Завжди пам’ятати Його

Благословляючи під час причастя хліб, ми приймаємо зобов’язання взяти на себе ім’я Сина і “завжди пам’ятати Його, і дотримуватися Його заповідей, які Він дав [нам]” (УЗ 20:77). Було б доречно, якби ми читали цей завіт таким чином: “завжди пам’ятати Його, щоб дотримуватися Його заповідей”. Саме таким чином Він завжди пам’ятав про Батька. Як Він сказав: “Я нічого не можу робити Сам від Себе. Як Я чую, суджу, і Мій суд справедливий,—не шукаю-бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене” (Іван 5:30).

Ісус досягнув досконалої єдності з Батьком, підкоривши себе, як тілом, так і духом, волі Батька. Кажучи про Свого Батька, Ісус промовив: “Я завжди чиню, що Йому до вподоби” (Іван 8:29). Оскільки то була воля Батька, Ісус упокорився аж до смерті—“волю Сина буде поглинуто волею Батька” (Moсія 15:7). Його зосередженість на Батькові—це одна з головних причин того, чому Ісусове служіння було таким чистим і потужним.

Подібним же чином ми з вами можемо зробити Христа центром свого життя і стати з Ним, як одне, так само, як Він був, як одне, з Батьком (див. Іван 17:20–23). Ми можемо почати з того, що проаналізуємо всі складові свого життя й організуємо їх за пріоритетністю таким чином, щоб у центрі був Спаситель. Спочатку потрібно привести у відповідність все те, що дозволить завжди пам’ятати Його—часто молитися і вивчати Писання, вдумливо досліджувати вчення апостолів, щотижня готуватися, аби гідно приймати причастя, приходити на недільні богослужіння і записувати та запам’ятовувати те, чого Дух і досвід навчають нас стосовно учнівства.

Вам спадуть на думку й інші справи, які особливим чином відповідають цій порі вашого життя. Як тільки ми приділяємо належний час і відповідні засоби, щоб за допомогою їх зробити Христа центром свого життя, то можемо додавати інші обов’язки та важливі для нас події, такі як освіта й сімейні обов’язки. Подібним же чином найважливіше в нашому житті не буде витіснене просто хорошими подіями, а все меншовартісне посяде нижчий щабель пріоритетності чи зовсім відпаде.

Я визнаю, що узгодження нашої волі з волею Ісуса Христа таким самим чином, як Він узгодив Свою волю з волею Батька—це нелегка справа. Президент Бригам Янг (1801–1877) з розумінням ставився до наших труднощів, кажучи про них так:

“Після всього, що було сказано і зроблено, після того, як Він так довго вів цей народ, чи не відчуваєте ви, що маєте недостатньо довіри до Бога? Чи маєте ви це відчуття в собі? Ви можете запитати: “[Брате] Бригам, чи є у тебе це відчуття?” Так, є. Я бачу, що певною мірою маю брак довіри до Того, в Кого вірю. Чому? Тому що в мене немає відповідної сили, і це є наслідком Падіння.

…Часом щось піднімається в мені й до певної міри проводить межу між моїми інтересами та інтересами Небесного Батька; щось, що не дає привести мої інтереси у повну відповідність з інтересами Батька.

Я знаю, що ми повинні відчувати й розуміти, наскільки це можливо, наскільки це доступно попри нашу занепалу природу, наскільки нам дозволяють зрозуміти самих себе здобуті віра й знання, що інтереси Бога, Якому ми служимо—це наші інтереси, і що у нас не може бути інших інтересів ні в часі, ні у вічності”¹.

Хоча це можливо й нелегко, але ми можемо постійно просуватися вперед з вірою в Господа. Я можу засвідчити, що з часом зростатиме наше бажання і здатність завжди пам’ятати Спасителя і йти за Ним. Ми повинні терпляче працювати над цією метою і молитися завжди, щоб мати дух проникливості й божественну допомогу в час нужди. Нефій радив: “Я кажу вам, що ви повинні молитися завжди, і не слабнути; що ви не повинні робити жодної справи для Господа, щоб наперед не помолитися Батькові в ім’я Христа, щоб він освятив твої діла для тебе, щоб твої діла були на користь твоїй душі” (2 Нефій 32:9).

