Погляд з узвишшя

У юності я часто виконувала хрищення за померлих у храмі в Сан-Дієго, шт. Каліфорнія. І хоча це завжди приносило мені радість, одна подорож стала для мене особливо пам’ятною.

Мені було 16, а моїй молодшій сестрі щойно виповнилося 12. То була її перша подорож до храму, щоб виконувати хрищення за померлих. Оскільки вона була там уперше, ми вирішили після завершення обрядової роботи погуляти навколо храму.

З одного боку храму було кілька оглядових майданчиків, тож ми пішли туди. Оскільки храм у Сан-Дієго розташований поблизу швидкісної траси з великим потоком автотранспорту, то все, що ви бачите з оглядового майданчика—це шосе.

Того дня, стоячи на узвишші біля храму, я по-новому оцінила перспективу свого життя. Я дивилася на світ і бачила автомобілі, що мчать на великій швидкості, людні торговельні центри, розмальовані графіті дорожні знаки.

Саме в ту мить до мене прийшла думка: “Ти не хочеш, щоб твоє життя було сповнене цим. Не це є життям”. Мене завжди навчали, що мета життя—повернутися й жити з нашим Небесним Батьком і стати такими, як Він. Я знала, що мені не потрібні речі від світу, щоб досягнути цієї мети.

Я повернулася і подивилася на прекрасний храм. Я була вдячна за знання євангелії та перспективу, яку вона переді мною відкриває. Я знала, що серед хаосу і негараздів світу я знайду узвишшя, на якому стоятиму.

Того дня у храмі я пообіцяла моєму Небесному Батькові, що завжди стоятиму на Його боці, а не на боці світу. Як би світ не випробовував нас, ми можемо встояти, якщо дотримуємося укладених завітів і стоїмо на святих місцях (див. УЗ 87:8).