Лише в цифровому форматі
Спочатку перша заповідь
Бог заповідає нам любити Його, оскільки Він знає, що це дасть нам.
У кожному з трьох синоптичних Євангелій — Матвія, Марка та Луки — згадується запитання, поставлене Ісусу про найбільшу заповідь у Законі. У Євангелії від Матвія той, хто ставив запитання, був учителем закону з нечистими мотивами, який спокушав Учителя (див. Матвій 22:35–36). У Євангелії від Марка запитання ставить книжник, але, схоже, він щиро хоче знати відповідь (див. Марк 12:28–34). У Євангелії від Луки ми повертаємося до одного законника, який підвівся і випробовував Його (див. Лука 10:25).
Незважаючи на мою професійну освіту в галузі права, мені важко захищати законовчителя в цій розповіді. Але я принаймні віддам йому належне за те, що він поставив це запитання, незважаючи на його мотив, бо відповідь Спасителя така прекрасна й глибока. Я маю подякувати йому й за наступне запитання — “А хто то мій ближній?” (Лука 10:29), яке привело до зворушливої притчі Спасителя про доброго самаритянина (див. Лука 10:30–37). Законовчитель отримав більше, ніж хотів, але ми здобули щось дійсно безцінне.
Ви всі знаєте розповідь Матвія про відповідь Ісуса:
“Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?
[Ісус] же промовив йому: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою”.
Це найбільша й найперша заповідь.
А друга однакова з нею: “Люби свого ближнього, як самого себе.
На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять” (Матвій 22:36–40).
До важливості любити Господа Бога всім серцем, всією душею і всією думкою, Марк і Лука додають “і всією силою своєю” (Марк 12:30; Лука 10:27).
Я прошу вас подумати про велич двох великих заповідей, на яких “увесь Закон і Пророки стоять”, а також про те, чому перша заповідь стоїть першою. Яке значення має для нас цей порядок?
Друга заповідь — це блискучий путівник із взаємодії між людьми. Подумайте, яким був би світ, якби друга заповідь була загальноприйнятою і постійно виконувалась. Подумайте про те, чого не було б. Серед іншого, не було б тяжких злочинів, насильства, шахрайства, переслідувань чи знущань, пліток і, звичайно, воєн. Друга заповідь, по суті, є золотим правилом: “Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки” (Матвій 7:12; див. також Лука 6:31; 3 Нефій 14:12). Як учні ми повинні свідомо дотримуватися цієї другої заповіді, простягаючи руку любові та співчуття тим, кого Господь визначає як наших ближніх, тобто всім.
Щоб підтримувати “Закон і Пророків”, зведення істин і заповідей, установлених Богом і викладених пророками, необхідні як перша, так і друга заповіді, що працюють разом. Але чому перша заповідь є основоположною? На думку спадають щонайменше три причини.
Перша — це основоположний характер першої заповіді. Якою б чудовою і важливою не була друга заповідь, вона не забезпечує необхідної основи для нашого життя і не призначена для цього. Виконання другої заповіді робить нас хорошими людьми, але для чого? У чому сенс нашого існування? У пошуках мети, спрямування та сенсу ми повинні звернутися до найбільшої і найпершої заповіді.
Те, що перша заповідь стоїть на першому місці, не применшує і не обмежує нашу здатність дотримуватися другої заповіді. Навпаки, вона збільшує і посилює її. Це означає, що ми посилюємо нашу любов, збільшуючи її в божественній меті та силі. Це означає, що в нас є Святий Дух, Який надихає нас на такі способи досягнення мети, до яких ми ніколи б не дійшли самі. Наша любов до Бога звеличує нашу здатність любити інших більше і досконаліше, оскільки, по-суті, ми є партнерами Бога у піклуванні про Його дітей.
По-друге, ігнорування першої заповіді або зміна порядку першої і другої заповідей загрожує втратою балансу в житті й руйнівними відхиленнями від шляху щастя та істини. Любов до Бога та підкорення Йому перешкоджають нашій схильності спотворювати чесноти, доводячи їх до крайності. Наприклад, співчуття до страждань ближнього, навіть якщо ці страждання викликані його власною провиною — це благородно та добре. Але нестримне співчуття може призвести нас до того, що ми, подібно до сина Алми, Коріантона, засумніваємося в справедливості Бога й неправильно зрозуміємо Його милосердя (див. Алма 42:1).
