Прекрасний дар причастя

Це спільне послання про Батька і Сина. Вони хочуть, щоб усі діти Небесного Батька дотримувалися вчення Христа. Тож, аби просто уникнути плутанини, назва “вчення Христа” означає те ж саме, що і євангелія Христа.

Аби наголосити на єдності Батька і Сина в Їхньому посланні стосовно вчення Христа, давайте поглянемо на цю табличку.

Ми знаємо, що розділи, позначені тут (2 Нефій 31; 3 Нефій 9; 3 Нефій 11 і 3 Нефій 27) містять учення Христа. У цих розділах часто згадується про віру, покаяння, хрищення, Святий Дух і необхідність витерпіти до кінця. Кількість згадувань про кожен принцип вказується в таблиці. Як ви бачите, про віру згадується 8 разів; про покаяння—16; про хрищення—26 разів; про Святого Духа—17 разів, про те, щоб витерпіти до кінця—6 разів.

Однак несподіванкою можуть стати численні посилання на Батька в цих розділах, які ми також побачимо. В дійсності, саме про Нього згадується 64 рази, частіше ніж про хрищення⁴. Завдяки цьому ми можемо знати, що вчення Христа є ученням як Батька, так і Сина.

Давайте уважніше розглянемо кілька посилань, де згадується Батько:

“І Батько сказав: Покайтеся ви, покайтеся ви, і христіться в імʼя Мого Сина Улюбленого.

І ще, голос Сина дійшов до мене, кажучи: Той, хто хрищений в імʼя Моє, йому дасть Батько Святого Духа, як Мені; отже, слідуйте за Мною, і робіть те, що, як ви бачили, Я робив. …

І я чув голос від Батька, Який казав: Так, слова Мого Улюбленого істинні й вірні. Той, хто витерпить до кінця, саме той буде спасенний” (2 Нефій 31:11–12, 15).

Батько, Син і Святий Дух свідчать, що це—єдиний шлях.

На продовження слів Матвія, Батько і Син кажуть нам, що нам слід прийти до Христа і взяти на себе Його ярмо, бо ті тягарі, які ми несемо, можна зробити легкими, і ми можемо знайти спокій. Усі ми несемо тягарі. Це можуть бути тягарі гріха, смутку, залежностей, хвороб, вини або сорому. Якщо, маючи ці труднощі, ми звернемося до Христа, то здобудемо зцілення, надію і втішення.

Учення Христа—віра, покаяння, хрищення і дар Святого Духа—за задумом не є одноразовою подією. Згідно з нашим віровченням, ми вдосконалюємося, коли постійно повністю покладаємося на вчення і заслуги Ісуса Христа (див. 2 Нефій 31:19). Це означає, що ми повторно робимо кроки в застосуванні вчення Христа протягом нашого життя. Кожен крок основується на попередньому кроці, і послідовно вони будуть повторюватися знову і знову.

Коли ми виявляємо віру, вона зміцнюється. Коли ми постійно намагаємося каятися, то вдосконалюємося. Ми можемо вдосконалюватися поступово: спочатку лише іноді відчувати Святого Духа, а потім перетворити Його на постійного супутника. Крім того, просуваючись дорогою життя, ми можемо отримувати знання про риси Ісуса Христа і розвивати такі ж якості⁵. Коли ми стаємо все більше подібними до Нього, наше серце змінюється і ми здатні витерпіти до кінця (див., наприклад, 2 Нефій 31:2–21; 3 Нефій 11:23–31; 27:13–21; Moроній 4:3; 5:2; 6:6; УЗ 20:77, 79; 59:8–9).

Легко помітити, як усі кроки в ученні Христа можуть повторюватися упродовж життя й на них воно може будуватися. А як же хрищення? Зрештою, всі ми христимося за себе лише один раз.

Зображення

passing the sacrament

Аби відповісти на це запитання, нам слід звернутися до теологічного шедевру, написаного старійшиною Джеймсом Е. Талмейджем (1862–1933), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, під назвою Уложення віри. Вперше цю книгу було опубліковано в 1899 році й вона дає відповіді на багато запитань про Церкву і про її основоположні вчення наступним поколінням, які будуть читати і вивчати її.

