Порожня купіль

Була 7:45 дощового серпневого ранку у Фрітауні, Сьєрра-Леоне, Західна Африка. Ми (місіонери повного дня у Фрітаунському окрузі) запланували службу хрищення і були рішуче налаштовані провести її чи в дощову, чи в сонячну погоду. Саме в той час я отримав дзвінок від брата Алліеу, члена нашої філії, однак ледве міг щось зрозуміти, оскільки він дуже швидко розмовляв на місцевому діалекті кріо. Я попросив його зробити глибокий вдих і розповісти повільно. Він так і зробив, сказавши наступне: “Старійшино Наеата, у христильній купелі немає води. Вибачте. Немає води”.

Я подякував за дзвінок, а потім повідомив погану новину іншим старійшинам. Ми негайно почали думати над тим, як же все-таки виконати цей священний обряд. Саме тоді старійшина Агама нагадав про водоспад і озеро неподалік в горах у місці, яке називалося Меллоу. Усі старійшини погодилися на тому, що нам слід спробувати провести хрищення там, тож ми отримали дозвіл зробити це.

Коли пізніше того ранку ми зібралися біля підніжжя гори, вся група усвідомила, яке нелегке завдання стояло перед нею. Однак рішуче налаштована компанія без жодних сумнівів рушила вперед. Чоловіки і жінки та навіть діти йшли вгору мокрою і слизькою стежинкою та радісно розмовляли. Поступово піднімаючись вверх, ми перетнули невелику річку.

Поки ми йшли далі, ентузіазм кількох членів групи трохи зменшився, бо почався дощ. Однак ми просувалися вперед з надією. Все ще здавалося, що нерівній дорозі не буде кінця. Нарешті ми прибули на місце призначення. Наші серця були сповнені радості, проте дощ лив без упину. Поки ми готувалися до служби хрищення, то заховалися під великим манговим деревом.

Ми заспівали вступний гімн “Дух Божий” (Гімни, № 2). Після вступної частини ми підійшли до місця хрищення. Вода бурно стікала з водоспаду до озера, у якому ми мали проводити священний обряд.

Батько увійшов у озеро й допоміг увійти своєму сину, як раптом дощ припинився. Промені сонця пробилися крізь хмари й освітили озеро. Ми відчували присутність Святого Духа. Після того, як батько охристив свого сина, чоловік охристив свою дружину, а потім старійшини охристили своїх слухачів. Сонце продовжувало сяяти, як і усмішки на наших обличчях.

Ми закінчили службу, проспівавши заключний гімн “За Мною йдіть” (Гімни, № 59). Так, ми дійсно йшли за Ним. Ми йшли за Спасителем на гору і з гори, через повноводні потоки, піднімаючись крутими мокрими стежками, пробираючись крізь дощ. А ті, хто охристилися, дійсно наслідували приклад Спасителя, увійшовши у води хрищення.