Терновий вінок—вінок переможця

Серпень. Свята земля. Навколо нас видніються руїни Капернаума, вкриті маревом пополудневої спеки. Я був у захопленні від того місця, але, слухаючи монотонний голос нашого гіда і цикад, думками я полинув кудись далеко.

Раптом я знову зосередився, коли гід показав на дерево, в тіні якого ми стояли, і мимохіть сказав: “Це дерево називають “терновий вінок”. Я подивився на гілки, вкриті листям. А де ж колючки? Я дотягнувся до гілочки й обережно нахилив її.

Там, серед ніжних листочків, я побачив колючки—тонкі, зелені, страшенно гострі, довжиною з мій великий палець. Десь за метр їх уже не було видно. Але кожен, хто доторкався до тих вкритих листям гілочок, неодмінно відчував біль.

Мені пригадалося багато картин, де було зображено, як Спаситель стояв перед глузіями на суді, одягнений у червону мантію з вінком, сплетеним із сухих колючих гілок. Раптом мені спало на думку, що раб або вояк, якому наказали зробити той вінок, міг сплести його із гнучких зелених гілок, таких, як на цьому дереві над нашими головами, а не з ламких сухих лозин. Якщо заглибитися в суть, то вінок одягли не лише для того, щоб завдати болю, але і поглузувати та посміятися.

У стародавньому світі зелений вінок з листя або гірлянда—як правило, із запашного лавра—вручалися переможцям змагань або битв. Лавровий вінок прикрашає зображення царів та імператорів. Можливо, болісний вінок, що стискував чоло Спасителя, був вкритий зеленим листям, цинічно нагадуючи про ту стародавню почесть. Звичайно, це припущення, а не вчення. Але коли я уявляю цю картину, то більш чітко усвідомлюю один з аспектів Спокути: Спаситель знає про наш біль, і Він може зцілити нас.

Мантія, в яку Його одягли, була глузливим символом царської влади. Вона прикривала сліди від ударів і глибокі рани після бичування, яке Він щойно перестраждав. Таким же чином колючий вінок з листям був натяком на вінок переможця, але насправді він таїв у собі біль.

Так багато з нас мають потаємні рани. Гімн вчить нас, що “ми не в змозі оцінити тягарі скорбот людських” (“Я йтиму за Христом”, Гімни, № 129). Але Спаситель бачить їх. Він добре знає наш потаємний біль. Упродовж усього служіння Він жив передчуттям Спокути й Воскресіння. Однак ті, кого Він навчав, благословляв і зцілював не знали цього. Навіть Його найближчі учні нічого не знали.

Спаситель бачить, що приховано за “мантіями” і “вінками”, якими ми хочемо замаскувати наш біль від інших. Знісши “муки, і страждання, і спокуси всякого роду”, Він повний милосердя і знає, як підтримати нас, коли ми кладемо свої тягарі до Його ніг (див. Алма 7:11–12). У Нього є бальзам, що зцілює навіть глибокі й приховані рани. А вінок, який Він приготував для нас, є дійсно вінком переможця.