Нескінченна боротьба, гарантована перемога

Та війна—настільки болісна, настільки напружена, ніколи не закінчувалася. Це війна між істиною і брехнею, між свободою волі й примусом, між послідовниками Христа і тими, хто Його зрікся. Його вороги вдаються до всіх засобів у цій боротьбі. Вони потурають брехні й обману. Вони застосовують гроші й багатство. Вони обдурюють свідомість людей. Вони вбивають, нищать і вдаються до будь-якого зла, щоб зруйнувати роботу Христа.

Убивство почалося на землі, коли Каїн убив Авеля. Старий Завіт містить багато історій про цю вічну боротьбу.

Вона проявилася в ницих звинуваченнях проти Чоловіка з Галілеї, Христа, Який зціляв хворих та підбадьорював серця й давав надію, Який навчав євангелії миру. Його вороги, спонукувані нечестивою владою, видали Його, мучили, прибили цвяхами до хреста і глузували з Нього. Але силою Своєї божественності Він подолав смерть, якої завдали Його вороги, і завдяки Своїй жертві приніс всім людям спасіння від смерті.

Вічна війна призвела до послаблення роботи, яку Він встановив, до занепаду, що охопив її, коли темрява покрила землю, а морок— народи (див. Ісая 60:2).

Але сили Божі неможливо здолати. Світло Христа проникало в серця різних людей у різних місцях, і велике добро почало проростати, незважаючи на гніт і страждання.

Настала доба Ренесансу, що супроводжувалася боротьбою за свободу—боротьбою, яка поглинула багато крові й жертв. Дух Божий спонукав людей шукати країну, де захищалися свобода поклоніння, свобода слова і свобода волевиявлення. Потім настало відкриття розподілу повноти часів, коли Бог, Вічний Батько, і Його Улюблений Син, воскреслий Господь Ісус Христос, прийшли на землю. Ця славетна подія супроводжувалася наступним відвідуванням ангелів, які відновили давні ключі й священство.

Але війна не закінчилася. Її було відновлено і спрямовано в іншому напрямку. Була зневага. Були переслідування. Вимушені переїзди з місця на місце. Було вбивство молодого пророка Божого і його улюбленого брата 163 роки тому цього ж самого місяця.

Святі останніх днів залишили свої затишні будинки, ферми, поля, магазини, прекрасний храм, збудований з такими великими жертвами. Вони прийшли в гірські долини. Тисячі з них померли в дорозі. Вони прийшли у таке місце, яке Президент Джозеф Сміт наказав Дванадцятьом знайти, місце, де “диявол до нас не дістанеться”¹.

Але супротивник ніколи не припиняв спроб. На жовтневій конференції 1896 року Президент Уілфорд Вудрафф (1807–1898), на той час уже людина похилого віку, піднявся у Скинії, що на Храмовій площі, і сказав:

“Є дві сили на землі і серед жителів землі—-сила Бога і сила диявола. У нашій історії ми мали кілька дуже особливих випадків. Коли Бог мав свій народ на землі, неважливо в яку епоху, Люцифер, син зірниці досвітньої, та мільйони занепалих духів, що були скинуті з небес, вели війну проти Бога, проти Христа, проти роботи Божої і проти народу Божого. І вони не відступляться від того, щоб робити це в наш час і в нашому поколінні. Завжди, коли Господь простягає Свою руку, аби виконати будь-яку роботу, ті сили працюють, аби повалити її”².

Президент Вудрафф знав, про що він каже. На той час він щойно подолав важкий і небезпечний період, коли уряд країни виступив проти наших людей, маючи на меті знищити Церкву як організацію. Незважаючи на труднощі тих днів, святі не здавалися. З вірою вони йшли вперед. Вони покладали свою довіру на Всемогутнього, і Він відкривав їм шляхи, якими вони повинні йти. З вірою вони приймали одкровення і йшли у послуху.

Але війна не скінчилася. Вона дещо ослабла, і ми вдячні за це. Однак ворог істини продовжує боротьбу.

