Обійми для Дженніфер

Дженніфер зачинила двері спальні і впала на своє ліжко. Вона витирала гарячі сльози, що бігли по щоках, і намагалася стримати ридання.

Дівчинка щойно посварилася зі старшим братом і сестрою. Мама з татом поїхали за продуктами, і їй здавалося, що вони вже ніколи не повернуться додому.

Дженніфер почувалася жахливо. Попри всі зусилля губи продовжували тремтіти, й вона відчувала себе дуже нещасною. “Якби мама і тато були вдома, все було б набагато краще”,—подумала вона.

Тоді Дженніфер пригадала щось таке, чого її навчали в Початковому товаристві. “Ти можеш молитися в будь-який час,—казала вчителька Початкового товариства.— Ти можеш молитися, коли відчуваєш радість і коли тобі сумно”.

Дженніфер стала на коліна біля ліжка. Вона накинула ковдру на голову, щоб часом хтось не перебив її, відчинивши двері. Дівчинка знову витерла сльози, склала руки і почала молитися.

“Небесний Батьку,—сказала вона,—будь ласка, пробач мені за те, що сварилася сьогодні з братом і сестрою. І допоможи мені почуватися краще. В ім’я Ісуса Христа, амінь”.

Тепер Дженніфер уже не хотілося плакати. Поступово її гіркі почуття відійшли, й вона відчула тепло і спокій. Дівчинці було так добре, вона відчула таку любов, ніби її хтось обійняв.

Пізніше, коли повернулися батьки, Дженніфер вибачилася і знову почала гратися з братом і сестрою. Коли мама увійшла в двері, Дженніфер підбігла і привітала її обіймами. Мамині обійми були чудовими, але Дженніфер зрозуміла, що навіть коли мами немає вдома, вона може відчувати втішаючу любов Небесного Батька.