З істиною на вітрилах по Маршаллових островах

Хіробо Обекетанг сидить на дивані й усміхається. Разом зі своєю дружиною Ліндою, чотирма дітьми й сестрами-місіонерками вони щойно провели домашній сімейний вечір. Вони також пригостили місіонерок рибою, запеченою з головою і хвостом, що є традиційним у Маюро—столиці Маршаллових островів. Розповідаючи про своє життя, Хіробо висловлює вдячність за Церкву, євангелію, свою сім’ю і особливо за дружину.

Червень 2009 року. Напередодні було створено кіл Маюро, а Хіробо покликали служити першим виконавчим секретарем колу. Хіробо, як про нього каже новий президент колу Арлінгтон Тібон, “дуже сильний”, один з вірних провідників на острові.

Але Хіробо перший каже, що донедавна все було зовсім по-іншому. В дійсності, своєю силою він завдячує дружині—саме вона змінила його життя. Хіробо розповідає: “Я охристився, коли мені було вісім років, але в 16 років я став менш активним”.

Минуло кілька років, і вони почали з Ліндою жити разом, хоча й не були одружені. Лінда не була членом Церкви. У 2000 році, невдовзі після того, як Лінда дізналася, що Хіробо в дитинстві охристився, вона зацікавилася Церквою і почала зустрічатися з сестрами-місіонерками.

“Вона вивчала Церкву два роки й вирішила, що хоче охриститися,—згадує Хіробо.—Але спочатку нам треба було одружитися, а я цього не хотів. Я був збентежений. Мене дуже вабили спокуси світу. Я не розумів важливості сім’ї, тому мене не дуже цікавило, що кажуть або думають інші”.

Лінда, хоча і не христилася, однак виховувала дітей у Церкві. Кожного року вона просила Хіробо одружитися з нею, щоб вона могла охриститися. І кожного разу він відмовляв. Упродовж цих років дві їхні доньки охристилися, але Хіробо не приходив на хрищення.

Потім у 2006 році від апоплексичного удару й гарячки помер їхній дев’ятирічний син Такао. Майже 300 членів Церкви з округу Маюро прийшли на поховання, щоб підтримати сім’ю.

“Їхня підтримка для мене дуже багато означала,—каже Хіробо.—Я почав думати, що, мабуть, Бог хоче мені щось сказати”.

Він почав думати про те, що через нього дружина не могла охриститися, хоча він і був членом Церкви. “Вона ставала все сильнішою. Вона дійсно надихала мене”,—згадує Хіробо.

“Тож я сів і розмірковував про те, що прожив половину свого життя. Я запитував себе: “Чи я збираюся продовжувати робити все так само? Чи є у мене можливість служити Богу в другій половині мого життя?” Я почав молитися й думати про повернення до церкви й служіння Богові”.

Хіробо почав відвідувати заняття з місіонерами й вивчати доктрину. Президент Нельсон Блік з місії Маюро на Маршаллових островах подружився з ним, як і багато інших членів Церкви, у тому числі й Арлінгтон Тібон, президент округу. Зрештою Хіробо прийняв рішення повернутися, і він відразу ж зрозумів, що буде відвідувати не лише причасні збори, але недільну школу й збори священства. Нарешті Хіробо відважився.

“Коли я повернувся, то сказав собі: “Ось воно. Саме це я буду робити”. І моє життя повністю змінилося”.

30 серпня 2008 року Хіробо і Лінда одружилися. Невдовзі він отримав Ааронове священство і охристив свою дружину. Через два місяці Хіробо отримав Мелхиседекове священство і був покликаний виконавчим секретарем округу.

Хіробо дивиться на дружину й усміхається. “Вона не могла повірити, що саме я охристив її,—каже він.—Уявляєте, вона просила мене про це вісім років—з 2000 по 2008. Неймовірно”.

Іноді наш керівник, як мореплавець, тісно з нами співпрацює, навчаючи, що нам треба знати, щоб успішно плисти морем життя. У багатьох випадках мореплавець досягає цього, показуючи нам приклад для наслідування. Так сталося і з Френком, батьком Патриції Хоріучі.

Коли Френк зустрів місіонерів, то почав постійно запрошувати їх на обід. Невдовзі місіонери почали його навчати. Але ніхто в його сім’ї не хотів мати нічого спільного з Церквою. “Коли ми бачили, що наближаються місіонери,—розповідає Патриція,—то втікали: і я, і мої молодші брати й сестри”.

Потім у липні 2007 року президент Нельсон Блік охристив Френка. Це стало поворотною подією для Патриції та її братів і сестер.