Я був свідком простого прикладу такої молитви, коли нас зі старійшиною Далліном Х. Оуксом, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, призначили провести співбесіду з однією подружньою парою з іншої країни в режимі відеоконференції. Перед тим, як іти в студію, я ще раз проглянув інформацію, зібрану про цю пару, і вважав себе готовим до співбесіди. За кілька хвилин до призначеного часу я побачив, як старійшина Оукс сидить сам зі схиленою головою. За мить він підвів голову і сказав: “Я щойно помолився, готуючись до співбесіди. Нам знадобиться дар проникливості”. Він не знехтував найважливішою підготовкою—молитвою,—аби те, що ми будемо робити, було нам на добро, а Господу—на славу.

У Писаннях чітко вказано, що буде Великий день суду, коли Господь стоятиме й судитиме народи (див. 3 Нефій 27:16), і коли кожне коліно схилиться й кожний язик визнає, що Він є Христос (див. Римлянам 14:11; Moсія 27:31; УЗ 76:110). Виняткову природу й масштаби того суду описав Алма у Книзі Мормона:

“Бо наші слова викриватимуть нас; так, усі наші діяння викриватимуть нас; нас не буде визнано незаплямованими; і наші думки також викриватимуть нас; і в цьому жахливому стані ми не насмілимося глянути на нашого Бога; і ми були б готові радіти, якби змогли наказати скелям і горам упасти на нас, щоб сховати нас від Його присутності.

Але цього не може бути; ми повинні прийти і стати перед Ним у Його славі, і в Його силі, і в Його могутності, величі, і владі, і визнати, на наш вічний сором, що всі Його присуди справедливі; що Він справедливий у всіх Своїх діяннях, і що Він милосердний до дітей людських, і що Він має всю владу спасти кожну людину, яка вірить в Його ім’я і приносить плід, гідний покаяння” (Алма 12:14–15).

Коли Спаситель давав визначення Своїй євангелії, то суд займав у ній центральне місце. Він сказав:

“Ось Я дав вам Свою євангелію, і такою є євангелія, яку Я дав вам,—що Я прийшов у світ виконати волю Мого Батька, тому що Мій Батько послав мене.

І Мій Батько послав Мене, щоб мене було піднято на хресті; і після того як Мене було піднято на хресті, щоб Я міг привести всіх людей до Себе, щоб так як Мене було піднято людьми, так і людей буде піднято Батьком, щоб вони стали переді Мною, щоб бути судженими за свої діяння, чи то вони добрі, чи то вони злі—

І з цієї причини Мене було піднято; отже, згідно з силою Батька Я приведу всіх людей до Себе, щоб їх було суджено згідно з їхніми діяннями” (3 Нефій 27:13–15).

Звичайно ж, вислів бути “підня[тим] на хресті” є символом Спокути Ісуса Христа, за допомогою якої Він задовольнив вимоги, які справедливість може пред’являти на кожного з нас. Іншими словами, Своїми стражданнями у Гефсиманії та на Голгофі й смертю Він заплатив за все, що справедливість могла вимагати від нас за наші гріхи. Отже, Він стоїть на місці справедливості та є уособленням справедливості. Бог є настільки ж справедливим, наскільки й люблячим. Наші борги і зобов’язання зараз належать Ісусу Христу. Тому Він має право судити нас.

За Його словами, суд буде основуватися на наших вчинках. Надзвичайно “доброю новиною” в Його євангелії є те, що Він пропонує дар прощення за умови нашого покаяння. Отже, якщо серед наших вчинків знайшлося місце покаянню, то Він прощає наші гріхи й помилки. Якщо ми відхиляємо дар прощення, відмовляючись каятися, тоді покарання справедливості, яку Він зараз уособлює, накладаються на нас. Він сказав: “Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються; але якщо вони не покаються, вони повинні страждати саме так, як Я” (УЗ 19:16–17).

Отже, завжди пам’ятати Його означає, що ми завжди пам’ятаємо про те, що від Нього нічого не можна приховати. Нічого у нашому житті—ні вчинка, ні слова, ні навіть думки—ми не зможемо приховати від Батька і Сина. Жодний обман під час іспитів, жодна украдена в магазині річ, жодна хтива фантазія чи потурання, жодна брехня не залишиться пропущеною, непоміченою, прихованою чи забутою. Як би ми не намагалися “замаскувати” або приховати щось від інших людей,—з настанням неминучого дня все це постане перед нами, і ми будемо підняті перед Ісусом Христом, Богом чистої і досконалої справедливості.

