Новий Завіт у контексті
Погляди юдеїв на воскресіння
Вчення про воскресіння може дати нам надію на майбутнє, а також стимул жити праведно зараз.
Воскресіння означає, що Бог воскресив мертвих до життя, “щоб вони стали безсмертними, з тілом із плоті та кісток”1 . Розуміння різних стародавніх вірувань про воскресіння може допомогти нам краще цінувати силу стародавніх християнських вчень стосовно цієї теми, а також те, наскільки вони були унікальними та побудованими на раніше прийнятих ідеях.
Різноманіття ідей про життя після смерті
Багато хто за часів Ісуса не погоджувався з ідеєю загробного життя, а вважав, що мертві просто перестають існувати. Деякі з тих, хто дійсно вірив у життя після смерті, думали, що виживає лише дух, і розглядали потойбічне життя як примарне царство, до якого вирушать усі люди, незалежно від їхніх смертних вчинків. Це царство називали різними назвами, зокрема Шеол, Геєна та Аїд2.
Воскресіння в юдейських писаннях
Стародавні джерела показують, що юдеї часів Ісуса мали різні припущення щодо долі фізичного тіла після смерті. Як писав юдейський історик Йосиф Флавій, фарисеї навчали, що праведні “матимуть силу воскреснути й жити знову”3, тоді як саддукеї вірили, що “душі вмирають разом з тілами”4 . Ісус та Його перші учні знали про такі вірування. Дійсно, Павло описує себе як “фарисе[я], і син[а] фарисея”, а в Дії 23:6–7 записано, як спільна віра у воскресіння зробила проповідь Павла про Христа більш переконливою для фарисеїв.
Юдейські погляди на воскресіння ґрунтувалися на літературі, яку цінували юдеї, зокрема й те, що зараз є Старим Завітом. Книга Даниїла, наприклад, говорить про час, коли “багато хто з тих, що сплять у земному поросі, збудяться, одні на вічне життя, а одні на наруги, на вічну гидоту” (Даниїл 12:2). Такі явні згадки про воскресіння, хоча й рідко зустрічаються у Старому Завіті, часто писалися в часи страждань, вигнання та переслідування, демонструючи здатність вчення давати надію та втіху тим, хто страждає5.
Інший відомий юдейський текст розповідає про сімох братів-юдеїв, які померли мученицькою смертю за свою віру. Перед стратою останнього брата його мати закликала його залишатися вірним, “щоб я могла тебе в Божій милості знову мати разом з братами” (2 Maccabees 7:29, New Revised Standard Version). У цьому уривку віра у воскресіння дозволила матері та сину вірно зустріти свої випробування. Їхня віра також давала їм упевненість у тому, що у потойбічному житті не буде тілесних ран й ушкоджень.
Воскресіння в християнських і пізніших юдейських писаннях
Учення Нового Завіту про воскресіння також вселяють надію і втішають. Павло наголошував, що через воскресіння ми можемо подолати смерть, біль і втрату. Він писав святим у Коринті: “Поглинута смерть перемогою! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?” (1 Коринтянам 15:54–55).
Що відрізняло християнське вчення про воскресіння, так це вірування в те, що воскресіння стало можливим завдяки Ісусу Христу і що Він — перший з багатьох воскреслих, “первісток серед покійних” (1 Коринтянам 15:20)6.
В юдейській літературі, написаній після часів Ісуса, вірування у воскресіння вважалося важливим принципом віри7, але виникли розбіжності щодо того, де мешкатимуть воскреслі істоти, через який час після смерті вони воскреснуть і наскільки потойбічне життя буде схоже на смертне життя — тобто чи треба буде їсти, пити тощо8. Окрім християн та юдеїв, єдиним іншим стародавнім народом, який вірив у тілесне воскресіння, були перські зороастрійці9.
Як і в давнину вчення про воскресіння може дати сучасним послідовникам Ісуса Христа надію на майбутнє, а також розраду, відвагу та стимул жити праведно в сьогоденні. Це свідчення того, що у нас є Спаситель, Який живе і любить Свій народ.