, Господь, не пам’ятатиму їх більше” (УЗ 58:42).

У наші дні є стільки тих, хто не бажає прощати і забувати. Діти і дружини плачуть, тому що батьки й чоловіки продовжують вишукувати маленькі недоліки, які насправді не є важливими. І також є стільки жінок, які ладні зробити гору з кожного кротового курганчика маленької образи, завданої словом чи вчинком.

Колись я вирізав замітку з газети Deseret Morning News, написану Джеєм Івенсеном. З його дозволу я процитую один фрагмент з неї. Він писав:

“Що б ви відчували до підлітка, який вирішив кинути 5-кілограмову заморожену індичку з швидкісної машини прямо в лобове скло машини, якою ви керували? Що б ви відчували після шістьох годин операції, коли металом і дротом зліплювали разом ваше лице, а після цього дізнались, що попереду роки терапії, щоб прийти до норми—і що ви ще щасливчик, бо не померли і не зазнали незворотних пошкоджень мозку?

І що б ви відчували, дізнавшись, що ваш нападник і його приятелі мали під рукою індичку, бо спочатку вкрали кредитну картку і почали купляти все направо-наліво заради розваги?..

Це саме той вид мерзотного злочину, що підносить політиків у їхні крісла на обіцянках приборкати злочини. Це те, що спонукає законодавців дертися вгору по спинах одне одного у боротьбі, щоб першими представити законопроект, який би збільшував покарання за використання замороженої птиці у скоєнні злочину.

Нью-Йорк Таймс цитувала окружного адвоката, який казав, що це той вид злочину, для якого, на думку жертв, жодне покарання не є достатньо суворим. “Навіть страта не задовольняє їх”,—казав він.

І це робить дуже незвичайним те, що відбувалося. Жертва, 44-літня Вікторія Руволо, яка раніше працювала менеджером у митній агенції, була більше зацікавлена у спасінні життя її 19-літнього нападника, Райана Кушінга, ніж у будь-якій помсті. Вона докучала прокурорам, збираючи інформацію про нього, його життя, як його виховували тощо. Потім вона наполягла, щоб йому дозволили апеляцію. Кушінг міг отримати шість місяців в місцевій в’язниці і 5 років умовно, якби його визнали винним у скоєнні нападу другого ступеня.

Якби його визнали винним у скоєнні нападу першого ступеня—справедливий вирок би був—25 років в’язниці, і повернення у суспільство людиною середнього віку, без професії та перспектив.

Але це тільки половина історії. Решта її—що відбулося того дня, коли це слухалося в суді,—це справжнє чудо.

Як писали в газеті Нью-Йорк Пост, Кушінг повільно і несміливо підійшов туди, де сиділа Руволо, і зі сльозами на очах прошепотів вибачення. “Мені так шкода, що я це зробив вам”.

Тоді Руволо підвелася, і жертва й нападник обійнялися, плачучи. Вона гладила його по голові і обняла за плечі, він ридав, і свідки, і репортер Таймс чули її слова: “Все добре. Я лише хочу, щоб ти збудував своє життя якнайкраще”. Як розповідають, суворі прокурори і навіть репортери ледь стримували сльози” (“Forgiveness Has Power to Change Future,” Deseret Morning News, Aug. 21, 2005, p. AA3).

Яка це прекрасна історія; вона ще прекрасніше тому, що є документальною і відбувалася у суворому місті Нью-Йорк. Як не відчути захоплення цією жінкою, яка простила юнака, що міг позбавити її життя?

Я знаю, що предмет розмови делікатний і непростий. Є закоренілі злодії, яких, мабуть, треба саджати до в’язниці. Є такі жахливі злочини, як навмисне вбивство і зґвалтування, що вимагають суворого покарання. Але є й такі, кого можна було б врятувати від довгих безглуздих років у в’язниці через нерозумний, непродуманий вчинок. Якимсь чином прощення з любов’ю і толерантністю здійснює дива, які в інший спосіб здійснити неможна.

Велика Спокута була найвищим актом прощення. Ми не в змозі повністю зрозуміти велич цієї Спокути. Я знаю тільки, що це відбулося, і це було зроблено для нас з вами. Страждання було настільки страшним, біль настільки сильним, коли Спаситель віддав Себе як викуп за гріхи всього людства, що жодному з нас не дано уявити.

Це через Нього ми отримуємо прощення. Це через Нього приходить істинне обіцяння, що все людство отримає благословення спасіння і воскресіння з мертвих. Це через Нього і Його велику, всепокриваючу жертву нам надано можливість здобути шляхом послушності піднесення і вічне життя.

Нехай Бог допоможе нам бути трохи добрішими, виявити більше довготерпіння, частіше прощати, мати більше бажання “йти другу милю”, досягти тих, хто, можливо, згрішив, але приніс плоди покаяння, і підняти їх; відкласти старі кривди і більше не згадувати їх. Про це я молюся смиренно, у священне ім’я нашого Викупителя, Самого Господа Ісуса Христа, амінь.