Хоча Церква зараз і сильна, але виявляється, що ми знаходимося під постійною атакою з того чи іншого боку. Та ми йдемо далі. Ми повинні йти далі. Ми йшли вперед і будемо й надалі йти вперед. Іноді це серйозні конфлікти. Іноді—це лише бої місцевого значення. Але всіх їх об’єднує одна модель.

Протидія відчувається в нескінченних спробах багатьох людей, як у Церкві, так і поза нею, руйнувати віру, принижувати, применшувати, неправдиво свідчити, спокушати, заплутувати і спонукати наших людей до дій, що суперечать ученням і нормам цієї роботи Бога.

Ця війна триває. Так само, як це було на початку. Можливо, вона не така напружена, за що я дуже вдячний. Але принципи цієї війни ті ж самі. Жертви, які гинуть, так само цінні, як і ті, що загинули в минулому. Це постійна битва. Чоловіки, що мають священство, і дочки Бога, які є їхніми супутницями і напарницями, всі вони складають армію Господа. Ми повинні бути об’єднані. Погано організована армія ніколи не переможе. Дуже важливо, щоб ми згуртувалися, щоб ми були, як один. Ми не можемо сподіватися на перемогу, якщо між нами буде розбрат. Ми не можемо дозволити собі зраду і сподіватися на єдність. Ми не можемо бути нечистими, і розраховувати на допомогу Всемогутнього.

Молоді чоловіки, які мають священство—диякони, вчителі і священики—разом з чином священства приймають обов’язок проповідувати євангелію, навчати істині, підбадьорювати слабких стати сильними, щоб “запрошувати всіх прийти до Христа” (УЗ 20:59). Молоді жінки Церкви мають не менший обов’язок бути слухняними заповідям Божим і служити прикладом віри й чесноти.

Жоден син чи донька нашого Небесного Батька не може дозволити собі вживати ті речовини, що послабляють розум, тіло чи вічний дух. До них входять наркотики, алкоголь, тютюн і порнографія. Ви не можете брати участі в аморальних заходах. Ви не можете робити це і бути сміливими воїнами у справі Господа у великій, вічній війні, що ведеться за душі дітей нашого Небесного Батька.

Чоловіки в цій Церкві не можуть бути невірними або ненадійними для своїх жінок, сімей чи у виконанні своїх обов’язків священства, якщо вони мають бути відважними у просуванні вперед Господньої роботи в цій великій битві за істину і спасіння. Вони не можуть бути нечесними і безпринципними у мирських справах, не зганьбивши своєї зброї. Жінки цієї Церкви, чи то вони дружини, матері чи сестри, які не знайшли собі супутника в житті, не можуть дозволити собі невірності чи зради своїм завітам і благословенням і в той же час бути оплотом царства, яким вони мають бути.

На наших зборах ми співаємо час від часу один старий гімн:

Кілька років тому один мій друг розповів мені про розмову з іншим членом Церкви. Мій друг запитав, чи цей його знайомий відчуває близькість до Небесного Батька. Чоловік відповів негативно. Чому? Той сказав: “Відверто кажучи, тому що я не хочу”. Далі він продовжив: “Якби я відчував близькість до Небесного Батька, то, вірогідно, Він би захотів, щоб я взяв на себе певне зобов’язання, а я до цього не готовий”.

Ви тільки подумайте про таке: чоловік, який узяв на себе ім’я Господа під час хрищення, чоловік, який поновлював свої завіти з Господом під час причасних зборів, чоловік, який прийняв священство Бога, і в той же час він каже, що якби був ближчим до Небесного Батька, то мав би взяти на себе певні зобов’язання, до яких він не був готовим.

У цій роботі має бути зобов’язання. Має бути відданість. Ми задіяні у великій вічній боротьбі, яка точиться навколо душ синів і дочок Бога. Ми не програємо. Ми виграємо. Ми будемо продовжувати вигравати, якщо будемо праведними і вірними. Ми можемо це зробити. Ми повинні це зробити. Ми це зробимо. Немає нічого такого, про що Господь просить нас, і чого ми не можемо з вірою зробити.

