Мостобудівник

Які ж мости Він Сам будував і переходив тут, у смертному житті, вказуючи нам шлях, яким належить іти? Він знав, що смертне життя буде сповнене небезпеками й труднощами. Він проголошував:

“Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,—і Я вас заспокою!

Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий,—і знайдете спокій душам своїм.

Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!”⁵

Ісус побудував для нас міст послуху. Він показав досконалий взірець послуху, дотримуючись заповідей Свого Батька.

Коли Дух повів Його у пустиню, Він був ослаблений через піст. Сатана зваблював Його, застосовуючи найпідступніші спокуси. Перша з них була націлена на задоволення тілесних потреб Спасителя, серед яких був і голод. На це Спаситель відповів: “Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих”⁶.

Після цього Сатана запропонував владу. Спаситель відповів: “Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!”⁷

Нарешті Спасителю запропонували багатство і земну славу. Такою була Його відповідь: “Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!”⁸

Апостол Павло отримав натхнення від Господа проголосити наступне як для нашої сучасності, так і для своєї доби: “Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її”⁹.

Щоб не було двозначності, я наведу коментар тележурналіста Теда Коппела, виголошений ним в університеті під час вручення дипломів: “Те, що Мойсей приніс з гори Сінай, було не Десять Порад, [але Десять] Заповідей!”¹⁰

Ми знаходимо тонкий гумор в описанні розмови між Марком Твеном і його другом. Заможний друг сказав Твенові: “Перш ніж я помру, я хочу здійснити паломництво до Святої Землі. Я зійду на верхівку гори Сінай і прочитаю Десять Заповідей вголос”.

Марк Твен відповів: “Чому б тобі не залишитися вдома і не дотримуватися їх!”

Другий міст, який надав нам Господар,—це міст служіння. Ми дивимося на Спасителя як на зразок служіння. Хоча Він прийшов на землю як Син Бога, Він смиренно служив тим, хто Його оточував. Він прийшов з небес, щоб жити на землі як смертна людина і щоб установити царство Боже. Його славетна євангелія змінила спосіб мислення світу. Він благословляв хворих, давав кульгавим ходити, сліпим—бачити, глухим—чути. Він навіть повертав мертвих до життя.

У 25 розділі Євангелії від Матвія Спаситель так каже нам про вірних, які будуть по Його правицю під час Його тріумфального повернення:

“Тоді скаже Цар тим… Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу.

Бо Я голодував був—і ви нагодували Мене, прагнув—і ви напоїли Мене, мандрівником Я був—і Мене прийняли ви.

Був нагий—І Мене зодягли ви, слабував—і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене.

Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: “Господи, коли то Тебе ми голодного бачили—і нагодували, або спрагненого—і напоїли?

Коли то Тебе мандрівником ми бачили—і прийняли, чи нагим—і зодягли?

Коли то Тебе ми недужого бачили чи у в’язниці—і до Тебе прийшли?”

Тоді Він відповість їм і скаже: Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили,— Мені не вчинили!”¹¹

Старійшина Річард Л. Еванс (1907–1971), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, якось дав таку пораду: “Ми не можемо робити все для всіх і скрізь, але ми можемо робити щось для когось у певному місці”¹².

Дозвольте мені поділитися з вами розповіддю про одну нагоду послужити, що прийшла до мене досить незвичайним чином. Мені зателефонувала онука одного старого друга. Вона запитала: “Чи ви пам’ятаєте Френсіса Бремза, який був вашим учителем у Недільній школі?” Я сказав їй, що пам’ятаю. Вона продовжувала: “Йому тепер 105 років. Він живе у невеличкому будинку для людей похилого віку, але зустрічається з усією своєю сім’єю щонеділі, коли проводить урок Недільної школи. Минулої неділі дідусь оголосив нам: “Любі мої, цього тижня я помру. Чи ви не зателефонуєте Томмі Монсону, щоб сказати йому про це. Він знатиме, що робити”.

