Як я можу допомогти цій дитині?

Наш Спаситель показував нам, як служити іншим, пристосовуючи Своє послання і дії до потреб людей¹. Наприклад, коли Він прийшов до нефійців, то зібрав їхніх малих дітей і “узяв [їх] одного за другим, і благословив їх, і молився Батькові за них” (3 Нефій 17:21; курсив додано). Після цього ангели “оточили тих маленьких” небесним вогнем і “священнослужили їм” (3 Нефій 17:24).

Коли ми навчаємо всіх дітей, то разом з Господом священнослужимо їм. Старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, нагадує нам: “Тим з нас, кому було довірено дорогоцінних дітей, дано священне, благородне управительство, бо ми є тими, кого Бог призначив оточити дітей у наш час любов’ю і вогнем віри та розумінням, ким вони є”². Коли ми виконуємо свій обов’язок, допомагаючи дітям з обмеженими можливостями, Господь допоможе нам знайти індивідуальний підхід під час служіння й навчання, щоб задовольнити потреби кожної дитини.

Аби краще зрозуміти потреби такої дитини, вчителі та провідники Початкового товариства можуть зустрітися з дитиною та її батьками. Це хороший час, щоб учителю потоваришувати з дитиною. Найчастіше найкращим місцем для знайомства є дім дитини, де вона почуває себе затишно і де їй легше знайти контакт з новою людиною.

Учителям і провідникам слід знайти час, щоб дізнатися, що являє собою вада дитини. Найкраще починати з церковного вебсайту lds.org/disability (доступного кількома мовами), де вони можуть знайти загальну інформацію про певні вади, знайти підказки для вчителів та додаткові матеріали.

Дослідивши інформацію на веб-сайті, учителі та провідники можуть зібратися разом із батьками дитини, щоб поділитися ідеями, обговорити те, що викликає занепокоєння, і встановити цілі. Батьки можуть поділитися інформацією про свою дитину, яка допоможе вчителям досягати результатів, наприклад: розповісти, як дитина спілкується, що їй подобається робити, а чого слід уникати, і як заохочувати її належно поводитися. Співпрацювати з батьками дуже важливо для встановлення єдності, взаємодії й подальшого діалогу. Це необхідно для того, щоб краще служити дитині з обмеженими можливостями.

Учителі й провідники повинні радитися зі своїми провідниками священства, коли вони думають над тим, як служити такій дитині. Коли лікарі нам сказали, що у нашого сина аутизм, ми не знали, як він сприйме перехід з ясельної групи до Початкового товариства разом зі своїми однолітками. Одна сестра в нашому приході, яка була шкільною вчителькою, підійшла до єпископа і до президента Початкового товариства та запропонувала допомагати нашому синові. Президент Початкового товариства, член єпископату і ми з чоловіком зустрілися з нею, і вона розповіла нам, як можна працювати з нашим сином. Ми встановили цілі й розробили план стосовно того, як допомагати йому розуміти, що відбувається в Початковому товаристві. Нам часто доводилося вносити в цей план корективи упродовж наступних трьох років, але коли син навчився розуміти, що навколо нього відбувається, йому стало більш цікаво взаємодіяти з однолітками й брати участь в уроках. Розуміння й відданість цієї сестри заклали основу, на якій наш син продовжує стояти. Її любов і дружба навчили його тому, що він—улюблене дитя Бога. Завдяки цьому церква для нього й зараз залишається місцем, де він може бути самим собою і відчувати любов інших.

Як учителі ми можемо “наслідувати приклад Спасителя: давати надію людям з обмеженими можливостями, розуміти і любити їх”³. Коли ми виявляємо щиру увагу дітям з обмеженими можливостями, наші дружні стосунки зміцнюватимуться.

Діти з порушенням пізнавальних здібностей можуть спілкуватися не так, як усі інші. Коли вчителі пристосуються до індивідуального способу спілкування дитини, то зможуть розвивати довіру і дружбу та більш ефективно її навчати. Ось два способи покращення спілкування:

• Присядьте, щоб ваше обличчя було навпроти обличчя дитини⁴. Коли дорослі так роблять, дитина менше боїться і відчуває себе більш залученою до того, що відбувається. Це також допомагає дітям, яким важко зосередитися в присутності інших людей. Учитель або помічник може привертати увагу дитини і упродовж уроку час від часу казати одне-два речення стосовно того, про що навчають.

• Дізнайтеся, чим дитина цікавиться. Діти відчувають, що їх цінують, коли інші люди виявляють зацікавленість до того, що їм подобається. Діти з обмеженими можливостями часто мають особливу прихильність до певних предметів, наприклад, якоїсь іграшки, тварини або гри. Учитель може попросити дитину розповісти про свої захоплення і згадати про це під час уроку. Навіть якщо дитина не розмовляє, учитель може говорити про те, що її цікавить.