Наприклад, є ті, хто вважає, що любов до інших означає, що ми повинні спотворювати чи ігнорувати Божі закони такими способами, які захищають чи виправдовують гріх. Старійшина Джеффрі Р. Холланд говорив про цю хибну думку, коли навчав:
“Тож якщо любов має бути нашим девізом, а вона й повинна ним бути, тоді за словом Того, Хто є уособленням любові, ми повинні облишити гріх і будь-який натяк на захист гріха. … Ісус ясно розумів, що багато хто в нашій сучасній культурі, здається, забуває, що існує разюча різниця між заповіддю прощати гріх (а Він мав безмежну здатність робити це) і засторогою не потурати гріху (чого Він не робив жодного разу)”1.
Як Алма пояснив Коріантону, нам потрібні і справедливість, і милосердя, і лише завдяки Божій любові через дар Його Сина й через дар покаяння Його Сина ми можемо отримати і те, й інше (див. Алма 42:13–15, 22–24).
По-третє, перша заповідь має бути першою, тому що спроби любові, що не ґрунтуються на Божих істинах, ризикують нашкодити людині, якій ми намагаємося допомогти. Президент Рассел М. Нельсон навчав:
“Оскільки Батько і Син люблять нас безмежною досконалою любов’ю і знають, що ми не можемо бачити все так, як Вони бачать, Вони дали нам закони, які будуть спрямовувати й захищати нас”.
“Існує тісний зв’язок між Божою любов’ю та Його законами”2.
Отже, це три причини, через які перша заповідь стоїть на першому місці, але, можливо, ми повинні вказати ще одну, яка насправді є сама по собі досить вагомою: перша заповідь стоїть на першому місці, бо Бог поставив її на перше місце.
Найбільша й найперша заповідь надає справжню парадигму життя. Президент Езра Тефт Бенсон одного разу сказав:
“Коли ми ставимо Бога на перше місце, усе інше або займає належне місце, або зникає з нашого життя. Наша любов до Господа буде управляти нашими вподобаннями, тим, як ми витрачатимемо час, нашими інтересами, вона визначить порядок наших пріоритетів”3.
Божа любов до нас: надання нам “привілею розвинутися до Його рівня”
Бог, Який заповідає нам любити Його, перше нас полюбив (див. 1 Іван 4:19). Подумайте на мить про те, що означала Божа любов для нас із вами до цього моменту нашого існування, і що вона передвіщає. Ще до нашого духовного існування ми існували як розуми, які не можна створити. Бог зійшов у середовище всіх розумів і розробив план, за яким ми могли б розвиватися. За словами пророка Джозефа Сміта:
“Сам Бог, опинившись посеред духів, [тобто розумів] і слави, будучи більш розумним, відчув за належне запровадити закони, завдяки яким інші зможуть мати привілей розвинутися до Його рівня”4.
Як ви знаєте, Його план полягав у тому, щоб ми стали Його духовними дітьми, що було видатним кроком уперед, нашим “першим станом” (Авраам 3:26). Потім Він визначив шлях, на якому ми могли б додати фізичне до духовного — “другий стан” (Авраам 3:26), потрібний для отримання повноти існування і слави, які має Сам Бог. Для цього потрібно було створити Землю як місце “стану випробування” (Алма 12:24), духовну та фізичну смерть, а також Спасителя, щоб спокутувати й воскресити нас. У всьому цьому Бог дав нам право вибору й приготував більші та менші наслідки і благословення відповідно до нашого вибору.
Таким чином, починаючи з початкового стану як розуму, наш Небесний Батько зосередився Сам і зосередив Свою роботу на нас — на нашому безсмерті та вічному житті. Він вважає це Своєю роботою і славою (див. Мойсей 1:39). Я не думаю, що Він повинен був робити це, то чому ж Він зробив це для нас? У чому полягає Його мотивація? Чи може це бути щось інше, ніж любов? Яскравим доказом цього є дар Його Сина:
“Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Іван 3:16).
Чи не завелике це прохання, щоб на віддяку ми зосередили своє життя на Богові й любили Його так, як Він полюбив нас? Усім серцем, душею, розумом і силою. Як ми можемо чинити опір Його любові до нас і відмовлятися любити Його, знаючи, що наша любов до Бога є ключем до нашого власного щастя?
Наша любов до Бога: приклад Спасителя
Якщо ми любимо Бога всім серцем, душею, розумом і силою, то наше життя буде зосереджене на виконанні того, чого бажає Він. Звичайно, жодна жива істотане зробила цього повніше й досконаліше, ніж наш приклад для наслідування, Ісус Христос, Який одного разу сказав: “Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби” (Іван 8:29). Його найвищим пріоритетом було і залишається прославлення Батька.
Цей найвищий пріоритет, ця найвища відданість дозволили Ісусу здійснити Свою Спокуту до кінця, випити цю найгіркішу чашу до останньої краплі. У цій найбільшій (і в буквальному сенсі надлюдській) жертві сила страждань Спасителя, як Він каже “примусил[а] мене, самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою, та страждати і тілом, і духом — і Я хотів, щоб Я міг не пити з цієї гіркої чаші і відсахнутися” (Учення і Завіти 19:18). Втім, Його любов до Батька і бажання прославити Його перевершили незбагненні страждання. За словами самого Господа: “Проте слава нехай буде Батькові, і Я скуштував і закінчив Свої приготування для дітей людських” (Учення і Завіти 19:19; курсив додано).
