Старійшина Д. Тодд Крістофферсон

“Від кожного можна чогось навчитися,—каже старійшина Девід Тодд Крістофферсон, новопокликаний і підтриманий член Кворуму Дванадцятьох Апостолів.—У моєму житті не було жодної людини, в Церкві чи поза нею, від якої я б чогось не взяв і що не зробило б мене кращим”.

Старійшина Крістофферсон усе своє життя вбирав від інших, починаючи з власних батьків, усе найкраще.

Народжений 24 січня 1945 року в сім’ї Пола Вікері Крістофферсона і Джинні Свенсон Крістофферсон, старійшина Крістофферсон зростав у містечках Плезент-Гроув і Ліндон, шт. Юта, США. За його словами, він і четверо його молодших братів мали “ідилічне” та “здорове” дитинство.

“Наше сімейне життя було дуже надійним і щасливим,—пригадує він.—Батько і мати показували нам, що означає жити за євангелією”.

На початку навчання в старших класах старійшина Крістофферсон із сім’єю переїхав до м. Сомерсета, шт. Нью-Джерсі, США. Там він знайшов нову місцевість, нових людей і нові можливості.

“Я товаришував і спілкувався з людьми звідусіль і з усіх віросповідань,—каже він.—Таке спілкування було надзвичайно корисним”.

Закінчивши школу, старійшина Крістофферсон вступив до Університету Бригама Янга, де провчився рік перед служінням на місії повного дня в Аргентині. За його словами, на місії він учився у “двох виняткових президентів місії”: президента Рональда В. Стоуна, який був там перші кілька місяців його місії, та решту своєї місії від президента Річарда Г. Скотта (нині старійшини Скотта, його товариша по Кворуму Дванадцятьох Апостолів).

Старійшина Крістофферсон згадує про старійшину Скотта: “Ми вчилися бути вимогливими до себе, наскільки вимогливим до себе був він. Він завжди націлювався на найвищі можливості зростання і досягнення. Завдяки цьому ми краще почали розуміти себе, нашу роботу і те, чого ми можемо досягти”.

Коли старійшина Крістофферсон приїхав з Аргентини, він повернувся до УБЯ, де вивчав англійську, був активістом студентства і займався спортом. Там же він познайомився з Кетрін (Кеті) Телмою Джейкоб. Вони одружилися на передостанньому році навчання 28 травня 1968 р. у Солт-Лейкському храмі. Сьогодні у них п’ятеро дітей і вісім внуків.

Старійшина Крістофферсон закінчив УБЯ в 1969 році зі ступенем бакалавра, а потім здобув ступінь з правознавства в Університеті Дюка. Закінчивши його в 1972 р., він працевлаштувався секретарем судді Джона Дж. Сірики, який займався Уотергейтським процесом.

“То був надзвичайний досвід як для першої роботи після навчання,—каже старійшина Крістофферсон.—Я бачив вперемішку найкращих і найгірших представників юриспруденції. Але той процес показав мені, що може зробити хороша юриспруденція, і це вселило в мене впевненість і бажання прагнути висот”.

Старійшина Крістофферсон за свою кар’єру юриста спочатку працював у юридичній фірмі, а потім корпоративним юрисконсультом при банках та інших установах переважно на Сході Сполучених Штатів. За його словами, у ті роки найбільше йому подобалося “спілкуватися з чудовими людьми всіх суспільних прошарків і всіх віросповідань. Я побачив, що багато людей насправді бажають допомагати іншим і достатньо рішучо до цього йдуть”.

У 1993 р. старійшина Крістофферсон був покликаний служити в Першому кворумі сімдесятників. Він назвав цей період “періодом формування особистості”. По роботі він час від часу відвідував Південно-Західну Північноамериканську територію та Південно-Мексиканську територію.

Старійшина Крістофферсон із задоволенням пригадує, як проводив співбесіди під час реорганізації одного з колів у Мексиці. “Один з кандидатів був дуже скромним чоловіком, низеньким і худорлявим. Ми чудово поговорили, і я подарував йому abrazo [обійми]. Цей чоловік вийшов і сказав президенту колу: “La autoridad me abrazó” [“Мене обійняв авторитет”]. Він знов і знов повторював це. Цей випадок навчив мене цінувати те незначне, що роблять люди. Я також зрозумів, що ви завжди можете зробити щось, щоб інші відчували свою цінність як сини або дочки Бога.

Ви насправді можете навчитися чогось хорошого від кожного, кого зустрічаєте і з ким спілкуєтеся,—додає він.—Сподіваюся, ми робимо щось хороше і для інших”.

У 1998 р. старійшину Крістофферсона було покликано до Президентства сімдесятників, де він служив до покликання до Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Він каже, що як тільки отримав нове покликання від Президента Томаса С. Монсона, то спочатку подумав, що “це неможливо”.

“Цей обов’язок здається непідйомним, коли думаю про нього. Але в мене були чудові наставники, поки я працював у Кворумі сімдесятників і з членами Кворуму Дванадцятьох Апостолів протягом останніх 15 років. Крім того, мені допомагає знання, що Господь завжди підтримував мене. В кожній кризі, на кожному етапі розвитку, в кожній моїй нужді до Нього завжди можна було дістатися через молитву. Я довіряв Йому і не розчарувався. Певно, що Його обіцяння нікуди не ділися. Я знаю, що він допоможе мені й тут”.