У “Змісті” ми бачимо, що кожен розділ, крім вступного, присвячується одному з тринадцяти уложень віри⁶. Певні уложення віри розглядаються в більше ніж одному розділі, але кожен розділ присвячується одному уложенню віри.

Цікаво, що розділ 9, який називається “Причастя Господньої вечері”, розташований відразу ж за розділом, присвяченим Святому Духу⁷. Старійшина Талмейдж пов’язує його з четвертим уложенням віри.

На початку 9-го розділу старійшина Талмейдж писав: “У ході нашого вивчення принципів та обрядів євангелії, про які йдеться в четвертому з Уложень віри, доречно приділити увагу причастю Господньої вечері, оскільки дотримання цього обряду вимагається від усіх, хто став членами Церкви Христа шляхом дотримання таких вимог, як віра, покаяння і хрищення водою та Святим Духом”⁸.

Пам’ятаючи про ці слова, ми можемо бачити, чому старійшина Талмейдж розглядає причастя у зв’язку з четвертим уложенням віри. Причастя—це наступний обряд, необхідний людині після того, як її конфірмовано членом Церкви.

Причастя—це наступний обряд, необхідний чоловікам після отримання Мелхиседекового священства.

Причастя—це наступний обряд, необхідний людині після отримання ендаументу в храмі.

Причастя—це наступний обряд, необхідний подружній парі після запечатування.

Причастя—це наступний обряд, необхідний нам. Причастя—це ключ до віри в Ісуса Христа, ключ до покаяння в гріху і до здатності відчувати Святого Духа в житті. Це той механізм, за допомогою якого ми оновлюємо завіти і благословення хрищення.

У Довіднику 2 сказано: “Членам Церкви заповідано часто збиратися разом, щоб причащатися, аби завжди пам’ятати Спасителя і поновлювати завіти і благословення хрищення”⁹. Ви можете запитати: “Які благословення?” Напевне, тривале обдарування Святим Духом—це благословення хрищення. А очищувальна сила хрищення, одне з найчудовіших благословень, також оновлюється?

Розгляньмо ці слова президента Далліна Х. Оукса, першого радника у Першому Президентстві: “Нам заповідано покаятися у своїх гріхах, прийти до Господа зі скрушеним серцем і впокореним духом та прийняти причастя. … Ми свідчимо про те, що ми бажаємо взяти на себе ім’я Ісуса Христа і завжди пам’ятати Його, і дотримуватися Його заповідей. Коли ми поновлюємо цей завіт, Господь поновлює очищувальну дію нашого хрищення. Завдяки цьому ми очищуємося і можемо завжди мати з нами Його Дух”¹⁰.

Але є і застереження, що “причастя було запроваджене не як особливий засіб для гарантованого відпущення гріхів”¹¹. Іншими словами, ви не можете свідомо грішити в суботу ввечері і сподіватися, що чудесним чином отримаєте прощення, прийнявши шматочок хліба і випивши ковток води в неділю. Покаяння—це більш глибокий процес, який вимагає розкаяння і полишення гріха. Заплановане покаяння є огидним для Спасителя.

Ми стаємо гідними очищувальної сили Ісуса Христа, коли гідно приймаємо причастя¹². Це той спосіб, за допомогою якого ми утримуємо себе “незаплямованими від світу” (УЗ 59:9). Причастя Господньої вечері правомірно слідує за хрищенням, повторно застосовуючи вчення Христа на шляху просування святих останніх днів до вдосконалення.

Нам треба йти цим шляхом, зробивши причастя обрядом, що йде після хрищення і прийняття Святого Духа. Підготовка до причастя вимагає вдумливості й уваги. Ви не можете сподіватися, що причастя стане духовним досвідом, якщо поспішаєте, посилаєте текстові повідомлення по телефону або іншим чином відволікаєтеся.

