Навіщо ці храми?

Чи є хоч один чоловік або жінка, які в години роздумів не замислювалися б над священними таємницями життя?

Чи не запитував себе кожний: “Звідки я прийшов? Навіщо я тут? Куди піду? Які стосунки в мене з Творцем? Чи перерве смерть усі дорогоцінні взаємини, які я мав у цьому житті? Що станеться з моєю сім’єю? Чи існує життя після смерті, і якщо так, то чи знатимемо ми одне одного там?”

Мудрість світу ніколи не дасть відповіді на ці запитання. Їх можна знайти тільки у даному через одкровення слові Бога. Храми Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів—це священні будівлі, де можна отримати відповіді на ці та інші вічні запитання. Кожний храм освячено як дім Господа, місце святості й миру, відокремлене від світу. Там навчають істинам та проводять обряди, які допомагають нам здобувати знання про вічність та заохочують тих, хто бере в них участь, жити відповідно до розуміння нашої божественної спадковості як дітей Бога, а також усвідомлення нашого потенціалу як вічних істот.

Ці будівлі, які відрізняються від тисяч звичайних церковних будинків поклоніння, розташованих по всьому світу, унікальні за своїм призначенням і функціями й несхожі на інші релігійні споруди. І це не через розміри чи красу архітектури. Це завдяки тій роботі, яка проводиться в стінах цих храмів.

Те, що ці споруди призначені для виконання спеціальних обрядів, на відміну від звичайних місць поклоніння, не є новим. Так було в давні часи в Ізраїлі, де місцем постійного поклоніння були синагоги. Більш священним місцем для ізраїльтян спершу була скинія в пустелі зі Святеє Святих, а потім ряд храмів, де виконувалися спеціальні обряди й де тільки ті, хто відповідав необхідним вимогам, могли брати участь у цих обрядах.

Так воно є і сьогодні. Перед тим, як освятити храм, Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів запрошує бажаючих відвідати його для ознайомлення з його різноманітними приміщеннями. Але коли здійснено освячення храму, він стає домом Господа, настільки священним, що тільки гідним членам Церкви дозволено ввійти до нього. Це не тому, що він стає таємним. Це тому, що він стає священним.

Робота, яка проводиться всередині цієї будівлі, визначається вічними божественними цілями стосовно людини, яка є дитиною Бога і Його творінням. Здебільшого храмова робота зосереджена на сім’ї, де кожен з нас є членом вічної сім’ї Бога і кожен з нас є членом земної сім’ї. Храмова робота зосереджена на святості й вічній природі шлюбного завіту та сімейних стосунків.

Храм навчає, що кожний чоловік і жінка, народжені у світ,—діти Бога, які отримали якусь частину Його божественної природи. Повторення цих основних і фундаментальних учень справляє благотворний вплив на тих, хто їх отримує, бо коли вчення викладаються прекрасною, піднесеною мовою, людина усвідомлює, що оскільки кожний чоловік і жінка є дитиною Небесного Батька, то кожна людина є членом небесної сім’ї; таким чином, кожна людина є братом чи сестрою.

Коли книжник спитав Спасителя: “Котра заповідь перша з усіх?”,—Той відповів: “Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша!

А друга однакова з нею: “Люби свого ближнього, як самого себе” (Марк 12:28, 30–31).

Вчення, які викладаються в сучасних храмах, роблять великий наголос на тому, наскільки важливі наші обов’язки перед Творцем та нашими ближніми. Священні обряди підтверджують це благородне вчення про сім’ю Бога. Вони вчать, що дух кожного з нас вічний, на відміну від тіла, яке є смертним. Ці обряди не тільки допомагають зрозуміти величні істини, але й надихають тих, хто бере в них участь, розвивати в собі Божу любов та заохочують їх бути добрішими до інших дітей нашого Батька.

Визнання істинним твердження, що кожна людина є дитиною Бога, допомагає нам зрозуміти, що в смертному житті є небесна мета. І знову ж таки, відкрита Богом істина викладається в домі Господа. Земне життя є частиною вічної подорожі. Ми жили як духовні діти перед тим, як прийти сюди. Писання свідчать про це. Зверніть увагу на слово Господа до Єремії: “Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам!” (Єремія 1:5).

Ми приходимо в це життя дітьми земних батьків, стаючи членами сім’ї. Батьки є партнерами Бога у виконанні Його вічної мети щодо Своїх дітей. Тому сім’я є божественною структурою, найважливішою як для земного життя, так і для вічного.

Більшість роботи, яка ведеться всередині храму, пов’язана з сім’єю. Основою розуміння її значення є усвідомлення того факту, що так само, як ми існували як діти Бога перед тим, як прийшли на цю землю, ми будемо продовжувати жити після смерті, а ті стосунки, які були дорогоцінними й приємними для нас за часів земного життя, найпрекрасніші й найважливіші з яких ми маємо в сім’ї, можуть продовжуватися у світі прийдешньому.

Коли чоловік і жінка одружуються в домі Господа, вони об’єднуються не лише на час їхнього смертного життя, але й на всю вічність. Вони об’єднуються не тільки владою закону країни, який поєднує їх до моменту смерті, але й вічним священством Бога, яке зв’язує на небесах те, що було зв’язане на землі. Пари, одружені в храмі, отримують запевнення, дане через божественне одкровення, що їхні стосунки, а також стосунки з дітьми не закінчаться після смерті, але продовжуватимуться у вічності за умови, якщо вони житимуть гідно цього благословення.

