Старовинна лампа

Вчитель поставив на стіл старовинну лампу. Спочатку діти не могли зрозуміти, що це таке, і з подивом дивилися на вчителя.

—Що це?—не втрималися вони.

—Це лампа,—відповів учитель.—У давні часи за допомогою таких ламп люди розсіювали морок ночі. Їх несли в руках, коли вночі йшли кудись. Їх ставили на стіл у кімнаті, щоб світло лампи освітлювало весь дім.—Діти з цікавістю роздивлялися лампу, а вчитель у той час витягнув щось скляне.

—Це плафон для лампи!—здогадався один з учнів.

—Вірно.

—Для чого він потрібен, для краси?

—Ні. Він потрібен для того, щоб захищати полум’я лампи, і не тільки.—Після цих слів учитель чиркнув сірником і підпалив ґніт лампи. Полум’я тихенько затріпотіло, а потім, набравши сили, почало рівно горіти. Тим часом учитель підійшов до вікна і відкрив його. Вітер увірвався до кімнати й відразу ж загасив полум’я. Вчитель нічого не сказав, а просто закрив вікно. Потім він знову запалив лампу і передав її одному з учнів.

—Будь ласка, йди попереду і освітлюй усім наш шлях.—Після цих слів учитель вивів своїх учнів у темний коридор. Хлопець з лампою спочатку йшов невпевнено, але чим далі він просувався, тим швидшими ставали його кроки. Раптом він скрикнув.

—Що сталося?—стурбовано запитав учитель.

—Вчителю, коли я став іти швидше, полум’я лампи почало колихатися і в результаті обпекло мені руки!—схлипуючи сказав учень.—Учитель глянув на руки хлопця, а потім попросив усіх повернутися до класу. Коли діти розсілися по своїх місцях, він почав говорити. Спочатку він звернувся до учня, який ніс лампу.

—Можеш не хвилюватися, оскільки полум’я не залишило на твоїх руках опіку. Воно лише злегка торкнулося твоєї шкіри, що не завдало тобі шкоди, але стало величезним уроком.

—Уроком?—здивовано сказали учні.

—Звичайно,—сказав учитель. Після цих слів він надів на лампу скляний плафон. Діти загомоніли. Так, вони самі про все здогадалися і тепер дружно тягнули руки вгору. Вчитель злегка усміхнувся. Потім він попросив одного з учнів розказати, що той зрозумів.

—Учителю, скляний плафон захищає вогонь від вітру, але це не все. Він також захищає руки від полум’я, коли ми несемо лампу в руках, освітлюючи собі шлях вночі.

—Все вірно! Але і це ще не все. Усе, що нас оточує, також є і в нас. Адже людину можна порівняти з цією лампою.—Після цих слів діти знову здивовано загомоніли.

—Учителю, але ж людина не може горіти вогнем!

—Це як сказати,—усміхнувся мудрий учитель.—Вогонь буває не тільки фізичним, але й духовним. Таким чином, якщо ви добра людина, сповнена любові й радості, хіба не подібні ви до яскраво палаючої лампи, яка розсіює морок ночі, зневіри і страху? Хіба ви не читали, що в старовинних писаннях людей часто порівнюють зі світильниками? Чим більше добра і любові ви маєте, тим яскравіше всередині вас горить вогонь, що освітлює шлях не тільки для вас, а й для тих, хто знаходиться поруч з вами.

—Вчителю, чи означає це, що у наших світильників також є скляний плафон?

—Звичайно!—відповів учитель.—От тільки у цьому випадку він зроблений не зі скла, а зі смирення.

—Смирення?

—Так. Якщо ми подивимося на людину, як на світильник, то з чим ми можемо порівняти вітер? Із сумнівами, невпевненістю у майбутньому, зі страхом! От увірвався такий вітер в життя людини, і вона відразу ж починає сумніватися в обраному шляху. Майбутнє для неї більше не приносить радості, а лякає. Якщо ж у людини є смирення, то вона знає, що часи випробувань зрештою минуть, просто треба вірити в це. У такому випадку її полум’я не згасає, а продовжує горіти, розсіюючи морок смутку й сумнівів.

—А як щодо прикладу з обпеченими руками?—не втримався від запитання учень, якому було довірено нести лампу.—Виходить, що в житті людини це не актуально?

—Ще й як актуально!—доброзичливо розсміявся вчитель.—Дивись, якщо у тебе немає смирення, то у тебе немає й милосердя. Тоді ти не можеш бути добрим до тих, хто знаходиться поруч з тобою. Замість того, щоб когось підтримати, тихенько зігріваючи полум’ям своєї душі, ти будеш “обпікати” людей своєю нетерпимістю, як і полум’я обпекло твої руки.

Діти ще довго гомоніли, обговорюючи почуте, а вчитель з доброю усмішкою спостерігав за ними…

Сучасний світ достатньо суворий і жорстокий. Намагатися бути в усьому першими, бути кращими за всіх—до цього нас закликають з екранів телевізорів, про це “горланять” усі доступні нам гаджети. Намагаючись це робити, ми все частіше забуваємо просту християнську мудрість. Про те, чого навчав нас Ісус Христос. Забуваємо, що Його вчення є вічним й актуальним в усі часи, адже воно істинне. Написана мною притча присвячена смиренню. Смирення—це бальзам для душевних ран, а також чудодійний засіб, здатний “загасити” полум’я ворожнечі й непорозуміння. Я свідчу, що смирення—це не слабкість, а велика сила, дана нам Господом. Це Його божественна сила.