Коли Христос висів на хресті, наша доля, наше безсмертя і наше вічне життя висіли на волосинці, і те, що перехилило шальки терезів на нашу користь під час визначення того, чи матиме сенс наше існування, було те, що Ісус Христос любив Батька всім Своїм серцем, душею, розумом і силою.
У Христі ми бачимо приклад: відданості Богу понад усе і понад усіма; усвідомлення нашої відповідальності перед Ним в усі часи та в усьому; і велике бажання знати та виконувати Його волю. Ось наш провідник у прийнятті рішень. Коли ми спершу любимо Бога, ми дивимося на світ і своє життя Його очима, а не очима будь-якої іншої людини (навіть впливової людини у соціальних мережах).
Отже, що означає ставити першу заповідь на перше місце? Я не можу перерахувати все, що приносить любов до Бога, яке перевершує все інше, але хочу навести кілька прикладів.
Спочатку стоїть перша заповідь: “Мої заповіді зберігайте”
Безумовно, одним із найважливіших аспектів дотримання першої заповіді є неухильний послух Богові. Як сказав Спаситель: “Якщо ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте” (Іван 14:15; див. також Учення і Завіти 42:29). Ісус мав твердий намір виконувати всі заповіді Свого Батька й показав нам, що означає послух Богові в реальному житті.
Один мій добрий друг одного разу висловився про нашу, здається, загальну схильність до раціоналізації, коли справа стосується Божих заповідей. Наприклад, на підставі спостережень і власного досвіду він зазначив, що на запитання, яке починається зі слів “Чи перейматиметься Господь, якщо я …?”, завжди буде відповідь “Ні”. Це зручний спосіб виправдати майже все, якщо ми можемо переконати себе, що Господу немає діла до чогось, на нашу думку незначного. Але мій друг зауважив, що це неправильне запитання. Справа не в тому, чи переймається Господь, а в тому, чи виконаємо ми те, що обіцяли. Питання стоїть так: “Який знак я подам Богу стосовно моєї любові до Нього?” або “Що означає виконувати Його заповіді і завіти з точністю й честю?”.
Звичайно, одним із найважливіших аспектів дотримання першої заповіді є дотримання другої заповіді любити наших братів і сестер. Іван сказав: “Як хто скаже: “Я Бога люблю”, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?” (1 Іван 4:20). І ми знаємо слова Господа: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Іван 13:35).
Спочатку стоїть перша заповідь: “Паси вівці Мої”
З дисциплінованою покорою Божим заповідям тісно пов’язане служіння Йому та Його справі. Петру й нам Господь тричі повторює запитання: “Чи ти любиш Мене?”. (Іван 21:15–17). І, подібно до Петра, наша відповідь має бути такою: “Так, навіть більше, ніж свою кар’єру або щось чи когось ще”. І кожен із нас чує голос Пастиря: “паси ягнята Мої” (Іван 21:15); “паси вівці Мої” (Іван 21:16–17)5.
Я впевнений, що наш Небесний Батько і Його Улюблений Син задоволені добротою кожного з вас, якою б обмеженою чи незначною вона не здавалася у величезному світі потреб. Кожен вчинок і кожна жертва мають значення. Я також маю впевненість, що Вони задоволені тим, що ми колективно робимо як Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів та спільно з іншими людьми. Як приклад можна навести подібну до Христової допомогу, яка полегшує страждання людей через війну в Україні. Ми постійно намагаємося зосередитися на нагальній нужді й не дозволяємо правій руці знати, що робить ліва, але я сподіваюся, що як Церква, ми зможемо більш докладніше розповідати про цю допомогу, щоб ви знали більше про те, що робите, як частина тіла Христа, щоб пасти Його овець.
Виконання першої заповіді також означає просування Господньої справи на землі, допомогу в досягненні вічного життя дітьми нашого Батька. Я не можу навести кращого прикладу, ніж місіонерське служіння, яке багато хто з вас уже здійснив або ще здійснить. Ми, з Кворуму дванадцятьох, прагнемо скористатися кожною можливістю побути з місіонерами, оскільки відчуваємо надихаючий і оновлюючий дух у колі тих, хто так завзято пасе Божих овець і ягнят.
У наш час збирання вибраного народу Бога на Землі та в духовному світі, як наголошує Президент Рассел М. Нельсон, є життєво важливою частиною того, що означає для нас виконувати першу й найбільшу заповідь.
