Сім ідей, як стати згуртованішою та привітнішою спільнотою святих

Як Добрий Пастир наш Спаситель знає нас особисто і “свої вівці … кличе по йменню” (Іван 10:3). Ми можемо наслідувати Його приклад, намагаючись дізнатися і зрозуміти одне одного. Ми також можемо допомогти іншим відчути свою значущість. Незалежно від того, наскільки великий ваш кіл чи маленька ваша філія, завжди є людина, з якою ви можете краще познайомитися.

Представляючись, ви показуєте, що ви дбаєте про своїх братів і сестер, незалежно від того, зустрічаєтеся ви з людиною, яка вперше прийшла до церкви, або розмовляєте з давнім членом Церкви, з яким ви не часто спілкуєтеся. Це показує подяку за те, що старійшина Ренді Д. Фанк, будучи сімдесятником, називав “їхньою готовністю прийти до кошари і залишатися в ній”.¹ Під час майбутніх бесід пам’ятайте про приклад Спасителя щодо того, наскільки сильний ефект може мати звернення до когось на ім’я.

Апостол Павло, звертаючись до святих у Коринті, благав, “щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній” (1 Коринтянам 1:10). Один із способів мати одне розуміння — працювати разом над спільною метою, щоб іти шляхом завіту та залишатися на ньому, незалежно від того, на якому етапі свого шляху перебуває кожен із нас. Заклики жити, піклуватися, запрошувати й об’єднуватися у справі спасіння і піднесення² надають нам єдині можливості як тим, хто дотримується завітів.

Ми можемо зосередитись на цих чотирьох призначених Богом обов’язках, щоб задовольнити потреби наших місцевих підрозділів і спільнот. Члени та провідники філії, приходу, кола або місії можуть радитись одне з одним, щоб краще зрозуміти, як служити одне одному в спільній справі. Робота пліч-о-пліч у цій спільній справі може надзвичайно об’єднати нас.

Чутки або образливі плітки, які можуть бути правдою, а можуть і не бути, можуть викликати негативне сприйняття інших людей та розірвати наші зв’язки. Не вірте шкідливим чуткам, оскільки це створює тріщини у фундаменті наших церковних громад. Навіть якщо чутки правдиві, не поширюйте й не створюйте їх. Ніхто не досконалий, і всі потребують Божої допомоги, тому не будьте першими, хто кине свій камінь (див. Іван 8:7).

Якщо член приходу або філії потребує допомоги у виправленні помилок, провіднику слід порадитися з ним або з нею наодинці. Ісус заповідав: “А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим” (Матвій 18:15).

Старійшина Адріан Очоа, сімдесятник, сказав, що Господь “хоче, щоб ви були частиною Його великої роботи. Ніколи план спасіння не буде для вас таким реальним, як тоді, коли ви допомагаєте іншим”.³ Наше служіння — це один із способів робити це з радістю.

Незалежно від того, часто ви служите або вам потрібно дізнатися про своє служіння, ми завжди можемо шукати вплив Духа, щоб дізнатися, що Бог хоче, щоб ми робили, щоб служити іншим у Його ім’я. Прагнучи наслідувати приклад Спасителя в служінні людині, ми можемо відчути радість і доброту євангелії Ісуса Христа у створенні привітної спільноти.

Усі ми маємо різні характери та особливості. І всі ми потрібні в тілі Христовому (див. 1 Коринтянам 12:12–31). Ми можемо прагнути зрозуміти й більше цінувати кожну людину. Прагнучи краще пізнати одне одного, ми можемо побачити, що спроможні краще задовольняти потреби одне одного.

Наприклад, існують різні типи особистості — інтроверти та екстраверти. Деякі люди, яких часто називають “екстравертами”, почуваються дуже комфортно у великих групах людей або під час виконання завдань, які потребують спілкування з незнайомими людьми. Інші люди, яких називають “інтровертами”, часто надають перевагу ситуаціям, що дозволяють їм взаємодіяти з невеликими групами людей, з якими можна встановити тісніший зв’язок. І ті, й інші мають якості, які важливі в роботі Господа. Церква надає безліч можливостей, які іноді більш звичні для екстравертів, наприклад виступ у церкві, місіонерська робота або відвідування заходів із малознайомими людьми. Прагнучи зміцнити нашу спільноту, ми можемо визнавати потреби інтровертів і вживати заходів, щоб їм було комфортніше брати участь у роботі зі спасіння й піднесення, доповнюючи їхні сильні сторони та інтровертні якості.

Інші способи краще розуміти та підтримувати одне одного включають врахування сімейного оточення, економіки, потреб здоров’я, інтересів і того, на якому етапі шляху завіту перебуває кожна людина. Готуючись до різноманітних заходів, уроків, зборів і спілкування, ми можемо пам’ятати про те, як допомогти кожному відчути себе залученим і побачити, наскільки вони важливі в роботі Господа. Це стосується і роботи з членами Церкви з різними інтересами та життєвим досвідом.

У Новому Завіті розповідається про велику кількість чудесних зцілень і божественних покликань до учнівства. Це позачасове свідчення нашої здатності змінюватись. Привітна та зосереджена на Христі громада не є повною без учення про прощення. Важливим є те, що коли ми когось скривдили і хтось скривдив нас, усі ми можемо примиритися через нашого Викупителя (див. 2 Коринтянам 5:18).

Президент Рассел М. Нельсон закликав нас “виявля[ти] смирення, відвагу і силу, необхідні як для того, щоб прощати, так і для того, щоб отримати прощення”.⁴ Хоча прощати інших може бути нелегко, це може посилити нашу здатність любити. Хоча прагнення отримати прощення від інших може бути неприємним, це може зміцнити нашу здатність каятися.

Прояв співчуття до недоліків та помилок інших збільшує прояв Божої любові через нас. Прощення наближає нашу групу святих останніх днів до Христа і дозволяє нам більш повно “скріпити свої серця у єдності і в любові один до одного” (Мосія 18:21).

Створення більш об’єднаної та привітнішої релігійної спільноти сягає за межі нашої власної релігії. Оскільки члени Церкви служать по всьому світу, від Аргентини до Зімбабве, ми можемо любити всіх, незалежно від їхніх релігійних вірувань.

Старійшина Рональд А. Разбанд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Ми, як Церква, об’єднуємо зусилля з іншими релігіями, захищаючи людей усіх віросповідань та поглядів та їхнє право говорити про свої переконання. Це не означає, що ми приймаємо їхні переконання або що вони приймають наші, — просто у нас із ними більше спільного, ніж із тими, хто хоче змусити нас замовкнути”⁵.

Поговоріть з іншими людьми про те, чому вони люблять свої вірування, і розкажіть їм, чому ви любите свої. Подумайте, що ви можете зробити разом, щоб зміцнити свою спільноту. Дружба з тими, хто не належить до нашої віри, створює непорушну єдність, яка приємна Богові, адже ми, як “один у Христі Ісусі” (див. Галатам 3:28).