Моя душа втішається діяннями Господа

У Книзі Мормона Нефій часто говорить про те, що дає йому втіху. Він втішається діяннями Господа, Писаннями і великим і вічним планом нашого Небесного Батька (див. 2 Нефій 4:15–16; 11:2–8). Цікаво, що Нефій часто згадує джерела своєї втіхи в часи бідувань, що допомагає йому піднестися духом і зосередити свій дух на вічних благословеннях.

Ми також маємо втішатися діяннями Господа, бо це “піднесе” наші серця і дасть нам причину “радіти” (2 Нефій 11:8). Дозвольте мені згадати кілька речей, у яких втішаюся я.

Я втішаюся в нашому Спасителі, Ісусі Христі. Як і Нефій, “я уславляю мого Ісуса” (2 Нефій 33:6), Його священнослужіння і спасительну місію на землі. Він дав світло й надію і дав нам Святого Духа, щоб Той вів і втішав нас на стезі, якою нам слід іти. Тільки через Нього ми можемо повернутися до нашого Батька. “Cпасіння може прийти до дітей людських, тільки в імені Христа” (Мосія 3:17).

Я втішаюся у відновленій євангелії Ісуса Христа, побудованій на основі апостолів і пророків, разом з якими я маю благословенну нагоду служити. Я свідчу, що Президент Томас С. Монсон є Господнім пророком на землі сьогодні. Я втішаюся в тому, що він воістину є священнослужителем, подібним до Христа, що він простягає кожній людині своє тепло і свою любов.

Я втішаюся в ключах священства і храмах, що вкрили землю, роблячи доступними для кожного з нас вічні обряди і завіти. Нещодавно я пережила одні з найбільш целестіальних днів мого життя—коли мої діти одружувалися в храмі і мій батько виконував цей святий обряд.

Я втішаюся в силі молоді, коли бачу, як вони заповнюють храми, щоби брати участь у хрищеннях за померлих. Я люблю їх за відданість тим нормам, що відкривають двері храму, і те, що вони готуються стати вірними місіонерами і праведними матерями й батьками.

Я втішаюся в тому, що я є дочкою Небесного Батька, Який любить мене. Я дізналася про своє божественне походження в ранньому дитинстві від моєї матусі. Нещодавно я бачила, як моя трирічна онука дізнається про те, ким вона є, від своєї матері. Елайза пішла до ліжка засмучена. Вона не могла заспокоїтися, доки її мати знову не розповіла Елайзі її улюблену історію про ту особливу ніч, коли Небесний Батько чітко й виразно прошепотів серцю її матері, що Елайза особливий дух, який має виконати шляхетну місію.

Я надзвичайно втішаюся тим, що я є вихователькою, що дозволяє мені реалізовувати свою глибинну жіночу природу. Мене ніколи не залишає байдужою той факт, що жінки—старші й молоді—і навіть маленькі дівчата, здається, мають інстинктивний інтерес до виховання і здатність робити це. Це не тільки першочергова відповідальність матері, але й частина нашої “передземної, смертної і вічної особи, а також її призначення” (див. Сім’я: Проголошення світові, Ліягона, жовтень 2004 р., 49). Виховувати—це навчати, заохочувати розвиток, допомагати зростати, підживлювати й плекати. Хто не вигукне від радості, отримавши таку благословенну роль?

У Писаннях слово виховувати зустрічається лише двічі, і в обох випадках воно означає відповідальність батьків за виховання дітей в “[повчанні й застереженні] Господа” (Ефесянам 6:4; Енош 1:1).

Президент Хінклі також увіщував чоловіків і жінок бути вихователями. Він казав: “Наскільки прекраснішим було б… суспільство, в якому ми живемо, якби кожний батько… і кожна мати дивилися на своїх дітей як на дар від Бога небес… та виховувала їх зі справжньою любов’ю, з мудрістю і в Господньому настановленні!” (Гордон Б. Хінклі, “Оці наші маленькі”, Ліягона, грудень 2007 р., с. 7).

