Хіба послух не веде до благословень?

Важко мати широке бачення посеред випробувань, але, озираючись назад, я зрозуміла, що Господні дороги—це справді не наші дороги (див. Ісая 55:8). Оскільки ми є смертними істотами у цьому земному світі, дехто з нас любить отримувати миттєве задоволення, бути щасливими без зусиль і постійно відчувати комфорт.

Але Небесний Батько хоче для нас кращого. У Своїй безмежній мудрості Він розуміє, що потрібно кожній Його дитині для отримання вічної радості, тривалого щастя і божественного комфорту.

Внаслідок цього ми не завжди отримуємо благословення, про які просимо, оскільки вони не будуть для нашого вічного блага. Старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Дехто неправильно розуміє Божі обіцяння, вважаючи, що послух Йому принесе певні результати у визначений час. Вони можуть думати: “Якщо я старанно служив/ла на місії повного дня, Бог благословить мене щасливим шлюбом і дітьми”, або “Якщо я не буду виконувати домашні завдання в Суботній день, Бог благословить мене хорошими оцінками”. … Якщо життя не складається саме так або відповідно до наміченого плану, ці люди можуть вважати, що Бог зрадив їх. Але в божественній економіці події не відбуваються механічно. Нам не слід думати про Божий план як про космічний торговий автомат, де ми (І) обираємо бажане благословення, (ІІ) сплачуємо необхідну суму хорошими справами і (ІІІ) швидко отримуємо замовлення”¹.

Господь сказав: “Якщо ви будете виконувати Мої заповіді, ви будете процвітати на землі” (2 Нефій 4:4). Найбільше процвітання, яке Небесний Батько запланував для Своїх дітей—це “безсмертя і вічне життя” (Moйсей 1:39). І через Його глибоку до нас любов Він пропонує нам скористатися нашою свободою волі для прийняття таких рішень, які приведуть нас до цього. Але ніде в Писаннях не сказано, що Він дасть нам саме те, чого ми хочемо. Він знає набагато краще, ніж ми, що є для нас найкращим. Тож незалежно від того, чи ми отримали благословення, на які сподівалися, нас просять довіряти, що це заради нашого добра (див. Учення і Завіти 122:7).

Особисте одкровення служити на місії було однією з найчіткіших коли-небудь отриманих відповідей на молитву. Скажу чесно, що я не дуже раділа перспективі залишити сім’ю на 18 місяців, але я не могла заперечувати отриманої відповіді. Тож я слухняно прийняла покликання.

Під час місії було багато чудових моментів, але я також пережила багато випробувань, які стали перевіркою моєї віри й змушували мене запитувати, чому я взагалі відчула спонукання служити! Однак, озираючись назад, я можу чесно сказати, що важкий досвід, отриманий під час місії, зміцнив мене в багатьох аспектах і підготував до отримання подальших благословень.

Іноді наш послух веде нас до очищувального вогню (див. Малахія 3:2), і цей досвід ніколи не приносить задоволення. Але, якщо ми дозволимо тому вогню змінити нас, тоді попіл перетвориться на нове зростання і красу (див. Ісая 61:3).

Справжнє навернення до Христа—це також повністю довіряти тому, що Він і Небесний Батько бажають для нас лише найкращого у вічній перспективі. Якщо ми від усього серця віримо в це, ми зможемо щиро закінчувати свої молитви словами: “Нехай буде воля Твоя, о Господи, а не наша” (Учення і Завіти 109:44), Маючи зобов’язання робити так, як навчав Президент Рассел М. Нельсон, і дозволяючи, щоб “Бог [був] понад усе у нашому житті”², ми розуміємо, що ми не отримаємо всього, чого хочемо або, як вважаємо, на що заслуговуємо. Ми будемо задоволені й щасливі тими благословеннями, які ми отримуємо завдяки послуху Божим заповідям, не порівнюючи себе з тим, як ми сприймаємо життя інших людей і як Бог благословляє їх.

