Що ще я могла зробити для своїх дочок?

Зображення

діти дивляться в планшет

Фотографія люб’язно надана авторкою

Я викладала в тій самі школі, де навчалися мої дочки. Кожного дня нам потрібно було виходити разом о шостій ранку. Коли ми приходили до школи, я йшла у свій клас, а вони — у свої.

Після школи ми поспішали додому, їли, й поспіхом вирушали на інші заходи, наприклад, у Товаристві молодих жінок і на уроки музики. Мій чоловік є президентом кворуму старійшин, тож у нього також багато справ.

Я почала відчувати, що наша сім’я надто перенапружена. У нас немає часу для особистих задушевних обговорень євангелії, окрім як у неділю.

Я хотіла, щоб мої дочки розвинули міцне свідчення про Спасителя Ісуса Христа і Його євангелію — починаючи з цього часу, коли вони ще зовсім юні. Будучи їхніми батьками, ми з чоловіком знали, що той обов’язок лежить на нас (див. Учення і Завіти 68:25). Я вирішила про це молитися.

“Окрім проведення домашніх вечорів і відвідування церкви разом з дочками, що ще ми можемо робити?” — запитувала я Небесного Батька.

Відповідь, яку я отримала, була такою: читати вранці Писання і використовувати музику. Тож по дорозі до школи ми кожного дня в своїй автівці вмикали гімни та іншу доречну музику. Потім, коли ми доїжджали до школи, перш ніж розходитися по класах ми кілька хвилин разом читали Писання, обговорювали євангелію і молилися. Навіть моя п’ятирічна донька хотіла брати участь.

Так чудово було бачити, як мої діти читають і свідчать про Ісуса Христа, а також бачити, як старші дочки — 9 і 12 років — охоче допомагали наймолодшій 5-річній сестрі читати Писання.

Після того як ми доповнили свій напружений ранковий графік духовними обговореннями, я запитала у дочок: “Що ви про це думаєте?” Їхні відповіді зворушили моє серце.

“У мене сьогодні була контрольна і я дуже хвилювалася, — сказала одна з них. — Але я запам’ятала з того, що ми вивчали вранці, що ми можемо просити в Бога допомоги. Я в серці помолилася і попросила Його допомогти мені заспокоїтися. І Він це зробив”.

Інша сказала: “Мамо, я знаю дівчинку, з якою ніхто не розмовляє. Я згадала з нашого ранкового обговорення, що Бог любить усіх людей, тож я вирішила поговорити з нею і стати їй другом”.

Я дуже вдячна Небесному Батькові, що допоміг мені краще виконувати свій обов’язок матері. Я знаю, що Він відповідає на молитви і дав нам євангелію, щоб ми були щасливі.