Своїми стражданнями Він поглинув наші

Я працюю медсестрою у відділенні інтенсивної терапії новонароджених, тому піклуюся про хворих, іноді дуже маленьких, немовлят. Одного вечора мені довелося піклуватися про маленького хлопчика, який народився на 17 тижнів раніше й важив лише 500 г. Його ручки були крихітні, маленькі ніжки десь такої товщини, як мій палець, а стопи були не більшими за мій великий палець. Через великі проблеми з диханням лікарі навіть не сподівалися, що він переживе ніч.

Глибока тиша панує в усьому відділенні, коли новонароджений бореться за життя. Додаткова відповідальність лягає на кожного, особливо на медсестру, яка доглядає за немовлям. Тієї ночі то була я. Батьки дитинки провели з нею майже весь день, але їхні сили були виснажені. Мама повернулася у свою кімнату, бо їй було необхідно хоч трохи відпочити.

Дитина знаходилася в інкубаторі, до якого були підключені монітори, вентилятор і крапельниці, які підтримували його життя. Через те, що він був таким хворим і потребував такого інтенсивного лікування, мені на ту ніч не призначили інших пацієнтів. Я мала залишатися біля нього всю ніч, слідкуючи за подачею медикаментів, показниками моніторів, лікуванням і аналізами.

Нічні години йшли одна за одною і я спробувала уявити, що відчувала б, якби була його матір’ю. Моє серце розривалося б від болю.

Я ніжно помила його личко, доторкнулася до його рученят і ніжок, обережно поміняла підгузник і поклала дитину на м’яку ковдру. Я думала, що ще можу зробити для мого маленького пацієнта. А що зробила б його мати? Чого Небесний Батько очікує від мене?

Цей дорогоцінній невинний маленький дух невдовзі повернеться до Свого Небесного Батька. Я думала, чи не страшно йому. Я подумала про своїх дітей. Коли вони були малі й налякані, я співала їм. Найбільше вони любили гімн “Я Божеє дитя”. Стримуючи сльози, я заспівала для немовляти.

Як медсестра я спостерігала за трубками й кров’ю, стежила за інтенсивністю дихання дитини, прислухалася до биття його серця й слідкувала за великою кількістю моніторів. Як свята останніх днів я бачила целестіальний дух і була в захопленні від плану спасіння.

Час ішов, а його стан погіршувався. Згодом він погіршився настільки, що кров наповнила його легені.

Вранці мій маленький пацієнт тихенько перейшов за завісу. З маминих обіймів його було “перен [есено] додому до Того Бога, Який дав [йому] життя” (Алма 40:11).

Тієї ночі я ближче відчула Спасителя і Небесного Батька. Я краще зрозуміла Господню любов до всіх людей—і Його любов до мене. Цей випадок з новою силою дав мені відчути любов до Нього, і я була здивована глибиною цього почуття. Я відчула бажання бути добрішою, ніжнішою, більше прощати, співчувати—як це робив Він,—кожного дня і з кожним ударом серця.