Господь знає нас і наші потреби

Я би хотів розповісти вам, як я познайомився з Церквою Ісуса Христа Святих Останніх Днів, сподіваючись, що ця історія буде для когось корисною і що ви зможете порівняти її з вашим власним шляхом до навернення.

Коли мені було 18 років, у нашій сім’ї сталася велика трагедія—загинув мій молодший брат, якому ще не було й 17. Однією з моїх перших реакцій було запитати, чому Господь дозволив цьому статися. Моя мати була у відчаї, і мені було боляче дивитися, як вона страждає, проходячи через це. Я був нещасним і звинувачував Бога за випробування, через яке ми проходили.

Коли мені було 22 роки, я переїхав жити до Мадриду, Іспанія. Я почав нове життя і почувався добре, тому що постійно вивчав щось нове, пов’язане з моєю роботою та особистим зростанням. Роки минали майже безтурботно—я жив за мирськими стандартами і навіть не думав створювати сім’ю.

Коли мені був 31 рік до мого дому вперше завітали місіонери. Я жив дуже близько до храму Церкви, і їм було нескладно мене знайти. До того часу я ніколи не молився Господу, але з першого і до останнього слова їхньої молитви я відчував щось таке, чого не відчував ніколи раніше. Завдяки цій першій молитві все змінилося. Кожного разу, коли в думках у мене з’являлися слова “Святий Дух”, у мене зростало бажання більше дізнаватися про духовне. Я зрозумів, що всі ці роки гнівався на Господа, навіть не знаючи Його, і що я не повинен дозволяти супротивнику позбавляти мене радості.

У віці 33 років я вирішив охриститися, знаючи, що це був призначений і правильний час увійти в завіт з Небесним Батьком, аби дотримуватися Його заповідей і служити Йому відповідно до моїх здібностей.

Саме тоді я дізнався, як важливо мати сім’ю, і це стало пріоритетом, завдяки якому я почав жити чистим життям, щоб відчувати себе гідним мати поряд із собою дочку Сіону. Я вдячний за ці моменти, коли я зміг набути свідчення, що Бог живий, що Він знає кожного з нас особисто і знає краще за нас, чого ми потребуємо.

Після того моя мати захворіла, і тому я повернувся до Болгарії. Коли вона перейшла на той бік завіси, моє рішення залишитися в Болгарії стало остаточним. Сімейно-історична і храмова робота підготувала мене до цього моменту—я отримав віру і надію, що наша розлука з померлими родичами є лише тимчасовою, адже ми можемо бути разом з ними у вічності. Я докладав усіх зусиль, щоб застосовувати набуті знання, і тепер знаю, що це так.

Я прийняв покликання бути провідником групи в місті Ямбол. У той самий час все склалося так, що я зблизився з однією сестрою, яка повернулася з місії і з якою я познайомився ще тоді, коли жив біля храму в Іспанії. Після цього відбулися наші заручини і невдовзі ми зареєстрували шлюб у її місті в Іспанії. Наступного дня ми запечатали наш шлюб на вічність у Мадридському храмі. Сьогодні у мене чудова сім’я, яка, звичайно, теж має випробування, але ми прагнемо жити за знанням, яке нам дає Господь. Це приносить нам спокій і втіху, попри всі негаразди, що відбуваються навколо нас у світі.

Я свідчу, що наш Спаситель Ісус Христос знає нас особисто і знає наші потреби. Тож долаймо наші слабкості і сумніви, щоб дозволити Йому благословити нас Його миром і всіма праведними речами, яких ми прагнемо.

“Бо ми старанно працюємо, щоб записати, аби переконати наших дітей, а також наших братів повірити в Христа, і примиритися з Богом; бо ми знаємо, що це благодаттю ми спасенні після всього, що ми можемо зробити” (2 Нефій 25:23).