Найменший з провідників??
Новий диякон навчив мене—його єпископа—що мав на увазі Спаситель, коли сказав: “Хто найменший між вами всіма,—той великий!” (Лука 9:48).
У нашому приході потрібно було покликати нового президента кворуму дияконів. Ми з радниками на зборах єпископату стали навколішки, як і завжди, щоб дізнатися про Господню волю стосовно цього та інших покликань.
Відчуваючи схвалення Духа, я призначив співбесіду з Віктором Леонардо Хіменесом Гонсалесом, молодим чоловіком, якому нещодавно виповнилося 12 років і який уже служив секретарем кворуму дияконів.
Під час співбесіди я запитав Віктора про його теперішнє покликання і про його ставлення до нього.
“Я дуже занепокоєний, єпископе,—відповів він.—Я дійсно занепокоєний”.
“Чому ти занепокоєний?”
“Мені б хотілося, щоб усі диякони ходили до церкви. Тож сьогодні по дорозі сюди я зайшов до Ніколаса й до Ентоні й розбудив їх, а потім я зайшов до Джиммі й до Луїса, щоб привести їх сюди. Мене це справді непокоїть, єпископе”,—сказав Віктор.
Я був вражений сказаним і тим, що цей 12-річний секретар кворуму дияконів може так непокоїтися за інших членів свого кворуму.
“Я тут, що б служити,—продовжував він,—і я хочу робити це належним чином, але я один з найменш впливових провідників”.
“Що ти маєш на увазі під словами “найменш впливовий”?—запитав я.
“Те, що я секретар. Я не президент і не радник. Я секретар, і тому є провідником з найменшим впливом. Але диякони мають бути тут, а їх немає, тож я маю зібрати їх, бо вони мають бути саме тут. Я не знаю, чому вони не приходять. Але я маю їх привести, єпископе!”
Я не міг більше стримувати сліз, і вони полилися з моїх очей. Розчулений, я сказав: “Ти допоміг мені згадати, чому мене покликано єпископом. Для того, щоб піклуватися про інших, відвідувати їх і служити їм так, як це робив цар Веніямин. Нам потрібно служити іншим, і таким чином ми будемо служити Богові. Ти не є найменш впливовим провідником. Кожен, хто служить, відіграє роль, яка є важливою для нашого Небесного Батька і Його Церкви”.
На це він сказав: “Це те, про що я дізнався від батька. А тепер, коли я бачу, як ви плачете, я пригадую одну розмову з ним. Він плакав і казав мені: “Якщо у тебе є обов’язок, ти повинен виконувати його належним чином”.
Сльози оновили мою душу, а слова молодого чоловіка оновили мою пам’ять. Я згадав про велику цінність дітей нашого Небесного Батька, коли побачив, яким цінним для цього юнака був кожен член його кворуму.
Я покликав Віктора президентом кворуму дияконів. У відповідь він сказав: “Зараз я по-справжньому старанно працюватиму. Я не підведу вас, єпископе”.
Навіть тепер, через певний час, на мої очі знову навертаються сльози, коли я згадую про цю незабутню співбесіду. Я знаю божественний потенціал цього юнака. Він упевнено крокує в майбутнє і ясно бачить, що є для нього важливим.