Чи існує такий чоловік, який би по-справжньому любив дружину, чи є дружина, яка б по-справжньому любила чоловіка, та які б не молилися про те, щоб їхні стосунки могли продовжуватися після смерті? Чи існують батьки, які поховали б свою дитину і не хотіли б вірити в те, що їхнє улюблене дитя буде разом з ними у прийдешньому світі? Чи може хтось, маючи віру у вічне життя, сумніватися в тому, що Бог Небес подарує Своїм синам і дочкам найціннішу ознаку життя—любов, яка знаходить своє найбільше виявлення в сімейних стосунках? Ні, за логікою сімейні стосунки повинні мати продовження після смерті. Людські серця прагнуть цього, тому Бог Небес відкрив шлях, яким це можна здійснити. Для цього були дані священні обряди, які виконуються в домі Господа.

Але все це виявилося б несправедливим, якби благословення цих обрядів були доступні тільки тим, хто зараз є членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Справа в тому, що можливість увійти до храму й отримати його благословення відкрита для тих, хто прийме євангелію та христиться в цій Церкві. З цієї причини Церква впроваджує широку місіонерську програму дій у більшості країн світу та буде продовжувати поширювати цю програму наскільки це буде можливо, бо, згідно з божественним одкровенням, вона несе відповідальність навчати євангелії кожний народ, коліно, язик та всіх людей.

Але на землі жило безліч мільйонів людей, які ніколи не мали можливості почути євангелію. Чи буде їм відмовлено в отриманні тих благословень, які даються в храмах Господніх?

Ті самі обряди доступні тим, хто пішли зі смертного життя, через живих повірників, які виконують обряди за померлих. У духовному світі ці люди вільні прийняти чи відхилити ті земні обряди, які виконані для них. Серед цих обрядів: хрищення, шлюб та запечатування сімейних стосунків. У роботі Господа не може бути силування, але всім повинна надаватися можливість.

Ця вікарна робота є безпрецедентною роботою, яку живі з любов’ю виконують за померлих. Тому дуже необхідно поглиблено займатися дослідженням сімейної історії, щоб знаходити і виявляти тих, хто вже пішов з цього світу. Щоб допомогти у сприянні таким дослідженням, Церква координує програму сімейної історії, а також створює умови для проведення цих досліджень, рівних яким немає в усьому світі. Її архіви доступні для широкого загалу людей і ними користуються багато з тих, хто не є членом Церкви, для знаходження своїх предків. Ця програма отримала визнання фахівців з генеалогії всього світу й використовується різними народами з метою збереження їхніх записів. Але головне завдання цієї програми в тому, щоб забезпечити членів Церкви джерелом інформації, необхідним для виявлення їхніх предків, аби дати їм можливість отримати ті благословення, якими вони самі насолоджуються. Можливо вони запитають себе: “Якщо я так сильно люблю свою дружину і дітей, що бажаю бути з ними у вічності, то чи не повинен мій дідусь, прадідусь та інші предки мати можливість отримати ті самі вічні благословення?

Отже, ці священні споруди є місцем величезної роботи, яка просувається вперед спокійно й благоговійно. Вони нагадують нам ту частину видіння Івана Богослова, в якій записане це запитання і відповідь: “Оці, що зодягнені в білу одежу, хто вони й звідкіля поприходили? …

Це ті, хто прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця.

Тому-то вони перед Божим престолом, і в храмі Його день і ніч Йому служать” (Об’явлення 7:13–15).

Ті, хто приходять до цього святого дому, одягають біле вбрання і виконують там обряди. Вони можуть увійти до храму тільки маючи рекомендацію, що видається їхнім місцевим провідником, який визначає їхню гідність. Від них очікується, що вони прийдуть чисті думками і тілом, та будуть мати чистий одяг, щоб увійти до храму Бога. Входячи до храму, вони мають облишити світ позаду та зосередитися на божественних речах.

Саме ці зусилля облишити світ позаду вже несуть у собі благословення, бо хіба є хтось, хто в цей напружений час не захотів би скористатися можливістю залишити світ і ввійти до дому Господнього, щоб спокійно розмірковувати про вічні справи Бога? Ці священні місця надають можливість, яку ніде більше не можна отримати, навчатися й зосередитися на істинно значущих речах життя—наших стосунках із Божеством і вічною подорожжю від передземного існування до цього життя, а також до майбутнього, де ми будемо знати й допомагати одне одному, включаючи тих, кого ми любимо, та наших предків, які жили до нас, і від яких ми отримали у спадок своє тіло, розум і дух.

Безсумнівно ці храми є унікальними серед усіх будівель. Вони є місцем, де дають настанови. Це місця, де укладають завіти й отримують обіцяння. Біля їхніх олтарів ми схиляємо коліна перед Богом, нашим Спасителем, і отримуємо обіцяння його вічних благословень. У святих кімнатах храму ми спілкуємося з Ним і згадуємо Його Сина, нашого Спасителя і Викупителя, Господа Ісуса Христа, Який, принісши Себе в жертву, став повірником для кожного з нас. Тут ми відкидаємо свій егоїзм і служимо тим, хто не має такої можливості. В цих храмах істинною владою священства Бога скріпляються запечатуванням найсвятіші людські стосунки—чоловіка і дружини, батьків і дітей,—розірвати які не в змозі ні час, ні смерть.

Ці священні будівлі зводилися навіть у ті важкі роки, коли святих останніх днів безжалісно виганяли й переслідували. Храми будували й утримували в часи бідності й процвітання. Вони з’являються завдяки палаючій вірі зростаючої кількості членів Церкви, які свідчать про живого Бога, про воскреслого Господа, пророків і небесне одкровення, про мир і отримання вічних благословень, які можна знайти тільки в домі Господа.