“Одна жінка більш за все хотіла взяти шлюб з праведним носієм священства у храмі і бути матір’ю та дружиною. Вона все своє життя тільки про це й мріяла; о якою ж чудовою матір’ю вона буде, якою буде люблячою дружиною. Її дім буде сповнений любові й доброти. Ніколи не буде сказано жодного прикрого слова. Їжа ніколи не підгоратиме. І її діти замість того, щоб вештатися десь з друзями, залюбки будуть проводити свої вечори та вихідні з мамусею й татусем.

Це було її золотим квитком. Це було тим, від чого, на її думку, залежало все її існування. Це було єдиним у всьому світі, чого вона так палко прагнула.

Однак цього так і не сталося. Роки минали, і вона ставала дедалі більше замкнутою, озлобленою і навіть лютою. Вона не могла зрозуміти, чому Бог не задовольнив це її праведне бажання.

Вона працювала у початковій школі вчителькою і знаходилася серед дітей цілий день, що їй ясно нагадувало: золотий квиток їй так і не випаде. Роки минали, вона ставала все більш розчарованою і замкнутою. Людям не подобалося знаходитися в її товаристві, і вони при будь-якій нагоді уникали її. Своє невдоволення вона виливала навіть на дітей у школі. …

Трагедія тут у тому, що ця люба жінка в усіх своїх розчаруваннях стосовно свого золотого квитка не помічала благословень, які вона насправді мала. У неї не було дітей вдома, але вона була оточена ними у своєму класі. Вона не була благословенна мати сім’ю, але Господь дав їй можливість, яку мають не так багато людей,—можливість гарно впливати на життя сотень дітей і сімей як учитель.

А урок з цього такий: якщо ми витрачаємо свої дні, чекаючи на неймовірні троянди, то можемо й не помітити краси та дивовижності крихітних незабудок, що є навколо нас”.

Свої думки ви можете записати в щоденник або обговорити їх з іншими людьми.