Я можу це зробити!

Був вечір Різдвяної пори, і товста снігова ковдра вкривала землю. Кілька місяців ми з напарником боролися з холодною німецькою погодою, стукали у двері й роздавали примірники Книги Мормона. Навіть тоді, через 15 років після Другої світової війни, багато німців насторожено ставилося до американців.

Однак того вечора мала охриститися Інгеборг Бенмюллер. Під час довгої поїздки автобусом до бази Військово-Повітряних сил США вона була мовчазною. Я відчув, як наростає її душевне напруження.

Коли ми наближалися до автобусної зупинки, Інгеборг повернулася до нас і сказала: “Чи знаєте ви, як це для мене тяжко? Війська союзників убили на війні мого чоловіка, під час бомбардувань загинуло багато інших членів сім’ї”.

Вона доторкнулася до ноги. “Я була поранена осколком гранати. Мою ногу неможливо вилікувати. Я не знаю, чи зможу туди увійти”.

Ми мовчки сиділи, обдумуючи її слова. Автобус наближався до зупинки. Інгеборг випрямилася на сидінні. Моє серце калатало. Я молився, щоб вона не передумала через свій страх.

Потім вона піднялася зі свого місця і сказала: “Небесний Батько дав мені свідчення про істинність Відновлення. Я знаю, що Книга Мормона істинна. Я можу це зробити! Старійшино Аткіс, допоможіть мені, будь ласка, вийти”.

Ми довго йшли до воріт. Дихання Інгеборг стало важким, коли ми проходили повз патруль. Ми переодягнулися в білий одяг і знайшли на базі басейн. Басейн став священним місцем, і мир огорнув нас. Біль, що був на обличчі Інгеборг, змінився радістю, коли вона увійшла у воду й була охрищена членом Церкви.

“Тієї ночі, коли старійшини залишили мені Книгу Мормона, я дуже зраділа,—розповідала вона, коли ми їхали додому.— Я не лягала спати й читала її, аж поки не дійшла до Мосії 18, де Алма христить людей: “Дивіться, ось води Мормона, … і ось оскільки ви жадаєте прийти до кошари Бога і називатися Його народом, … то що ви маєте проти того, щоб бути хрищеними?” (Moсія 18:8, 10).

Вона тихо продовжувала: “Я заснула, коли прочитала ті слова, і мені наснився сон. Я стояла біля красивого водоймища, подібного до вод Мормона. На протилежному боці водоймища стояли люди, одягнені у біле—моя сім’я! Мій чоловік, який загинув на війні, усміхався й рукою запрошував мене охриститися”.

Того вечора сестра Бенмюллер стала членом Вюрцбурзької філії й однією з багатьох у Німеччині, які згодом подолали свій страх і приєдналися до Церкви.