Усвідомлення цього допомагало мені в різні часи або покаятися, або не чинити гріх. Якось під час продажу будинку виникла помилка в документах, і я опинився в ситуації, коли міг абсолютно законно отримати більше грошей від свого покупця. Мій агент з нерухомості запитав, чи залишу я ті гроші собі, оскільки мав на це право. Я подумав про те, що стану перед Господом, уособленням справедливості, і буду намагатися пояснити, що я мав законне право скористатися перевагою над покупцем через його помилку. Я не знайшов себе дуже переконливим, і особливо тому, що, ймовірно, проситиму в той же час милостивого ставлення до себе. Я знав, що не знайду внутрішнього спокою, якщо отримаю гроші таким нечесним шляхом. Я відповів агенту, що ми дотримаємося угоди в тому вигляді, як уклали її спочатку. Для мене важливішим за суму грошей є знання про те, що після цієї угоди мені не буде в чому каятися.

У молодості моя легковажність стала причиною певних неприємностей, які виникли у одного з моїх братів. Тоді я не признався у своїй дурості, і ніхто ніколи не дізнався про мою роль у тій справі. Минули роки, і під час молитви, коли я просив Бога відкрити мені, що я маю виправити у своєму житті, аби бути для Нього більш приємним, цей випадок спав мені на думку. Я забув про нього, однак Дух шепотів, що ця провина залишалася нерозв’язаною, і мені потрібно було зізнатися в ній. Я зателефонував братові, вибачився і попросив його пробачити мені. Брат швидко і великодушно пробачив. Моє збентеження і розкаяння менше б мучили мене, якби я вибачився тоді, коли стався той випадок.

Мені було цікаво й важливо, що Господь не забув про ту подію далекого минулого, хоча я сам її забув. Гріхи не дбають самі про себе і просто не зникають. Гріхи “не заметеш під килимок” у вічності. Їх потрібно розв’язувати, і чудовим є те, що завдяки викупительній благодаті Спасителя їх можна вирішувати більш радісним і менш болісним чином, ніж якби довелося безпосередньо задовольняти ображену справедливість.

Нам також додасть сміливості думка про те, що справедливість враховує все,—тобто вияв послуху, доброти, хороші вчинки, якими б маленькими вони не були, ніколи не будуть забуті, і жодне благословення, яке до них додається, не буде забрано.

На зорі Відновлення Джозеф Сміт і Олівер Каудері, які працювали над перекладом Книги Мормона і яким невдовзі було даровано священство, отримали від Ісуса пораду та втішення. На той час Джозефу було 23 роки, а Оліверу–22. Переслідування й інші труднощі були частими, якщо не постійними. За таких умов у квітні 1829 року Господь звернувся до них з такими словами:

“Не бійся, черідко мала; творіть добро; нехай земля і пекло об’єднаються проти вас, а якщо вас збудовано на Моїй скелі, вони не зможуть подолати.

Ось, Я не звинувачую вас; ідіть своїм шляхом і не грішіть більше; виконуйте з тверезістю роботу, яку Я заповів вам.

Звертайтеся до Мене в кожній думці; не вагайтеся, не бійтеся.

Подивіться на рани, які прокололи Мій бік, і також на сліди цвяхів на Моїх руках і ногах; будьте вірними, виконуйте Мої заповіді, і ви успадкуєте царство небесне. Амінь” (УЗ 6:34–37).

Звертатися до Спасителя в кожній думці—це, звичайно ж, іще один спосіб сказати “завжди пам’ятати Його”. Якщо ми так робимо, то нам немає чого боятися. Господь нагадав Джозефу й Оліверу, як Він за допомогою Спокути нагадує нам, що Йому дано всю владу на небі й на землі (див. Maтвій 28:18) і що Він має здатність і бажання захищати нас і допомагати в наших потребах. Нам потрібно лише бути вірними, і тоді ми можемо повністю на Нього покладатися.