У більшості випадків дитину з порушенням пізнавальних здібностей слід навчати в класі Початкового товариства разом з іншими дітьми. Це важливо як для самої дитини, так і для її однолітків. Залучення допоможе дитині навчатися належним чином спілкуватися з іншими, а також поводитися в церкві та підготує її до переходу в класи для молоді. Однолітки, навчаючись разом з такою дитиною, отримають нагоду служити й здобудуть унікальне розуміння того, що нам дають діти з обмеженими можливостями. Спільне проведення часу також спонукатиме до розвитку дружніх стосунків, без яких неможливо відчувати себе залученими й бажаними у церкві.

Коли наш син ще не ходив до школи, одна маленька дівчинка часто сідала поруч з ним у Початковому товаристві. Вона робила для нього картки і малюнки, коли він пропускав урок. Наш син не міг сказати нам, як звали дівчинку, але він брав її за руку і називав її “мій друг”. Їхня дружба дала їй можливість служити й допомогла йому з радістю ходити до церкви.

Щоб дітям легше було подружитися, хтось із батьків або вчителів може познайомити дитину з однолітками на першому ж уроці і розповісти про особистість дитини—її таланти, вміння і улюблені заняття. Вони можуть поговорити про обмежені можливості дитини, щоб однолітки зрозуміли потреби дитини та поведінку, яка може здаватися їм незвичною. Найчастіше, якщо батьки і провідники Церкви відкрито про це розкажуть, одноліткам дитини буде легше подружитися з нею.

Ви можете зв’язатися з фахівцями, які допоможуть учителям Початкового товариства скласти план таким чином, аби якомога повніше залучати таку дитину. Іноді шкільний учитель такої дитини може виявити бажання зустрітися з провідниками Початкового товариства, щоб ознайомити їх з тими методами, які ефективно спрацьовують у школі. Учитель може навіть виявити бажання прийти до церкви, щоб провести практичне заняття.

У небагатьох випадках можна зробити виняток і навчати дитину окремо або знайти інші способи адаптації. На сайті LDS.org у рубриці “Primary” розділу “Serving in the Church” ви знайдете подальші настанови стосовно цього питання⁵.

Може бути нелегко задовольняти потреби кожної дитини у кожному класі Початкового товариства. Коли в групі дітей є дитина з обмеженими можливостями, можливо, потрібно покликати ще одного вчителя або помічника вчителя. Учителі можуть по черзі вести уроки і допомагати тій дитині, або помічник учителя може бути покликаний спеціально для того, щоб працювати з дитиною з обмеженими можливостями. Залучені до служіння в Початковому товаристві мають координувати розклад уроків, розробити систему спілкування і обговорювати, як вони будуть вирішувати різні ситуації, які можуть виникати. Як завжди, молитва, спілкування і планування є вкрай важливими для успішної співпраці й забезпечення ефективного навчання.

Коли покликають ще одного вчителя або помічника вчителя, майте на увазі те, що батьки знаходяться з цією дитиною і справляються з труднощами виховання дитини з обмеженими можливостями 24 години на добу. Можливо, у них є потреба побути на Недільній школі або послужити в інших покликаннях. Ця коротка перерва може допомогти їм відновити сили й підготуватися до подолання труднощів наступного тижня.

Довідник Церкви навчає, що “провідники і вчителі мають залучати членів Церкви з вадами до участі в зборах, уроках та заходах якомога повніше. Уроки, виступи і методи навчання повинні бути адаптовані до потреб людини з вадами”⁶. Щоб викладати уроки таким чином, аби задовольняти потреби всіх членів класу, необхідно молитися, виявляти винахідливість і докладати зусилля.

Почніть з того, що дізнайтеся, яким чином дитина найкраще навчається. Посилання “Leader and Teacher Resources” на lds.org/disability містить інформацію про адаптацію уроків. Додаткові ідеї перераховані під кожним заголовком з назвою певного виду обмеження. Рубрика “Primary” в розділі “Serving in the Church” на LDS.org є ще одним прекрасним джерелом. Адаптація уроку для дитини з певними обмеженнями буде також корисною і для інших дітей. Ось які методи допомагали мені:

• Наочні матеріали: Багато дітей легше навчаються за допомогою наочних матеріалів, тобто малюнків чи предметів, які допомагають їм зрозуміти ідею. Інший учитель або помічник учителя може сидіти біля дитини з обмеженими можливостями і показувати їй під час уроку малюнки чи картинки, щоб ілюструвати те, про що розповідає учитель. Якщо дитина любить малювати, вона, можливо, захоче мати аркуш паперу, щоб малювати разом з помічником учителя. Разом вони можуть малювати те, про що йдеться на уроці.

