Але там немає церкви

Подорожуючи Середземномор’ям, я завжди старанно відвідувала церковні збори, коли мені це вдавалося. У Севільї, Іспанія, я звернулася по допомогу до адміністратора готелю, до місцевого телефонного довідника й карти міста, щоб знайти дім зборів. Я записала адресу й назву Церкви іспанською і в суботу ввечері помолилася, щоб знати, о котрій годині починаються збори. Я відчула сильне спонукання прийти туди на 10 ранку.

У неділю, о 9:30, перед самим виходом, я знову помолилася, щоб знати, як знайти дім зборів. Керуючись картою, я почала іти лабіринтом вузеньких вулиць. Ранок був чудовим. Я проходила повз кафе й пташиний ринок, де цвірінькало багато пташок.

Діставшись зазначеної адреси, я побачила, що там не було нічого, що хоча б віддалено нагадувало церкву. Я марно ходила вулицею туди й назад. Була вже майже 10 ранку, і я відчула збентеження та занепокоєння.

Зрештою я вирішила помолитися Небесному Батькові: “Ти заповідав мені ходити до церкви, я прийшла сюди, а де ж церква?”

Саме тоді з-за рогу вийшов гарно одягнений чоловік у костюмі. Він виглядав як член Церкви, і я відчула спонукання зупинити його. Дещо заплутано я розповіла йому, що шукаю церкву. Він відповів щось, але я не зрозуміла. Вигляд у мене був розгублений. Тож він відкрив свій портфель, і я побачила дві книги в шкіряній палітурці, які були схожі на Писання. Я дала йому клаптик паперу з написом “La Iglesia de Jesucristo” (Церква Ісуса Христа). Він усміхнувся й показав у зворотному напрямку, звідки я щойно прийшла, і ми разом пішли до церкви. Будівля знаходилася за іншою адресою на відстані кількахвилинної прогулянки. Її було легко не помітити, якщо ви не знали, що вона там. Будівля знаходилася в глибині невеликої площі за великими воротами.

У домі зборів я швидко дізналася, що чоловік, який допоміг мені, був єпископом того приходу і що збори починалися о 10:30. У мене ще був час до початку зборів.

Під час зборів посту й свідчень я відчула спонукання скласти свідчення. За допомогою місіонера, який перекладав мої слова з англійської на іспанську, я склала свідчення й описала, як Господь допоміг мені дістатися до церкви. Потім єпископ склав своє свідчення і пояснив, що мав припаркуватися того ранку трохи далі, через це прийшов пізніше, ніж завжди. Коли він побачив мене, то подумав, що я виглядаю, як член Церкви, тому зупинився, щоб допомогти мені. Потім він говорив про членів Церкви, які духовно загубилися, і сказав, що ми повинні допомагати їм знайти Церкву.

З роками спогади про те, що я бачила в Севільї, потьмяніли, окрім спогадів про те, як я знайшла церкву. Ті спогади для мене є свідченням великої любові до нас Небесного Батька і свідченням того, що я можу бачити Його руку в своєму житті, якщо просто буду шукати того, що “допомагає на добре” Римлянам 8:28).