Я втішаюся в сім’ях. Нещодавно я втішалася в народженні онучки в сім’ї, що розуміє, що батьки мають урочисту відповідальність виховувати своїх дітей в любові та праведності. Старші діти цікавилися, звідки їхня сестра прийшла в цей світ. Їхній перший урок з цього святого предмету було викладено люблячими батьками у священному сімейному колі, у целестіальному кліматі, що супроводжує народження в смертне життя нової душі, і в контексті великого вічного плану нашого Батька. Цьому контрастувало те, що наступного дня, повернувшись додому з дитячого садку, наша онучка розповіла, що їх сьогодні навчили на заняттях “новому важливому слову—сексульне насильство”. Я відчула занепокоєння через те, що в такому малому віці діти вже мають дізнаватися—з міркувань безпеки—про негативні аспекти того предмету, який вони так прекрасно обговорювали минулого вечора. І я втішалася, як ніколи раніше, в сім’ях, заснованих на ученнях Ісуса Христа.

Яків навчав, що Господь втішається “цнотливістю жінок” (Кн. Якова 2:28). Я втішаюся в цнотливості й чистоті всіх жінок і чоловіків. Як має горювати Господь, коли Він бачить, як порушується цнотливість і як глузують зі скромності в усіх кутках цього злочестивого світу. Господь дав Своїм дітям велику радість у близьких, любовних стосунках, як цього навчали моїх онуків. Я втішаюся в ясності проголошення світові про сім’ю, яке застерігає, що “особи, які порушують завіти цнотливості, які жорстоко поводяться зі своїм подружжям чи з дітьми, або які не виконують свої сімейні обов’язки, одного дня будуть відповідати за це перед Богом”.

Я втішаюся прикладами тих персонажів Писань, які ходили вірою у своїй земній подорожі. Щоразу, коли я йду з Авраамом та Ісаком на гору Морія, я плачу, знаючи, що Авраам не знає, що в кінці подорожі прийде ангел і знайдеться в гущавині баран. Ми всі йдемо своєю земною стежиною, і ми не знаємо, яким буде залишок наших історій. Але ми, як Авраам, благословлені чудесами.

Я втішаюся в Господніх “милостях і дивах” (див. “Bless Our Fast, We Pray,” Hymns #138). Я знаю, що Його лагідні милості і Його дива—великі й маленькі—є реальними. Вони приходять у Його спосіб і в Його визначений час. Іноді не раніше, ніж ми підійдемо до самого краю. Учні Ісусові на Галілейському морі змушені були щодуху гребти проти вітру всю ніч, перш ніж Ісус нарешті прийшов їм на допомогу. Він не прийшов до них аж до четвертої сторожі, тобто до настання ранку. Але Він таки прийшов (див. Марк 6:45–51). Я свідчу, що дива дійсно відбуваються, хоча іноді—не раніше четвертої сторожі.

Зараз я усією своєю вірою, і молитвами намагаюся допомогти тим, кого я люблю, які хворіють, які психологічно виснажені, духовно заблукалі, і я чекаю на дива. Я втішаюся в Господній любові до кожного з Його дітей і в Його мудрості, з якою Він дозволяє кожному з нас мати неповторний земний досвід.

Нарешті, я втішаюся і не можу цього повністю висловити, у вічній любові й постійній допомозі мого чоловіка і в молитвах та підтримці моїх дітей і батьків протягом цих років мого служіння як генерального президента Товариства молодих жінок.

Моя душа втішається діяннями Господа (2 Нефій 4:16)—Його законом, Його життям, Його любов’ю. Втішатися в Ньому означає визнавати Його руку в нашому житті. Наш євангельський обов’язок—робити те, що є правильним, і любити те, що є правильним, і втішатися в цьому. Коли ми втішаємося тим, що служимо Йому, наш Небесний Батько радо благословляє нас. “Я, Господь,.. з радістю шаную тих, хто служить Мені в праведності та істині до кінця” (УЗ 76:5). Я хочу завжди бути гідною Його схвалення. “Я люблю Господа; в Ньому моя душа втішається” (“I Love the Lord,” Jackman Music Corporation). В ім’я Ісуса Христа, амінь.