“Я бачила, як батько почав змінюватися,—розповідає вона.—Я знала, що якщо євангелія могла зворушити серце мого батька, то може зворушити й моє та змінити життя. Тож я вирішила навчатися у сестер-місіонерок, а вони заохочували мене вивчати Книгу Мормона і Біблію. Раніше я сварилася зі своїм братом і не вибачала йому. Потім я прочитала в Писаннях, що якщо ви прощаєте іншим, то Бог простить вам”. (Див. 3 Нефій 13:14–15).

Патриція зрозуміла, що має простити свого брата, щоб почати нове життя, бути чистою і спокійною. Так вона і зробила.

“Коли я змінила своє ставлення і стала новою людиною, яка дотримується заповідей, то відчула великий душевний підйом. Я знала, що мені необхідно охриститися, щоб бути в істинній Церкві,—каже вона.—Церква спрямувала мене на правильний шлях. Вона захищає мене від поганого впливу. Тут мене навчають поважати батьків, навчатися в школі й залишатися на правильному шляху”.

Лідія Камінага, як і Хіробо Обекетанг, народилася в Церкві, але у підлітковому віці стала менш активною. Однак історія її повернення до активності дивовижна й надзвичайна.

І Лідія, і її чоловік Камінага Камінага виросли в Церкві. “Я ніколи не сумнівався в ученнях Церкви,—каже Камінага.—Я завжди в них вірив”.

Але у Лідії життя склалося по-іншому. Коли вона навчалася в сьомому класі, то, за її словами, була єдиним мормоном у школі й почувала себе білою вороною. Я почала робити те ж саме, що і мої друзі. Мої пріоритети змінилися”.

Батьки Лідії послали її у Прово, шт. Юта, США, до родичів, сподіваючись, що їхній вплив надихне Лідію жити за євангелією. Хоча вона й навчилася того, що пізніше допомогло їй у житті, але церквою вона не зацікавилася.

Лідія повернулася на Маршаллові острови в січні 2002 року, як раз через місяць після повернення Камінаги з місії, яку він відслужив у Японії. Невдовзі вони познайомилися. І хоча Лідія не жила за церковними нормами, Камінага приходив у її дім, вдаючи, що хоче бачитися з її племінником Гарі Цакіоусом.

Згодом Камінага наважився поговорити з батьками і попросити у них дозволу запрошувати Лідію на побачення—ходити на прийнятні, доброчесні заходи. Хоча батьки спочатку хотіли відрадити Камінагу, однак він зрештою сказав їм: “Вона все ще має шанс змінитися”. Коли я сказав це, то атмосфера в кімнаті помінялася. Її батько заплакав і відповів: “Я завжди хотів, щоб вона повернулася до Церкви. Спробуй”.

Спочатку Лідія не сприймала Камінагу серйозно. Зрештою він був чепурненьким колишнім місіонером, а вона—неактивною у Церкві.

“Однак він бачив те, чого не бачила я,—пояснює Лідія. Оскільки вона ні з ким не зустрічалася, то погодилася піти на побачення.—Він провів мене додому. Я була його дівчиною, то мала дотримуватися норм. Він нагадав мені про завіти, укладені під час хрищення. Він нагадав мені про те, чого мені дійсно дуже не вистачало: читання Писань, домашніх сімейних вечорів. Ми з Камінагою разом здійснювали проекти служіння. Ми читали Книгу Мормона. Ми ходили на вогники. Він навчив мене правильно жити. Відвідування Церкви не обмежувалося причасними зборами. Я відвідувала Недільну школу й Товариство допомоги”.

Оскільки вони разом проводили час на побаченнях, які були прийнятними й духовними, то життя Лідії почало змінюватися, а свідчення зростати. Однак їй все ще було над чим працювати.

“Було важко повертатися,—зізнається вона.—Покаяння—нелегка справа, але я маю дуже міцне свідчення про покаяння. Наші побачення не обмежувалися лише тим, щоб дізнатися більше одне про одного, але також вони допомагали мені повернутися до церкви, дивитися на життя по-іншому”.

“Ми розвивали стосунки”,—додає Камінага.

Лідія і Камінага одружилися 28 листопада 2002 року. Через рік вони запечатали свій шлюб у храмі Лайє на Гаваях і навчалися в Університеті Бригама Янга—Гаваї. Зараз вони живуть на Маршаллових островах разом зі своїми трьома дітьми. Лідія служить учителем Недільної школи для молоді, а Камінага служить президентом Товариства молодих чоловіків.

Як свідчать Хіробо, Патриція і Лідія, коли ми виявляємо терпіння і наполегливість та прагнемо Господніх благословень, можна багато чого досягнути. Ті, хто наслідує Спасителя і дослухається до спонукань Святого Духа, можуть, подібно до мореплавця, який в давнину показував мандрівникові шлях додому, змінювати життя інших людей.