• Сприйняття на слух: Діти, які легше сприймають новий матеріал на слух, люблять історії. Їм також подобається, коли вчитель за допомогою голосу розігрує історію—шепоче, здивовано зітхає або говорить трошки швидше у найцікавіших епізодах. Учителі можуть спрощувати або скорочувати історії, що містяться в уроці, аби дитина з обмеженими можливостями могла її зрозуміти й не втратила зацікавленості. Ви можете розповісти історію, а потім застосувати принципи, що в ній містяться, до реальних ситуацій з життя, або до тієї історії чи події, про яку дитина вже знає.

• Сприйняття на дотик: Діти, які навчаються за допомогою дотику, люблять носити з собою якісь предмети, тримати й відчувати їх. Якщо події в історії, про яку ви розповідаєте, відбуваються на вулиці, учитель може принести гладенький камінець, гілочку або м’яку іграшку, щоб показувати її під час переказу історії, а потім дати предмет, щоб усі по черзі потримали й розглянули його. Якісь саморобки та розмальовки також допоможуть, коли йдеться про відчутні на дотик предмети.

Участь є важливою для дітей з обмеженими можливостями. Будьте винахідливими, шукаючи способи залучення таких дітей до читання уривків з Писань, молитви й підготовки виступів на спільних заходах. Якщо, наприклад, дитині важко розмовляти, вона може використовувати малюнки, щоб спілкуватися. Або деяким дітям подобається стояти за трибуною, однак вони надто сором’язливі або не мають бажання виступати. У такому випадку дайте дітям можливість стояти за трибуною і виявляйте задоволення тим, що вони там знаходяться, поки хтось із батьків допомагає озвучити виступ дитини. Дитина може допомагати, тримаючи ілюстрації для свого виступу або показати, коли треба скласти руки для молитви.

Ось кілька інших вправ і способів адаптації, які ви можете взяти до уваги:

• Виступ дітей на причасних зборах. Дитині з обмеженими можливостями може знадобитися додаткова допомога і гнучкість у підході, бо виступ на причасних зборах виходить за межі звичних для неї занять. Проведення кількох репетицій допоможе дитині пристосуватися до змін. Було б добре, якби дитина сиділа біля помічника учителя, щоб він допомагав їй виконувати пісні або виступати. Якщо на дитину надто впливає шум або вигляд великої кількості людей у залі, залишіть місця для неї й помічника на боковій лаві в першому ряду. Там вона зможе щось розмальовувати, розглядати книжки або виходити при необхідності з залу, не відволікаючи інших дітей. Це також дасть дитині можливість вийти вперед і сказати свої слова або проспівати, а потім повернутися на лаву й заспокоїтися. Інша дитина спокійно сидить на сцені, але їй потрібні рухливі іграшки, наприклад, дві-три скріпки або гладенький камінчик, який вона триматиме в руках. Це допомагає дітям, яким важко зосередитися в присутності великої кількості людей.

• Спільні заходи. Якщо клас дитини виступає на спільному заході, зробіть усе можливе, щоб дитина з обмеженими можливостями брала в ньому посильну участь. Якщо клас розігрує сценку, дитина може мати коротку роль або навіть грати роль без слів. Уже те, що вона буде одягнена в костюм разом з іншими дітьми, дасть їй відчуття залученості. Для розвитку стосунків з однолітками важливо, щоб дитина брала разом з ними участь у заходах.

• Інші заходи. Якщо Початкове товариство бере участь у одному із заходів приходу, наприклад, показі талантів чи в Різдвяній програмі, а дитина з обмеженими можливостями важко переносить шум чи велику кількість людей, зробіть так, щоб її клас виступив першим у програмі. Тоді батьки дитини зможуть відвезти її додому ще до того, як вона надто стомиться.

Завдяки своєму синові з аутизмом я по-іншому подивилася на те, що означає бути дитиною Бога. Я зрозуміла, що Небесний Батько дійсно знає і любить кожного з нас. Він знає наші потреби і через Святого Духа підказує батькам та провідникам, як піклуватися про сім’ї та благословляти їх, а також дітей, яким ми служимо. Я також сповнилася глибокої вдячності й любові до вчителів Початкового товариства, яке відвідував наш син, та до провідників Церкви, які приділили час, щоб подружитися з ним. Вони—чудовий приклад Спасителевої любові.

Щоб навчати дитину з порушенням пізнавальних здібностей, необхідно більше часу і зусиль, а іноді наставатимуть моменти розчарування. Але завдяки молитві, натхненню й умінню покладатися на Господа ми можемо досягнути успіху, виховуючи цих особливих дітей і допомагаючи їм.