Найбільше диво

Чудового вересневого дня наша найменша дочка Еріка потрапила в серйозну автокатастрофу. Її літаком перевезли до лікарні, але після багатогодинної невідкладної операції ми отримали жахливу новину: наша прекрасна 17-річна дочка померла.

Наступні кілька місяців були для нас сповнені стражданням. Ми з болем пережили її день народження і День подяки, і тепер нам треба було набратися сил, щоб пережити Різдво без неї. Люди попереджали, що на свята нам буде важко, але ніякі попередження не могли нас підготувати.

Крім того, що ми були приголомшені смутком і розпачем, я заздрила іншим сім’ям, які збиралися разом і радісно відзначали це свято. З болем я думала: “Чому ми? Чому з нами не сталося диво, про яке розповідають інші?”

Посеред свого розпачу я згадала, як у нашому приході проводився захід під назвою “Різдво у Віфлеємі”. Члени приходу прийшли в костюмах, ніби вони жили в ті часи, коли народився Ісус. Еріка, якій тоді було 4 роки, була одягнута в довгу білу сукню, яку вона від когось успадкувала, і в шаль, накинуту на голову. Кульмінацією вечора було розігрування Різдвяної сценки в імпровізованій стайні, прикрашеній купами сіна і яслами. Молода подружня пара зі своїм новонародженим малюком грали ролі Марії, Йосипа та маленького Ісуса.

Коли ми зібралися навколо сценки Різдва, я помітила, що Еріки біля мене немає. Я захвилювалася, але побачила, як її біла сукня промайнула біля сцени. Тоді моє хвилювання за її благополуччя перетворилося на страх, що вона зіпсує сценку. Я вже зібралася покликати її, але зупинилася і спостерігала за тим, як вона наближається до ясел.

Еріка тихенько стала на коліна біля Марії й поглянула на неї, ніби питаючи дозволу. Потім Еріка простягнула руку і ніжно приголубила сплячу дитину. Це помітила не лише я. Інші люди також притихли й дивилися, як вона стоїть на колінах біля немовляти. Ніжні почуття охопили всіх присутніх, коли вони зрозуміли, що немовля було Христом для малої Еріки.

Ці Різдвяні спогади сповнили мою скорботу спокоєм і втіхою, коли я згадувала щирість своєї малої доньки. У моєму розумі було багато запитань про життя і смерть—запитання, які, як здавалося, не мали для мене особливого значення до смерті Еріки. Коли я розмірковувала про Воскресіння і Розп’яття, то порівнювала себе з Марією. Вона любила свого новонародженого Сина, і пізніше вона перенесла страшний біль і муку, коли бачила Його страждання і смерть. Христос не уник хреста, і Марія не уникла смутку.

На Різдво ми святкуємо початок Спасителевого життя на землі, але для мене Його народження буде завжди асоціюватися з Його стражданнями, смертю та Воскресінням—Спокутою. Оскільки Спаситель розірвав пута смерті, я знаю, що смерть Еріки не є кінцем. Це і є диво, за яке ми маємо бути вдячними—найбільше диво усіх часів.