Лише в цифровому форматі
Як я можу просуватися шляхом завітів, якщо й досі не в шлюбі?
Автор живе в Північному Самарі, Філіппіни.
Незалежно від того, на якому етапі життя ми перебуваємо, іти вперед означає іти до Христа.
Коли я повернулася додому на Філіппіни після місії, перше, що я хотіла зробити—зустріти гідного носія священства, з яким укладу шлюб у храмі і будуватиму зосереджену на Христі сім’ю.
Я думала, що знайти його буде легко. Але минуло вже чимало років з часу мого повернення додому, а я й досі не знайшла того, за кого вийду заміж.
Я завжди була цілеспрямованою у своєму житті. У старших класах я ставила цілі на майбутнє, конкретні цілі, які допоможуть мені розвиватися на шляху завітів—єдиному шляху, який зрештою приведе мене і всіх нас назад, щоб жити з Небесним Батьком.
Я поставила за мету закінчити семінарію та інститут релігії, здобути освіту, отримати ендаумент у храмі, відслужити місію, знайти роботу відповідно до своєї освіти й створити вічну сім’ю.
Я досягла усіх тих цілей, крім однієї, і хоча я пишалася досягнутим, іноді виникало відчуття, що я зупинилася у своєму розвиткові.
Зупинка в розвитку
Упродовж років я багато шукала і молилася про те, щоб знайти людину, з якою буду всю вічність. Я завжди виконувала заповіді, застосовувала вчення пророків і провідників у своєму житті й намагалася бути гідною відвідування храму. Тож, відчуваючи пригнічення, я іноді не могла зрозуміти, чому, незважаючи на мої старання, я все ще не можу досягнути цієї однієї цілі й часто почуваюся, ніби неспроможна рухатися вперед шляхом завітів.
Чого мені не вистачає?
Однієї ночі, коли я почувала надзвичайно велике занепокоєння через свій сімейний стан і, як здавалося, уповільнений розвиток, я вилила свої почуття Небесному Батькові. Я відчувала, ніби я застрягла, зовсім самотня й розгублена. Поки я молилася і розмірковувала, то отримала чітке нагадування:
“Надійся на Господа всім своїм серцем. …
Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки” (Приповісті 3:5–6).
У ту мить я зрозуміла, що ті “стежки” включали і шлях завітів.
То було нагадування, що якщо “Бог буде понад усе” у моєму житті, як навчав Президент Рассел М. Нельсон1, Він спрямує мене до Христа і надасть мені духовних сил, обіцяних благословень і можливість вічно розвиватися.
Прямувати до Христа
Старійшина Марвін Дж. Ештон (1915–1994), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Встановлюйте цілі. … Але не впадайте у відчай, якщо ви не досягаєте великих перемог. Нагадуйте собі, що старання можуть мати більше значення, ніж кінцевий результат”2.
Довгий час я зосереджувалася лише на моїх мріях про шлюб і на тому, що мені не “не вдалося” укласти цей завіт. Я забула про значення завітів, які я вже уклала, і як ті завіти допомагали мені йти до Христа.
Я забула, якими чудовими є мої обставини. Зараз, оскільки я не маю дітей і багатьох домашніх обов’язків, у мене є час, щоб розвивати більше навичок, які допоможуть в майбутньому. Я можу віддавати багато свого часу служінню іншим людям і турботі про членів свого приходу. Я можу зустрічатися з більшою кількістю людей і навчатися від них. Я маю більше часу, щоб покращувати стосунки з батьками і рідними братами й сестрами. А найважливіше, я все ще маю багато можливостей невпинно працювати над тим, щоб більше бути схожою на Спасителя.
Я зрозуміла, що якщо я все ще йду шляхом, який веде мене до Ісуса Христа, то я там, де маю бути.
Я йду вперед шляхом завітів.
Президент Нельсон також навчав, що “де б ви не знаходилися на шляху завітів, …я обіцяю вам: якщо ви будете щиро й наполегливо виконувати духовну роботу, необхідну, щоб набути надзвичайно важливої духовної навички—навчитися чути шепіт Святого Духа,—то матимете все те скерування, якого будь-коли потребуватимете у своєму житті”3.
Я знаю, що якщо мене скеровує Дух, то я буду скерована туди, де Він хоче мене бачити, а отже, де я хочу бути.
Як ми можемо невпинно розвиватися?
Якщо під час просування шляхом завітів у вас опускалися руки або вам здавалося, що ви перестали рухатися вперед, мені знайомі ваші почуття. Іноді в церкві я почувалася незатишно або не в своїй тарілці через те, що незаміжня. Я також вислухала багато добродушних жартів від родичів або членів приходу стосовно свого сімейного стану—як і багато тих з нас, хто не в шлюбі.
Але я зрозуміла, що якими б не були мої обставини, я завжди можу невпинно рухатися вперед шляхом завітів. Я можу зосереджуватися на завітах, які вже уклала і на розвитку та вічних обіцяннях, які приходять внаслідок дотримання тих завітів.
Незалежно від наших нинішніх обставин ми маємо можливість вдосконалюватися і ставати народом, який дотримується завітів,—відповідно до сподівань Господа.
Так само як Господь радив Еммі Сміт, ми можемо “відкласти те, що від цього світу, і прагнути того, що від кращого” та міцно триматися за свої завіти з Богом (Учення і Завіти 25:10).
У шлюбі чи самотні, з дітьми чи без дітей—усі ми можемо просуватися шляхом завітів, якщо дотримуємося Його поради, любимо і служимо іншим, бачимо наявні благословення, відчуваємо і висловлюємо вдячність, визнаємо, що наше бачення є необхідним для побудови царства Божого, виконуємо сімейно-історичну роботу, звеличуємо свої покликання, намагаємося завжди бути гідними відвідування храму і допомагаємо іншим також залишатися на шляху.
Я знаю, що невпинно рухаючись вперед і усвідомлюючи важливість наших завітів та духовної сили, яку вони дають, ми можемо підготувати себе (і світ) до того часу, коли Спаситель прийде знову і ми будемо навіть краще підготовлені до отримання майбутніх обіцяних благословень.