Замінити страх любов’ю

Я бачила його щодня в автобусі по дорозі додому з університету. На ньому завжди була одна й та сама мішкувата футболка, зношені кросівки, а на обличчі—широка усмішка. І він завжди сидів сам. Однак він був незвичайним пасажиром, оскільки мав деякі розумові вади.

Кожного дня Дух спонукав мене привітатися з ним. Однак кожного дня моя гординя зупиняла мене. Я боялася, що хтось побачить, як я спілкуюся з людиною, не схожою на всіх інших. Зрештою, я мала піклуватися про свою репутацію.

Одного зимового дня, коли спонукання Духа було особливо сильним, а я відчула себе сміливішою, зайшовши в автобус і побачивши хлопця на його звичному місці, я сіла поруч—але про всяк випадок не дуже близько, якщо раптом не наважуся. Коли ми майже доїхали до моєї зупинки, я закрила очі, мовчки помолилася і повернулася до хлопця.

“Привіт,—сказала я невпевнено, але привітно.—Мене звуть Ешлі”.

Коли він мені усміхнувся, страх і гордість розтанули.

“А мене звуть Ленні”,—відповів він сором’язливо.

З тих коротких фраз зав’язалася наша дружба.

Наступного дня я знову сіла поруч з Ленні, але тепер було легше—ми вже були друзями. Коли я сіла, він узяв свій рюкзак і вийняв з нього власними руками зроблену вітальну листівку до дня Валентина. На ній було написано: “Гарній дівчині, яку я щодня зустрічаю в автобусі”.

Я відчувала таку вдячність, що Дух не переставав впливати на мене і що я зрештою переборола свою гордість і подолала страх заговорити з Ленні.

Тепер він кожної неділі приходить до нас на обід і став ще одним членом нашої сім’ї. Кожного дня Ленні допомагає мені пам’ятати, які благословення ми можемо отримати, якщо позбуваємося гордині й маємо сміливість робити те, що правильно. Коли я кожного дня бачу його, то згадую 1 Івана 4:18: “Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть”.