Тож приходьте раніше до церкви. Коли починається причасний гімн, зробіть усе можливе, аби зосередитися думками на Спасителі, Його Спокуті, Його любові і Його співчутті. Моліться, щоб вас було оновлено, коли ви приймаєте причастя і згадуєте Його.

У 1994 році у Руанді мав місце жахливий геноцид. Від 600 тис. до 900 тис. людей було вбито за період 60–90 днів.

Після того Церква заснувала філію в столиці країни, місті Кігалі. Філія розвивалася добре навіть за відсутності місіонерів повного дня. У 2011 році ми служили в Південносхідній Африканській території, коли дізналися, що, на жаль, наша реєстрація Церкви в Руанді була недійсною, а це означало, що ми, як Церква, існували незаконно. Ми також дізналися, що наш дім зборів, перебудований двоповерховий будинок, не відповідав нормам місцевого законодавства для проведення церковних зборів. Президентство території, порадившись безпосередньо з Кворумом Дванадцятьох Апостолів, прийняло болісне рішення закрити філію. Наші члени Церкви більше не могли збиратися на церковні збори.

Юристи в Кігалі, Солт-Лейк-Сіті і Йоганнесбурзі, ПАР, почали напружено працювати над вирішенням проблем. Тим часом святі постійно запитувати, коли вони знову зможуть збиратися разом. Минали місяці, але не було видно ні рішення проблем, ні розвитку подій в потрібному напрямку.

Через 10 місяців ми полетіли в Кігалі, щоб зустрітися з тими святими і спробувати підбадьорити їхній дух. Перед тим ми попросили, щоб це питання було внесено до списку храмової молитви під час щотижневої зустрічі Першого Президентства з Кворумом Дванадцятьох Апостолів.

У четвер перед нашою запланованою подорожжю з Йоганнесбурга до Кігалі ми помітили, що несподіваним рішенням уряд надав Церкві тимчасову реєстрацію в Кігалі. Пізніше, в четвер того ж тижня, комісія, яка наклала заборону, зробила виняток зі свого рішення. Святі в Кігалі могли знову збиратися в нашій будівлі, не порушуючи закон.

То було диво! Членів Церкви швидко повідомили, що в неділю відбудуться збори філії. Ми приїхали в п’ятницю і запросили членів Церкви прийти до церкви. Коли настала неділя, всі члени Церкви—всі—і багато їхніх друзів прийшли в церкву. Вони прийшли рано, радіючи, що можуть знову бути разом. Коли благословляли і розносили причастя, всі ми відчували освіжаючий дух надзвичайного оновлення і очищення.

Ми згадуємо, що під час тих зборів думали про те, чому не відчуваємо такого самого духа, коли кожного тижня причащаємося. Ми поглянули на святих і зрозуміли, що вони відчували голод і спрагу за причастям. Їхня віра, старанність і терпеливість принесли благословення всім нам. Ми пообіцяли, що кожного разу, коли будемо причащатися знову, то згадуватимемо ту зустріч зі святими в Кігалі. Ми взяли зобов’язання, що також будемо прагнути благословень, приймаючи причастя.

Ви пригадуєте, що після того, як Спаситель запровадив причастя серед нефійців, Він сказав їм, що без причастя неможливо збудувати себе на Його камені. Він сказав:

“І Я даю вам заповідь, щоб ви робили так [приймали причастя]. І якщо ви завжди робитимете це, благословенні ви, бо ви збудовані на Моєму камені.

А той серед вас, хто буде робити більше або менше, ті не збудовані на Моєму камені, але збудовані на піщаній основі; і коли дощ падатиме, і ріки розіллються, і вітри подують, і вдарять по них, вони впадуть” (3 Нефій 18:12–13).

Причастя є прекрасним даром, який ми отримуємо кожної неділі і який допомагає нам долати земний шлях. Завдяки причастю в нашому житті починає діяти важлива складова Христового вчення, яка наближає нас до Спасителя, і завдяки якій ми відчуваємо Його любов та прощення у своєму житті. Ми кожного тижня вдячні за ці миті, які допомагають нам постійно бути зосередженими на Спасителі.

