Наш храмовий шлюб був вартий будь-якої ціни

Після того як моя перша спроба відкрити бізнес була невдалою, а другу—спалила пожежа, я замислився, чи зможу зі своєю нареченою Бені поїхати до храму. Ми чули, що дорога туди вимагала віри, але коли храмовий шлюб став нашою метою, ми не здогадувалися, як сильно буде випробувано нашу віру.

Ми з Бені познайомилися в нашій рідній Панамі після того, як кожен відслужив на місії. За законами Панами ті пари, які хотіли укласти храмовий шлюб, спочатку укладали цивільний шлюб, перш ніж вирушити до найближчого храму, що знаходився у місті Гватемала—столиці Гватемали. Та подорож була складною і вимагала значних коштів, але запечатування було тим благословенням, без якого ми не хотіли жити.

Наступного дня після освідчення моїй нареченій я втратив роботу. Я не злякався і вирішив, що буду заробляти гроші автобусними турами. Першого ж вечора мій автобус зламався. Я трохи занепокоївся, але не втратив рішучості й вирішив, що продаватиму футболки. Того ранку, пішовши на фабрику, щоб взяти футболки, я побачив, що вночі будівля згоріла дотла. Мені здавалося, що разом з димом розвіялися і мої надії.

До наступної наміченої подорожі залишалося лише кілька місяців, однак усе, що я намагався робити до цього моменту, аби заробити гроші, закінчувалося провалом. Я залишив згарище й пішов шукати Бені.

“У мене нічого немає,—сказав я їй.— Може, краще не виходь за мене заміж”.

“Якби моя мета була гроші, то я вже давно вийшла б заміж,—сказала вона.— Але я виходжу заміж не за гроші. Я виходжу за тебе, бо кохаю тебе”.

То стало поворотним пунктом. Ми відчули, що пройшли важливу перевірку. Коли ми рушили вперед з вірою, двері почали відчинятися перед нами. Я знайшов роботу на виробництві меблів, але заробітку не вистачало, щоб покрити наші витрати. Тоді добрий єпископ запропонував допомогу в оплаті квитків на автобус. Хоч якою чудовою не була його пропозиція, нам вона здалася неприйнятною. Ми хотіли бути самостійними. Але бачачи, що він дійсно хоче допомогти, ми запитали, чи не може він замість цього дати Бені роботу. Він так і зробив.

Маючи необхідну суму для храмової подорожі, ми уклали цивільний шлюб і, нарешті, були по дорозі до Гватемали разом з 10 іншими членами Церкви. Але на цьому наші випробування не закінчилися.

Широкомасштабний страйк транспортників зупинив нас на кордоні з Коста-Рікою. Прочекавши на кордоні два дні, наш водій вирішив повернути назад. Але ми з Бені й двома іншими братами та ще одним подружжям вирішили не здаватися. Подивившись услід нашому автобусу, ми пішки вирушили до Коста-Ріки. Ми йшли далі, знаходячи для сну притулок уздовж дороги, поки не дісталися до кордону з Нікарагуа. Звідти нам вдалося найняти таксі до столиці країни, де ми взяли квиток до кордону з Гондурасом. Ще два дні і ще два автобусні маршрути—і ми нарешті у храмі. Хоча ми були брудні й стомлені, витративши набагато більше грошей, ніж планували, однак відчували себе дуже щасливими.

Наcтупного дня, після всіх випробувань і затримок, нас нарешті запечатали навічно як чоловіка і дружину. Наша радість—варта всієї роботи, очікування і переживань—була повною!

Не всі, хто одружується у храмі, матимуть такі самі випробування, але для нас з Бені (та інших, хто поїхав у храм разом з нами) ця подорож стала процесом очищення. Це був один з найкращих моментів мого життя.

Якби наша мета одружитися у храмі була тільки заради мирської любові,—ми б не досягнули її. Але оскільки ми віримо в силу запечатування священства, відновленого в наші дні, ми не здавалися, знаючи, що наш храмовий шлюб—на час і на вічність—вартий будь-якої жертви, що вимагається від нас.