Історія храмів

Головна ідея храму полягає в тому, що він є і завжди був місцем, спеціально призначеним для проведення служіння, до якого ставляться, як до священного; у більш вузькому значенні храм—це будівля, зведена і присвячена тільки для проведення священних обрядів та церемоній.

Латинське слово templum було еквівалентом гебрейського beth Elohim і означало дім Божества; тому буквальне значення цього слова—дім Господа.

Такі будівлі зводилися у різні часи як ідолопоклонниками, так і послідовниками істинного й живого Бога. Хоча зовнішні подвір’я таких храмів використовувалися як місце загальних зборів та публічних церемоній, завжди були внутрішні приміщення, в які могли входити лише висвячені священики і де, як про це проголошувалося, виявлялася присутність божества. Храми ніколи не вважалися місцем звичайних публічних зібрань. Вони завжди були священними приміщеннями, освяченими для найурочистіших церемоній певної системи поклоніння божеству.

Зображення

Скинія стародавніх ізраїльтян

У давнину народ Ізраїля вирізнявся з-поміж усіх народів тим, що будував святилища в ім’я живого Бога. Цього служіння особливим чином вимагав від них Єгова, якому вони служили. Вихід з Єгипту є подією, з якої починається історія Ізраїля як народу. Лише після того як вони полишили Єгипет з його ідолопоклонінням, перед ними було поставлено завдання підготувати святилище, в якому Єгова міг являти Свою присутність і виявляти Свою волю, як визнаний ними Господь і Цар.

Скинія стала святинею для Ізраїля, бо була святилищем Єгови. Її побудували відповідно до даного через одкровення плану й настанов (див. Вихід 26–27). Вона була компактною переносною конструкцією і хоча й мала вигляд намету, однак зробленого з найкращих, найцінніших і найдорожчих матеріалів, які були в людей. Ця довершеність була приношенням народу для Господа. В усіх розуміннях це було найкращим з усього, що люди могли дати, і Єгова освятив запропонований дар Своїм божественним прийняттям.

Після того як завершилися чотири десятиліття блукань по пустині, Ізраїль оселився на обіцяній землі й завітний народ нарешті оволодів Ханааном, скинія знайшла місце спочинку в Шіло. Туди приходили коліна Ізраїля дізнаватися про волю і слово Бога (див. Єгошуа 18:1; 19:51; 21:2; Судді 18:31; 1 Самуїлова 1:3, 24; 4:3–4). Після цього її було перенесено до Ґів’ону (див. 1 Хронік 21:29; 2 Хронік 1:3), а пізніше до міста Давида, тобто до Сіону (див. 2 Самуїлова 6:12; 2 Хронік 5:2).

Зображення

Храм Соломона

Давид, другий ізраїльський цар, мав бажання і плани побудувати дім для Господа, заявляючи, що недобре цареві жити в кедровому палаці, в той час як святилищем Бога є лише намет (див. 2 Самуїлова 7:2). Однак Господь, промовляючи вустами пророка Натана, відхилив запропоноване приношення, бо Давид, цар ізраїльський, хоч багато в чому догоджав Богові, проте згрішив і його гріх не було йому прощено (див. 2 Самуїлова 7:1–13; 1 Хронік 28:2–3). Незважаючи на це, Давидові було дозволено збирати матеріал для будівництва Господнього дому, який мав бути зведений не ним, а його сином Соломоном.

Незабаром після сходження на трон Соломон взявся до роботи. Він заклав фундамент на четвертий рік свого царювання, а через сім з половиною років будівництво було закінчено. Зведення Соломонового храму було епохальною подією не лише в історії Ізраїля, але й світу.

Згідно із загальноприйнятою хронологією, храм було збудовано в 1005 році до Р.Х. За своєю архітектурою і конструкцією, за дизайном і високою вартістю він вважається однією з найвидатніших споруд в історії людства. Служби освячення тривали сім днів. То був тиждень священної радості в Ізраїлі. Господь милостиво виявив, що приймає храм, явившись хмарою, яка наповнила священні кімнати, і священики вийшли, “бо слава Господня наповнила дім Божий” (2 Хронік 5:14; див. також Вихід 40:35; 2 Хронік 7:1–2).