Наша подруга у Південній Африці поділилася тим, як вона зрозуміла це. Коли Даян була ще новонаверненою, вона відвідувала філію поблизу Йоганнесбурга. Одного разу в неділю, коли вона сиділа на зборах, через особливості в плануванні каплиці диякон не помітив її, коли розносив причастя. Даян засмутилася, але нічого не сказала. Інший член Церкви помітив недогляд і розповів про це президенту філії після зборів. Коли почалася Недільна школа, Даян запросили до порожньої класної кімнати.

Зайшов носій священства. Він став на коліна, благословив хліб і передав їй шматочок. Вона зʼїла його. Він став на коліна знову і благословив воду і дав їй. Вона випила її. У Даян одна за одною промайнули дві думки: “О, він [носій священства] зробив це спеціально для мене”, а потім: “О, Він [Спаситель] зробив це спеціально для мене”. Завдяки причастю Даян відчула любов Небесного Батька саме до неї.

Зображення

sacrament tray

Її розуміння, що жертва Спасителя була саме для неї, допомогло відчути себе ближче до Нього і створило непереборне бажання утримувати це почуття у своєму серці не тільки в неділю, але й щодня. Вона зрозуміла, що хоча вона сиділа на зборах разом з іншими, щоб прийняти причастя, завіти, які вона оновлювала щонеділі, були її особистими завітами. Причастя допомогло і продовжує допомагати Даян відчувати силу Божої любові, розпізнавати руку Господа в її житті і наближатися до Спасителя¹³.

Наше запрошення не відрізняється від Моронієвого:

“Так, прийдіть до Христа, і вдосконалюйтеся в Ньому, і відриньте від себе всю безбожність; і якщо ви відринете від себе всю безбожність і любитимете Бога з усією вашою могутністю, розумом і силою, тоді Його благодаті буде достатньо вам, щоб через Його благодать ви могли бути досконалими в Христі; і якщо через благодать Бога ви будете досконалими в Христі, ви ніяк не зможете заперечувати силу Бога.

І ще, якщо ви через благодать Бога досконалі в Христі і не заперечуєте Його силу, тоді ви освячені в Христі благодаттю Бога, через пролиття крові Христа, яка є в завіті Батька для відпущення гріхів ваших, щоб ви стали святими, незаплямованими” (Moроній 10:32–33).

Це відбувається, коли ми застосовуємо вчення Христа, ставлячись до причастя, як до обряду, який є продовженням хрищення і прийняття Святого Духа. У цьому розумінні ми можемо покладатися “повністю на заслуги Того, Хто владний спасати” (2 Нефій 31:19). Ми також вдячні за причастя—за те, як воно навчає нас і нагадує нам кожного тижня, що саме наш Спаситель зробив для нас. Ми дуже вдячні Йому, бо знаємо, що Він викупив кожного з нас.

Коли Спаситель промовляв до нефійців, Він сказав, коли дощ, і вітер, і повінь розіллється. Він не сказав якщо. Насправді, дощ, вітер і повінь відбуваються в житті кожного. Однак Він сказав нам, як саме нам збудуватися на Його камені—дивитися на Нього, коли ми причащаємося (див. 3 Нефій 15:9; 18:1).

Настане час, коли в житті кожного з вас будуть сумніви—чи варто йти до церкви і приймати причастя. Якщо це ще не сталося з вами, то обов’язково станеться. Однак знайте: якщо ви будете прямувати в напрямку, вказаному Спасителем, і прийматимете причастя зі скрушеним серцем та упокореним духом, на вас проллються благословення, щоб ви залишалися твердими й непохитними, збудованими на міцному фундаменті, яким є Ісус Христос. Ваше рішення чинити саме так впливатиме на вічність. Ви збудуєте себе на Ісусі Христі, Який є Творцем і Виконавцем нашої віри.