Я думаю про дітей Ізраїля в той час, коли вони втікали з Єгипту. Вони розбили табір біля Червоного моря. Озирнувшись, вони побачили фараона і його війська, які йшли, щоб знищити їх. Страх охопив їхні серця. Вони волали від страху, маючи війська позаду й море перед ними.

“І сказав Мойсей до народу: “Не бійтеся! Стійте і побачите спасіння Господа, що вчинить вам сьогодні. Бо єгиптян, яких бачите сьогодні, більше не побачите їх уже повіки!

Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть!”

І промовив Господь до Мойсея: “…Говори до синів Ізраїлевих, нехай рушають” (Вихід 14:13–15; курсив додано).

Море розділилося, і діти Ізраїлеві рушили до свого спасіння. Єгиптяни пішли за ними й загинули.

Хіба не повинні й ми іти з вірою вперед? Той, Хто є нашим вічним провідником, Господь Ісус Христос, закликав нас словами одкровення. Він сказав:

“Отже, підносьтеся серцем і звеселяйтеся, і підпережіть свої стегна, і візьміть Мою повну зброю, щоб ви могли протистояти злому дню, зробивши все, щоб ви могли вистояти.

Отже, стійте, підперезавши стегна свої істиною, зодягнувшись у нагрудник праведності, і взувши ноги в готовність до євангелії миру, яку Я послав Моїх ангелів довірити вам;

Узявши щит віри, яким ви зможете погасити всі вогненні стріли злочестивих;

І візьміть шолом спасіння, і меч Мого Духа,… і будьте вірними, доки Я прийду, і вас буде піднято, щоб де Я—були й ви також” (УЗ 27:15–18).

Війна триває. Вона вирує по всьому світу з приводу питань свободи волі й примусу. Війна йде з приводу питань істини і помилки, і бій веде армія місіонерів. Вона точиться в нашому особистому житті день у день—вдома, на роботі, у навчальних закладах. Іде війна стосовно питань любові й поваги, вірності й відданості, послуху і єдності. Усі ми беремо в ній участь: діти, молодь, дорослі—кожен з нас. Ми перемагаємо, і майбутнє ніколи не здавалося більш яскравим.

Нехай наш Бог благословить нас у цій роботі, яка так чітко окреслена перед нами. Будьмо вірними. Будьмо відважними. Маймо сміливість бути гідними довіри, яку Бог виявляє кожному з нас. Будьмо безстрашними. “Бо [цитуючи слова Павла до Тимофія] не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму. Тож, не соромся засвідчення Господа нашого” (2 Тимофію 1:7–8).

З молитвою підготувавшись, поділіться цим посланням у такий спосіб, щоб це заохочувало ваших слухачів до обговорення. Ось кілька прикладів:

1. Скористайтеся статтею, щоб переглянути історію війни добра і зла, яка точиться з часів сотворіння світу. Поясніть, що світло Христа символізує надію у темному світі. Прочитайте розділ “Яскраве майбутнє”. Запропонуйте, що ми можемо робити, аби перемогти у війні між добром і злом.

2. Напишіть слова з 2 Тимофію 1:7–8 на картці для кожного члена сім’ї. Запропонуйте членам сім’ї написати на звороті картки особисті цілі, щоб бути більш відданим учнем Ісуса Христа. Попросіть членів сім’ї помістити картку в такому місці, де вони будуть бачити її щодня.

3. Принесіть збірник гімнів, коли будете відвідувати сім’ю. Запропонуйте членам сім’ї скористатися покажчиком, щоб знайти гімни, що надихають взяти зобов’язання. Виберіть один гімн, щоб проспівати або прочитати вголос. Порівняйте ці слова з частинами виступу Президента Хінклі. Завершіть, проглянувши заклик Президента Хінклі взяти зобов’язання і його свідчення про яскраве майбутнє для тих, хто вірно тримається Господньої сторони.