Славетна велич цієї чудової будівлі тривала недовго. Через тридцять чотири роки після освячення і через п’ять років по смерті Соломона почався занепад. Цей занепад невдовзі ще більше поглибився внаслідок пограбування і зрештою завершився фактичним оскверненням храму. Соломона звели на манівці хитрощі жінок-ідолопоклонниць, і його неправедні шляхи тільки посилили неправедність Ізраїля. Невдовзі храм перестав бути священним і Єгова віддалив Свою присутність, яка більше не служила захистом місцю, що втратило свою святість.

Ізраїль знову потрапив під гніт єгиптян, від залежності яких його було визволено. Шушак, єгипетський цар, захопив Єрусалим і “позабирав він скарби Господнього дому” (1 Царів 14:25–26). Осквернення тривало упродовж століть. Через двісті шістнадцять років після єгипетського пограбування Ахаз, юдейський цар, виніс олтар і море, залишивши лише стіни, де раніше стояв храм (див. 2 Царів 16:7–9, 17–18; див. також 2 Хронік 28:24–25). Пізніше Навуходоносор, цар вавилонський, завершив спустошення храму і знищив будівлю вогнем (див. 2 Хронік 36:18–19; див. також 2 Царів 24:13; 25:9).

Зображення

Храм Зоровавеля

Таким чином, десь за 600 років до приходу Господа на землю Ізраїль залишився без храму. Народ став злочестивим і поклонявся ідолам. Господь відвернувся від нього і його святилища. Ізраїльське царство, до якого входило 10 із 12 колін, приблизно в 721 р. до Р.Х. було завойоване Асирією, а через століття Юдейське царство було підкорене вавилонянами. 70 років народ Юдеї, який після того називали євреями, залишався в полоні, як і було сказано в пророцтві (див. Єремія 25:11–12; 29:10).

Після того, завдяки прихильному ставленню царів Кіра (див. Ездра 1, 2) і Дарія (див. Ездра 6), народові було дозволено повернутися до Єрусалима і ще раз звести храм відповідно до їхньої віри. На згадку про людину, яка керувала всією роботою, відновлений храм відомий в історії як храм Зоровавеля. І хоч убрання й оздоблення цього храму значною мірою поступалися величі Соломонового храму, однак він був найкращим з того, що люди могли побудувати, і Господь прийняв його як приношення любові й відданості Своїх завітних дітей.

Зображення

Хлопчик Ісус у храмі

Десь за 16 років до народження Христа, Ірод I—цар Юдеї—почав відбудовувати храм Зоровавеля, який на той час прийшов у повний занепад і лежав у руїнах. Ця будівля стояла упродовж п’яти століть і, безсумнівно, була серйозно пошкоджена часом.

Багато епізодів земного життя Спасителя пов’язані з храмом Ірода. З Писань ми бачимо, що Христос протистояв неналежному використанню храму, який перетворили на місце торгівлі. Він визнавав і усвідомлював святість храмових приміщень. Чиїм би іменем храм не називали, для Нього це був дім Господа.

Повне знищення храму було передречено Господом, коли він ще жив у плоті (див. Maтвій 24:1–2; Maрк 13:1–2; Лука 21:6). У 70 році від Р.Х. храм був повністю зруйнований вогнем під час завоювання Єрусалима римлянами під командуванням Тита.

Зображення

Ісус Христос відвідує стародавній Американський континент

Храм Ірода був останнім храмом, зведеним у Східній півкулі в давні часи. З часу руйнації тієї величної будівлі й до часу відновлення Церкви Ісуса Христа в 19-му столітті єдине згадування у літописах про будівництво храмів зустрічається лише в Книзі Мормона, що є підтвердженням того, що храми зводилися на землі, яку зараз називають Американським континентом. Народ збудував храм приблизно в 570 р. до Р.Х., і, як ми знаємо, він був збудований за зразком Соломонового храму, хоча не був таким масштабним за розмірами й пишним за своїм оздобленням (див. 2 Нефій 5:16).

Коли воскреслий Господь явив Себе нефійцям на західному континенті, вони в цей час знаходилися біля храму (див. 3 Нефій 11:1–10).

Однак у Книзі Мормона не згадується про храми після того, як храм у Єрусалимі було зруйновано. Більше того, нефійці перестали існувати приблизно через чотириста років після Христа. Отже, стає очевидним, що в обох півкулях храми перестали існувати в ранній період відступництва й саме поняття храму в притаманному йому значенні, зникло з-поміж людей.

