Мій брат місіонер

Наша сім’я—мої батьки, мій брат і я—довго готувалися, щоб мій брат міг служити на місії. Кожного разу, коли ми говорили з ним про місію, я жартував, кажучи, що я за ним не буду сумувати і що я буду радий залишитися сам.

Нарешті настав день, коли він послав документи для отримання покликання на місію. Він намагався добре вчитися у школі, і всі ми багато працювали, аби заощадити гроші для його місії.

Одного дня президент колу подзвонив нам і сказав, що прийшло покликання. Мій брат вирішив відкрити лист удома після вечері. Його покликали служити в Східну місію в Мехіко.

Невдовзі ми відвезли його в аеропорт і попрощалися. По дорозі додому моя мама невпинно плакала, але я не плакав. Однак лише через дві години, коли я був у кімнаті, в якій жив разом з братом, я раптом зрозумів, що довго не буду бачитися з ним. Потім я був єдиним, хто не міг стримати сльози, тож я плакав і плакав. Батьки мене обнімали й утішали, і всі ми одночасно відчували велику радість і великий сум.

З тих пір я молюся Небесному Батькові і прошу Його дбати про мого брата, поки він служить.

Мій брат навчав мене, що я також повинен підготуватися до місії. Я повинен бути гідним отримання священства, відвідувати семінарію і досягати цілей, поставлених за програмою Мій обов’язок перед Богом. Він навчав, що я маю працювати й заощаджувати гроші, читати Писання і слухатися провідників.

Я також хочу служити на місії, аби інші люди могли отримувати благословення євангелії та знати, що це істина.