Спочатку стоїть перша заповідь: прикликайте Його; бенкетуйте Його словами
Інший спосіб, у який ми ставимо першу заповідь на перше місце, цілком очевидний. Це означає прикликати Бога в молитві та бенкетувати Його словом для розуміння і спрямування. Ми хочемо знати й робити те, що Він хоче. Ми хочемо знати те, що Він знає. Ми хочемо дізнатися про все, чого Він навчить нас як Своїх учнів. Ми хочемо особистого одкровення.
Амулек закликає нас волати до Бога в ім’я Христа про милість, про наші домівки, про наші поля й отари. Він закликає нас волати до Бога проти сили наших ворогів та впливу диявола. “І коли ви не волаєте до Господа, нехай ваші серця будуть сповнені, спрямовані в молитві до Нього постійно за ваш добробут, а також за добробут тих, хто навколо вас” (Алма 34:27)6.
Нефій казав нам “бенкету[вати] словами Христа; бо ось, слова Христа скажуть вам усе, що вам треба робити” (2 Нефій 32:3). Чудовим даром у наш час є мати таку велику кількість написаного слова Божого, завжди доступного за рухом пальців кожного з нас, а також вчень теперішніх пророків і апостолів, які опубліковані в різних форматах та різними мовами. Цей час не схожий на жодний інший час у світовій історії. Запитайте себе: чого очікує Бог з огляду на все це?
Я люблю молитву. Я люблю Писання. Я хочу отримати все світло й знання, які мій Небесний Батько прагне надати мені. Я знаю, що Він не дивиться на обличчя і що Він дасть і вам, і мені все, що ми підготуємося прийняти. Любіть Бога настільки сильно, щоб ви прагнули постійного спілкування з Ним тими засобами, які Він призначив. І пам’ятайте приклад Президента Нельсона — записуйте те, що ви отримуєте через Святого Духа, і дійте відповідно.
Спочатку стоїть перша заповідь: відповідальність перед Богом
Дозвольте мені нагадати ще один спосіб, за допомогою якого ми зберігаємо першу заповідь першою в нашому житті. Це жити з почуттям відповідальності перед Богом — відповідальності за напрямок нашого життя та за кожен його день. Це означає протистояти спокусі та долати її, каятися і прощати, боротися з егоїзмом, брати на себе ім’я Христа й розвивати характер Христа. Це означає стежити навіть за своїми думками та словами, а також за нашими вчинками (див. Мосія 4:30 та Алма 12:14). Це означає піддатися “натхненню Духа Святого” і стати “як дитина, смиренною, лагідною, покірною, терпеливою, сповненою любові, бажаючою підкорятися усьому, що Господь вважає за належне заподіяти їй, саме як дитина підкоряється своєму батькові” (Мосія 3:19).
Це відповідальність, що не обтяжує вас. Швидше, це визнання мудрого, зацікавленого та дбайливого Батька, Який знає шлях до вдосконалення та вищої радості. Це визнання того, що Він дав нам можливість, яку ми не в змозі створити самі і якої ми не можемо досягти без Його допомоги. Це означає жити “в дякуванні щоденному за великі милості і благословення, якими [Бог] обдаровує [н]ас” (Алма 34:38). І саме в контексті цієї відповідальності ми відчуваємо благовоління Бога до нас. Ми приходимо до розуміння того, що Він радіє навіть найменшим нашим зусиллям любити Його всім нашим серцем, душею, розумом і силою. Що може дати вам більше впевненості та спокою, ніж свідчення Святого Духа вашому духові про те, що ваш Небесний Батько й ваш Викупитель задоволені вами та вашим життєвим шляхом?
Суть у тому, що Бог заповідає нам любити Його, тому що Він знає, що це дасть нам. Він заповідає нам любити одне одного з тієї ж причини. Любов до Бога змінює нас. Любов до Бога змінює нашу любов одне до одного. Ця любов потрібна, щоб ми пізнали Його як єдиного Бога правдивого та Ісуса Христа, що послав Він Його (див. Іван 17:3). Вона є ключем до того, щоб стати подібними до Нього.
Я знаю, що любов нашого Небесного Батька до вас є реальною і нескінченною. Вона найсильніше виявляється через благодать Його Сина, Ісуса Христа. Я благословляю вас на те, щоб любов Божа огорнула вас, коли ви будете любити Його й прагнути служити Йому. Я благословляю вас, щоб ви відчували Його любов і щоб вона стала наймогутнішою силою у вашому житті. Я знаю і можу запевнити вас, що ваш Небесний Батько живе, як і Його Син, наш воскреслий Господь, як і Його посланець благодаті, Святий Дух. Я знаю це та молюся, щоб ви пізнали це повною мірою.