Я зустрівся з братом Бремзом наступного ж вечора. Я не міг розмовляти з ним, бо він був глухий. Я не міг написати йому записку, бо він був сліпим. Що я мав робити? Мені сказали, що члени його сім’ї спілкувалися з ним, беручи палець його правої руки і виписуючи на долоні його лівої руки літери імені людини, що прийшла до нього, а після цього—будь-яке послання. Я наслідував цю методу і, взявши його палець, написав на долоні його руки “Т-О-М-М-І М-О-Н-С-О-Н”. Брат Бремз був у захопленні і, взявши мене за руки, поклав їх собі на голову. Я зрозумів, що він хотів отримати благословення священства. Водій, що довіз мене до цього будинку, приєднався до мене, і ми разом з ним поклали свої руки на голову братові Бремзу і дали йому бажане благословення. Після цього з його сліпих очей полилися сльози. Він потиснув нам руки і ми змогли побачити, що саме вимовляли його вуста. Він казав: “Дуже вам дякую”.

На тому ж тижні, як брат Бремз і прорікав, він помер. Мені зателефонували, і я пізніше зустрівся з його сім’єю, коли робилися приготування до похорону. Який я вдячний за те, що одразу відгукнувся на прохання надати служіння.

Міст служіння запрошує нас часто проходити ним.

Зрештою, Господь дає нам міст молитви. Він наказав: “Моліться завжди, і Я проллю мій Дух на вас, і великими будуть ваші благословення”¹³.

Я поділюся з вами розповіддю про молитву з листа, що прийшов до мене від однієї матері. Вона писала:

“Іноді я сумніваюся, що можу впливати на життя моїх дітей. Особливо тому, що я одинока мати, яка працює на двох роботах, щоб зводити кінці з кінцями. Іноді вдома я відчуваю збентеження, але я ніколи не втрачаю надії.

Ми з дітьми дивилися по телевізору трансляцію Генеральної конференції, де ви говорили про молитву. Мій син зауважив: “Мамо, ти нас цьому вже навчила”. Я запитала: “Що ти маєш на увазі?” А він відповів: “Ну, ти навчала нас молитися і показала, як це треба робити, але одного разу, коли я зайшов у твою кімнату, щоб запитати про щось, то побачив, як ти на колінах молилася Небесному Батькові. Якщо Він важливий для тебе, Він буде важливим і для мене”.

У кінці того листа я прочитав: “Напевне, нам важко зрощуміти силу свого впливу, доки дитя не побачить, що ми застосовуємо те, чого намагаємося навчати”.

Жодна розповідь про молитву не зворушила мене так сильно, як молитва, піднесена Ісусом у Гефсиманському саду. Я думаю, що найкраще її описав Лука:

“Він вийшов… на гору Оливну. А за Ним пішли учні Його.

А прийшовши на місце, сказав їм: “Моліться, щоб не впасти в спокусу”.

А Він Сам, відійшовши від них, як докинути камнем, на коліна припав та й молився, благаючи: “Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте—не Моя, а Твоя нехай станеться воля.

І Ангол із неба з’явився до Нього,—і додав Йому сили.

А як я був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крові, що спливали на землю…”¹⁴

У належний час Він мав іти на хрест. Які страждання Він виніс, ідучи тим тяжким шляхом, несучи Свій хрест. Будучи на хресті, Він промовив: “Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!”¹⁵

Зрештою Ісус сказав: “Звершилось!… І, голову схиливши, віддав Свого духа…”¹⁶

Ці події, пов’язані з Його славетним Воскресінням, стали для нас остаточним мостом нашої трилогії: мостом послуху, мостом служіння, мостом молитви.

Ісус, Будівничий мосту, перекинув його через прірву, що ми звемо смертю. “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть”¹⁷. Він зробив для нас те, що ми не змогли б зробити для себе; отже людство може перейти тим мостом, що Він побудував,—до життя вічного.

Наостанку я хочу прочитати парафраз на уривок з вірша “Мостобудівник”:

Я молюся про те, щоб у нас була мудрість і рішучість перейти мостами, які Спаситель побудував для кожного з нас.