Єдність

Одна з центральних тем євангелії Ісуса Христа—це єдність. Писання навчають, що рівність і єдність мають панувати серед членів Церкви.

Якщо ви згадаєте Останню вечерю, Спаситель, зібравшись разом із апостолами, молився, щоб вони були як одне з Ним, так само як Він є як одне з Батьком. Він молився не лише за них, “а й за тих, що ради їхнього слова увірують у [Нього],

щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я—у Тобі, щоб одно були в Нас і вони,—щоб увірував світ, що Мене Ти послав” (Іван 17:20–21).

Перед членами Церкви завжди стояла ця мета—єдність, злагода і рівність. Я хочу звернути вашу увагу на приклад Еноха, як він і його народ досягнули стану єдності, у той час як решта світу перебувала у війнах.

“І зійшло прокляття на всіх людей, що боролися проти Бога;

І з того часу були війни і кровопролиття через них; але Господь прийшов і перебував зі Своїм народом, і вони перебували в праведності.

Страх Господа був на всіх народах, такою великою була слава Господа, яка була на Його народові. І Господь благословив землю. …

Господь назвав Свій народ Сіон”. Чому? “Тому що вони були одного серця і одного розуму, і перебували в праведності; і не було бідних серед них” (Мойсей 7:15–18; курсив додано).

Під час Свого земного служіння Ісус викладав Своїм учням те саме вчення. Після Його Сходження на небеса вони “переповнилися всі Святим Духом,—і зачали говорити Слово Боже з сміливістю!

А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але у них все спільним було” (Дії 4:31–32).

Після того, як воскреслий Спаситель служив серед нефійців, їх “було навернено до Господа, по всьому лицю землі, і Нефійців, і Ламанійців, і не було суперечок і сперечань серед них, і всі люди справедливо вели справи один з одним.

І в них усе було спільним між собою; отже, не було багатих і бідних, залежних і свободних, але всі вони були свободними і причасниками небесного дару” (4 Нефій 1:2–3; курсив додано).

У наш час ми є Церквою Христа, і Господь сподівається, що й серед нас буде така сама єдність. Він сказав нам: “Будьте єдиними; а якщо ви не єдині, ви не Мої” (УЗ 38:27).

Деякі члени Церкви вважають, що людина може перебувати в стані повної гармонії з духом євангелії, насолоджуватись повним товариством у Церкві—і водночас не дослухатися до провідників Церкви, до їхніх порад і настанов. Така позиція є цілковито непослідовною, бо керівництво цією Церквою приходить не тільки через Писання, але й через постійне одкровення, і Господь надає це одкровення Церкві через обраного Ним пророка. Таким чином, люди, які заявляють, що прийняли євангелію, і водночас критикують пророка і відмовляються слідувати його порадам, займають позицію, що не має виправдання. Такий настрій веде до відступництва. Він є не новим. Він панував і за часів Ісуса, і за днів пророка Джозефа Сміта.

Добре пам’ятати важливий урок на цю тему, викладений Спасителем нефійцям, коли Він почав служити серед них. Він сказав:

“І не буде сперечань між вами, як досі було; і не буде також сперечань між вами стосовно питань Мого вчення, як досі було.

Бо істинно, істинно Я кажу вам, той, в кому є дух суперечок, не від Мене, але від диявола, який є батьком суперечок, і він підбурює серця людей сперечатися із злістю, один з другим” (3 Нефій 11:28–29).

У нас є лише один шлях до єдності—шукати Господа і Його праведності (див. 3 Нефій 13:33). Єдність приходить тоді, коли ми йдемо за світлом згори. Це світло не йде знизу, де панує безлад. Якщо люди покладаються на власну мудрість і йдуть своїм шляхом, не маючи проводу Господа, вони не можуть жити в єдності. І також не зможуть вони досягнути єдності, якщо йдуть за тими, хто не отримує натхнення.

Наш шлях до єдності—дізнатися волю Господа, а потім виконувати її. Поки люди не зрозуміють цей основоположний принцип і не будуть його дотримуватися, доти на землі не буде єдності. Сила Церкви чинити добро у світі залежить від того, наскільки ми, її члени, дотримуємося цього принципу.

Основна причина сьогоденних проблем у світі полягає в тому, що люди не прагнуть пізнати волю Господа, щоб потім виконувати її. Натомість вони прагнуть вирішувати свої проблеми, керуючись своєю мудрістю і у свій спосіб. У першому розділі Учення і Завітів, який Господь дав як вступ до книги Своїх заповідей, Він вказав на це і зазначив, що саме з цієї причини Він передбачає біди, які зійдуть на жителів землі. Прислухайтеся до цих слів, які не залишають байдужими:

“Бо вони відійшли від Моїх обрядів і порушили Мій вічний завіт;

Вони не шукають Господа, щоб установити Його праведність, але кожна людина йде своїм власним шляхом” (УЗ 1:15–16).

Брати і сестри, не покладайтеся на пораду людини і не довіряйте рамену плоті (див. УЗ 1:19), але прагніть того, щоб Господь встановив Свою праведність (див. УЗ 1:16).

Ми, члени цієї Церкви, можемо досягнути єдності та злагоди, які додадуть сил, ще небачених досі, якщо ми краще зрозуміємо принципи євангелії та досягнемо єдності в тлумаченні сучасної ситуації й тенденцій, що склалися у світі. Це ми можемо зробити, якщо з молитвою вивчатимемо Господнє слово, у тому числі дане нам через сучасного пророка.

Саме цей шлях веде до єдності. Якщо ми будемо вивчати слово Господа, вміщене у Головних трудах і настановах сучасного пророка, не закам’яніємо серцем, але упокоримося й розвинемо справжнє бажання розуміти, як застосовувати це слово до себе у своїй ситуації, потім проситимемо Господа з вірою, вірячи, що ми отримаємо (див. УЗ 18:18), і будемо старанно виконувати заповіді Господа—тоді безсумнівно дізнаємося, яким шляхом нам треба йти, і зможемо протистояти світові як моноліт.

Безсумнівно, нам потрібна така єдність і така сила саме в цей день нашого життя. У нас є велика можливість—можливість зростати до небес, здобувати євангельський дух, якого ми ще ніколи не відчували. Це ми можемо робити, розвиваючи між собою таку єдність, якої вимагають закони целестільного царства. …

Оскільки ми залучені до Господньої роботи, я впевнений, що ми зможемо виконати все, чого Він від нас вимагає, якщо будемо єдині.