Перед отриманням втішаючого одкровення, даного Джозефу й Оліверу, пророк пройшов через гіркий, болісний досвід, що навчив його звертатися до Спасителя і не боятися людських суджень, тиску й погроз.

У червні 1828 року Джозеф дозволив Мартіну Гаррісу взяти 116 сторінок рукопису Книги Мормона з Гармоні, шт. Пенсільванія, щоб показати їх членам сім’ї в Пальмірі, шт. Нью-Йорк. Коли Мартін не повернувся, як обіцяв, сповнений переживань Джозеф поїхав поштовою каретою до своїх батьків у містечко Манчестер, шт. Нью-Йорк. Пророк відразу ж послав за Мартіном. Коли Мартін приїхав, то сказав, що у нього немає рукопису й він не знає, куди той подівся.

Джозеф вигукнув: “О, Боже мій, Боже мій! …Все пропало, все пропало. Що мені тепер робити?! Я згрішив. Це тому, що я спокушав гнів Божий, просячи про те, про що не мав права просити. …Чи є щось, у чому ангел Всемогутнього не зміг би мене звинуватити?”

Наступного дня пророк повернувся в Гармоні. Прибувши туди, він сказав: “Я упокорив себе в могутній молитві перед Господом, …щоб, якщо можливо, я міг здобути милість з Його рук і бути прощеним за все, що я вчинив і що суперечило Його волі”².

Докоряючи Джозефу за те, що він боявся людини більше, ніж Бога, Господь сказав йому:

“Ось, ти є Джозеф, і тебе було обрано виконати роботу Господа, але через провину, якщо ти не усвідомиш цього, ти впадеш.

Але пам’ятай, Бог милостивий; отже, покайся в тому, що ти зробив і що протирічить заповіді, яку Я дав тобі, і ти все ще є обраним, і знову покликаний на цю роботу” (УЗ 3:9–10).

“Господь забрав у Джозефа на якийсь час Урім і Туммім та пластини. Але невдовзі Він повернув все це йому. “Ангел радів, коли повернув мені Урім і Туммім,—пригадував пророк,—і сказав, що Бог задоволений моєю вірністю і смиренням і що Він уподобав мене за моє терпіння і старанність у молитві, в чому я виконав цей мій обов’язок настільки добре, … що зміг повернутися до роботи з перекладу”. Коли Джозеф знову взявся за свою нелегку роботу, його підбадьорювало приємне відчуття Господнього прощення і підсилене бажання виконувати Його волю”³.

Цей досвід зміцнив рішучість пророка покладатися на Бога і не боятися того, що можуть зробити люди. Після цього його життя стало яскравим прикладом того, що означає пам’ятати Христа, покладаючись на Його силу й милість. Джозеф виявив своє розуміння цього під час дуже важкого й гнітючого ув’язнення в Ліберті, шт. Міссурі, такими словами:

“Ви знаєте, браття, що вельми великому кораблю вельми велике благо від вельми малого стерна під час бурі, бо утримує його проти вітру й хвиль.

Отже, ніжно улюблені браття, життєрадісно робімо все, що в нашій владі; а тоді стіймо спокійно з найглибшою впевненістю, щоб побачити Боже спасіння і руку Його, яку буде явлено” (УЗ 123:16–17).

Якщо коротко, то “завжди пам’ятати Його” означає, що ми не живемо своїми страхами. Ми знаємо, що випробування, розчарування і смуток так чи інакше прийдуть в життя кожного з нас, але ми також знаємо, що у кінці, завдяки нашому божественному Заступнику, все спрацює нам на благо (див. УЗ 90:24; 98:3). Саме в цьому й полягає віра, про яку так просто сказав Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) такими словами: “Все буде добре”⁴. Коли ми завжди пам’ятаємо Спасителя, то можемо “життєрадісно роб[ити] все, що в нашій владі”, впевнені, що Його сила і любов будуть підтримувати нас.

Тож завжди пам’ятаймо Його, “щоб Його Дух міг завжди бути з [нами]” (УЗ 20:77). Я свідчу про силу Спокути Ісуса Христа. Я свідчу про реальність живого, воскреслого Господа. Я свідчу про безмежну особисту любов, яку Батько й Син відчувають до кожного з нас, і я молюся, щоб ми жили, постійно пам’ятаючи про ту любов в усіх її виявах.