Завіт укладають навічно

Ще коли я була підлітком, наша президент Товариства молодих жінок зробила кожній молодій жінці подарунок: зображення храму. Вона розповіла нам про завіти й необхідність жити чистим життям. Потім вона заохочувала нас поставити ціль—одного дня увійти до храму.

Порада цієї сестри запала в моє серце, і я вирішила зробити підготовку своїм пріоритетом. У Коста-Ріці в той час не було храму, але оскільки я христилася зовсім недавно, то знала, що таке завіт і мала велике бажання укласти й інші завіти з Господом.

В той час я була єдиним членом Церкви в сім’ї, тож вдома мене не навчали євангелії. Однак я вирішила, що можу сама вивчати євангельські норми й дотримуватися їх. Моя підготовка полягала у відвідуванні семінарських занять, хоча вони й проводилися рано-вранці. Я також вирішила не ходити на побачення до 16 років і жити за законом цнотливості, що не було дуже популярним або навіть поширеним серед більшості моїх однолітків. Однак я знала, що можу дотримуватися всього цього, оскільки пообіцяла Господу, уклавши з Ним завіт.

Вивчаючи Писання не лише в семінарії, але й самостійно, я зміцнила своє рішення жити цнотливим, чистим життям. Я пам’ятаю, що мене особливо надихнули 2000 юних воїнів. Як сказано в книзі Алма 53:20–21, ці юнаки “були надзвичайно хоробрими, бо мали мужність, а також силу і спритність; але знаєте, це ще не все—вони були такими людьми, які були вірними завжди в усьому, що їм довірялося. …Вони були людьми істини і розсудливості, бо їх було навчено дотримуватися заповідей Бога і ходити чесно перед Ним”. Я також хотіла бути вірною в тому, що мені довірялося, у тому числі в завітах хрищення.

Додаткове розуміння завітів прийшло тоді, коли мене було покликано служити в Східну Сан-Сальвадорську місію в Сальвадорі. Під час отримання ендаументу в храмі на думку спали слова з книги Учення і Завіти 82:10: “Я, Господь, зв’язаний своїм обіцянням, коли ви робите те, що Я кажу; але коли ви не робите того, що Я кажу, ви не маєте обіцяння”. Під час місії думка про завіти—про те, що ми виконуємо свою частину, а Господь Свою,—спонукала мене старатися з усіх сил. Коли я так чинила, то всі ми—і мої напарниці, і я—отримували благословення за свою роботу.

Я служила на місії багато років тому, але й досі дотримання завітів сповнює мене силою. З того часу я мала благословення сім років служити в храмі Сан-Хосе, Коста-Ріка. Служачи храмовим працівником, я мала можливість постійно згадувати укладені завіти. Подібні нагадування я отримувала, коли служила в Товаристві молодих жінок, де намагалася навчати про важливість завітів, як колись мене навчала моя провідниця.

Не завжди легко дотримуватися завітів. Наприклад, багато людей вважають закон цнотливості (або, в деяких випадках, життя за релігійними принципами) старомодним. На щастя, я не відчуваю додаткового тиску з боку тих, хто не поділяє моїх поглядів. Не впливає на мене також і плин часу. Я згадую те, що відчувала молодою жінкою, коли наша провідник заохочувала нас готуватися і жити за храмовими завітами. Я й сьогодні тримаюся тих рішень, які я прийняла тоді.

Я можу залишатися непохитною у своїх рішеннях, бо то не були рішення, які я придумала сама і для себе. Натомість, то були рішення, які стали складовою мого завіту з люблячим Небесним Батьком. Не має значення, що каже світ. Я пообіцяла Господу дотримуватися Його заповідей. Це—справа честі. Завіти, які я уклала під час хрищення, і завіти укладені у храмі, є для мене такими ж чинними, як і в день, коли я їх укладала. Завіт, укладений з Богом, діє вічно.

Жити так, як просить нас Бог, не завжди легко, але я свідчу, що це можливо. Ми можемо здобувати впевненість і силу, якщо живемо за нашими завітами, і можемо бути певними, що Небесний Батько ніколи не лишить нас на самоті. Коли Він поруч з нами, ми зможемо все (див. Moроній 7:33).