Нема Його тут, бо воскрес!

Сьогодні лише руїни залишилися від Капернауму, міста на березі озера, яке було центром подій за часів служіння Спасителя в Галілеї. Тут він проповідував у синагозі, навчав на березі моря і зцілював у домівках.

На початку Свого служіння Ісус прочитав уривок з Ісаї: “Дух Господа Бога на Мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев’язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в’язням—відчинити в’язницю” (Iсая 61:1; див. також Лука 4:18). Це є чітким проголошенням божественного плану спасіння синів і дочок Бога.

Однак Ісусове проповідування в Галілеї було лише прелюдією. На пагорбі під назвою Голгофа з Сином Людським відбулася жахлива подія.

Його взяли під варту в Гефсиманському саду після Останньої вечері. На Нього, полишеного учнями, плювали, Його допитували і принижували. З останніх сил Ісус ніс Свій величний хрест на Череповище. Після всенародного визнання на Нього чекала зрада, тортури і смерть на хресті.

Кажучи словами пісні “The Holy City” (Святе місто):

Наш Небесний Батько віддав Свого Сина за нас. Наш Старший Брат віддав Своє життя за нас.

В останню мить Господар міг відступити. Але Він цього не зробив. Він спустився нижче всього, щоб усе спасти: рід людський, землю і все живе, що коли-небудь її заселяло.

Жодні слова для християн не мають більшого значення за ті, що промовив ангел, звертаючись до Марії Магдалини, яка була в сльозах, та до іншої Марії, коли вони підійшли до гробниці, щоб подбати про тіло їхнього Господа: “Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес!” (Лука 24:5–6).

Це проголошення стало спасінням для всіх, хто жив і помер, хто живе й колись помре, і для тих, хто ще народиться, але потім помре.

Завдяки перемозі Христа над могилою, всі ми воскреснемо. Це і є викупленням душі. Павло писав:

“Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним.

Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір,—бо зоря від зорі відрізняється славою!

Так само й воскресення мертвих” (1 Коринтянам 15:40–42).

Ми прагнемо саме целестіальної слави. Ми прагнемо жити тільки в присутності Бога. Ми прагнемо належати саме до вічної сім’ї.

Я свідчу про Того, хто визволив нас від нескінченної смерті, що Він не лише Учитель істини. Він—більше, ніж учитель. Він є взірцем досконалого життя—але він не просто взірець. Він є неперевершеним лікарем—але він не просто лікар. Він у буквальному розумінні Спаситель світу, Син Божий, Князь миру, Святий Ізраїля, Сам воскреслий Господь, Який проголосив: “Я перший і останній; Я Той, Хто живе, Я Той, Кого було вбито; Я ваш заступник перед Батьком” (УЗ 110:4).

“Я повен сил, ясних надій, Живе, живе Спокутар мій!”²

Я свідчу про це.