З трибуни
Мабуть, я залишуся собою
Рамка від Getty Images
Я добре пам’ятаю, скільки змін у нашому житті нам довелося зробити, коли ми приїхали жити до Юти. Моїм першим покликанням у приході було служіння вчителем Товариства допомоги. Я пильно придивлялася до інших учителів і була глибоко вражена їхнім намаганням досягнути досконалості у веденні уроку. Навіть зачіски і бездоганний одяг показували їхнє прагнення досягнути досконалості. Я була вражена, як вільно і вправно вони володіли англійською мовою. Як могла я, з таким поганим знанням англійської мови, не відставати від них і бути їхнім вчителем? Я дуже хотіла навчатися і так зраділа, що в колі існує клас з підготовки вчителів Товариства допомоги.
Коли я вперше прийшла на ті збори, я була сповнена великих надій. Я не була готова відповісти на запитання, який декор на столі вчителя я б використала під час ведення уроку. Я почувалася такою нездарою! Я навіть не знала, що таке декор або навіщо він потрібен під час проведення уроку. Погані думки про себе почали підривати мою впевненість у собі. …
Моє почуття меншовартості поглибилося, коли я слухала, як сестри у приході садять городи й консервують врожай. Вони щодня займалися бігом. Вони шили і знали, в яких магазинах проводять розпродаж. … Вони приносили обіди матерям з новонародженими малюками та хворим у їхньому приході. Вони доглядали літнього батька або матір, а часом обох. … Вони були вірними у виконанні храмової роботи, і вони пильнували за тим, щоб регулярно вести щоденник.
Пригнічена взірцями досконалості, які мене оточували, я докладала більших зусиль, аби стати такою, як мої сестри, і я була розчарована собою та навіть почувалася винною, коли не займалася бігом кожного ранку, не пекла домашній хліб, не шила собі одяг і не ходила до університету. Мені здавалося, що я маю бути такою, як жінки, серед яких жила, і я почувалася невдахою, бо не могла легко пристосуватися до їхнього стилю життя.
Мені корисно було б у той час пам’ятати історію про шестирічну дівчинку, яка на запитання: “Ким ти хочеш бути?” відповіла: “Мабуть, я буду собою. Я намагалася бути на когось схожою. І кожного разу мені це не вдавалося!” Як і ця дитина, після багатьох спроб бути кимось іншим, я нарешті зрозуміла, що маю бути собою. Часто це буває нелегкою справою, бо наше бажання вписатися, змагатися і вразити, або навіть просто почути схвалення, веде нас до того, щоб імітувати інших і зневажати власний досвід, власні таланти і навіть власні тягарі й труднощі. … Я мала навчитися долати свої переживання з приводу того, що якщо я не відповідаю вимогам, то я і не вписуюсь у загальну картину.
… Коли я намагалася наслідувати чудових сестер під час ведення уроку, подбавши про декорування столу та вдаючись до інших навчальних методів, які були мені незнайомі, я зазнавала невдачі, бо Дух продовжував спілкуватися зі мною німецькою мовою, а не англійською. Але коли я ставала на коліна й просила про допомогу, я навчалася покладатися на скерування Духа, здобула впевнене знання про те, що є дочкою Бога. Мені треба було навчитися вірити, що мені не потрібно змагатися з іншими, аби відчувати любов і схвалення Небесного Батька.
… Наші зусилля повинні бути спрямовані не на те, щоб виконати або узгодитися, а на те, щоб змінитися за допомогою Духа. …
Світ висуває нам багато вимог. Якщо ми чесні у своєму серці, тоді будемо знати Божу волю.
… Хоча ми можемо бути поглинуті повсякденними викликами і можливостями зростання, ми не можемо дозволити собі прожити один день або одну хвилину, не усвідомлюючи силу всередині нас.