Зображення

Авраам на тлі зоряного неба

Aвраам, художник Роберт Т. Барретт

Прекрасним прикладом такого істинного навернення є пророк Авраам. Господь сказав йому: “Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити. І до нього прорік: Таким буде потомство твоє!” (Буття 15:5). Тож коли Господь наказав Авраамові вбити Ісака, сина, через якого, як сказав Бог, Він установить Свій завіт, це мало приголомшити Авраама у його похилому віці (див. Буття 17:19). Авраам, імовірно, не розумів, навіщо Бог просить його позбавити життя сина, який мав стати його наступником по лінії завіту. Але Авраам ніколи не ставив під сумнів Господа, визнаючи, що Господь знає кінець від початку. Тому він довіряв, що Його обіцяння здійсниться.

У ту саму мить, коли Авраам мав убити свого сина, ангел зупинив його і похвалив за бажання бути слухняним (див. Буття 22:11–12). Пізніше ангел повторив слова Господа, сказавши: “Розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря” (Буття 22:17). Авраам мав віру, що якимось чином Господь благословить його, навіть якщо це станеться й не так, як він вважав на початку.

Ця історія служить могутнім нагадуванням, що в нашій владі вирішувати, як ми сприймаємо Господні діла; ми можемо приймати рішення мати віру. Авраам міг вважати Господній наказ убити свого сина як глибоко несправедливий і немилосердний. Утім Авраам вирішив поглянути на це по-іншому—він вирішив зосередитися на Господній силі, надійності й доброті.

Нелегко розвинути таке бачення, як у Авраама. Це вимагає часу й тренування. Іноді я опиралася, не бажаючи розвивати смирення, необхідне для того, щоб підкорити свою волю Господу й довіряти Йому. Я влаштовувала духовні істерики, незадоволена тим, що не отримую того, що хочу, й мала поганий настрій через те, що труднощі не зникають. У такі миті я не розуміла, що аби “підняти [нас] з того мисця, де [ми] є до того місця, де [Господь] хоче [нас бачити], необхідно докладати багато зусиль, що, як правило, не обходиться без неприємних відчуттів і болю”³.

Це не означає, що Господь хоче, аби ми були нещасними—якраз навпаки. Господь хоче, щоб ми “могли мати радість” (див. 2 Нефій 2:25). Але слово “могли” має на увазі, що наша радість залежить від нашої свободи вибору. Якщо ми хочемо відчувати справжню вічну радість, ми приймаємо рішення бачити благословення в будь-якій формі та в будь-який час. Ми приймаємо рішення залишатися слухняними, навіть коли це не приносить негайних результатів, оскільки ми любимо Небесного Батька і довіряємо Йому. І ми працюємо над тим, щоб зрозуміти, що найщедріші благословення криються в уроках, які ми приймаємо рішення засвоїти з наших випробувань, бо саме вони наближають нас до Спасителя.

А хіба метою нашого життя не є те, щоб наближатися до Спасителя і ставати такими, як Він?

Я досить довго зосереджувалася на негативних аспектах випробувань і на розчаруванні від того, що не отримувала того, що, на мою думку, хотіла. У мене й досі трапляються моменти, коли я не знаю, чому моє життя так часто здається важчим за життя багатьох інших людей. А іноді я не розумію, чому попри мій незмінний послух я, як здається, не отримую жаданих благословень. Але я вчуся бачити, що Господь постійно мене благословляє, коли я виконую Його заповіді (див. Учення і Завіти 82:10; 130:20–21), навіть якщо ті благословення не завжди приходять у той час і в той спосіб, на які сподівалася.

Кожного разу, коли благословення не надходить у той спосіб або час, на які ми сподіваємося, у нас є можливість ретельно оцінити, яким саме чином ми дійсно бачили прояви любові Небесного Батька і Спасителя в нашому житті, бо вони завжди є. Коли ми дійсно розуміємо цю істину, то будемо мати перспективу й мужність смиренно проголошувати: “Нехай буде Твоя воля”.