Упродовж багатьох століть для Господа не було збудовано жодного святилища. Насправді навіть складається враження, що люди не відчували потреби в цьому. Дійсно, зводилося багато будівель, більшість з яких були розкішними й величними. Деякі з них були присвячені Петру й Павлу, Якову та Івану. Інші—Магдалині та Діві. Але жодна з цих будівель не була зведена повноваженням та на честь імені Ісуса Христа. Серед величезної кількості каплиць і святилищ, церков і соборів Син Людський не мав місця, яке назвав би Своїм.

Лише після відновлення євангелії в 19 столітті з її стародавніми владою і привілеями святе священство знову було явлено людям. І дуже важливо зазначити, що повноваження промовляти і діяти від імені Бога є важливим для храму; храм не має своєї сили без священної влади святого священства. Через Джозефа Сміта на землі було відновлено ту євангелію, яка існувала в давнину, і древній закон було знову встановлено. З часом, завдяки служінню Пророка, Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів було організовано і встановлено завдяки застосуванню божественної сили.

Зображення

Зведення Кертлендського храму

На ранньому етапі своєї історії ця Церква почала готуватися до зведення храму (див. Учення і Завіти 36:8; 42:36; 133:2). У перший день червня 1833 року в одкровенні, даному пророкові Джозефу Сміту, Господь наказує негайно розпочати будівництво святого дому, де Він пообіцяв обдарувати Своїх обраних слуг владою і повноваженнями (див. Учення і Завіти 95). Люди відгукнулися на заклик з готовністю й відданістю. Попри крайню бідність та всупереч жорстоким переслідуванням роботу було доведено до кінця, і в березні 1836 року перший храм сучасності було освячено в Кертленді, шт. Огайо. (див. Учення і Завіти 109). Служби освячення відзначалися божественними проявами, подібними до тих, які були явлені присутнім на освяченні першого храму в стародавні часи; а пізніше небесні істоти являлися у храмі, щоб проголосити людині божественну волю. У тому місці людина знову бачила і чула Господа (див. Учення і Завіти 110: 1–10).

Через два роки після освячення Кертлендський храм було залишено тими, хто його будував. Люди були змушені втікати через переслідування, а після їхнього відходу священний храм став звичайною будівлею.

Спочатку святі останніх днів перейшли до Міссурі, а потів до Наву, шт. Іллінойс. Не встигли вони як слід звикнути до нового місця, як через голос одкровення знову почули заклик будувати священний дім імені Господа.

Хоча було очевидним, що людям знову доведеться втікати, і хоча вони знали, що невдовзі після завершення будівництва храм доведеться залишити, святі працювали з усією силою і старанністю, щоб закінчити й належним чином оздобити будівлю. Храм було освячено 30 квітня 1846 року, але ще до закінчення будівництва люди почали переселятися в нове місце.

Храм було залишено тими, хто зводив його в бідності, йдучи на великі жертви. У листопаді 1848 року його підпалили, а в травні 1850 року торнадо повалило залишки почорнілих стін.

24 липня 1847 року мормонські піонери заснували поселення в місці, де зараз знаходиться Солт-Лейк-Сіті. Через кілька днів Бригам Янг, пророк і провідник, вказав місце на порослій полином рівнині і, вдаривши ціпком об суху землю, проголосив: “Тут стоятиме храм нашому Богові”. Це місце зараз є прекрасним храмовим кварталом, навколо якого виросло місто. Солт-Лейкський храм будувався 40 років. Останній камінь було покладено 6 квітня 1892 року, а завершений храм було освячено через рік.

Зображення

Храм в Темпіко, Мексика

Як у давнину, так і в наш час завітний народ вважав зведення храмів трудом, що вимагає особливого ставлення. Зрозуміло, що храм—це більше, ніж каплиця чи церква, більше, ніж синагога чи собор. Храм—це будівля, яка зводиться як дім Господа, священне місце найближчого спілкування між Господом і святим священством, присвячена найвищим і найсвятішим обрядам. Більше того, щоб дійсно бути святим храмом, який Бог приймає і визнає Своїм домом, це підношення має бути зроблене на Його прохання. Крім того, як дар, так і його подавець мають бути гідними.

Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів проголошує, що в ній є святе священство, знову відновлене на землі, і що їй передано божественне доручення зводити храми, освячені в ім’я живого Бога та для служіння Йому, піклуватися про них, і щоб у тих священних спорудах виконувати обряди священства, дія яких триватиме як на землі, так і після смерті.