“Кожному потрібна євангелія”, Ліягона, липень 2023.
Кожному потрібна євангелія
Я планувала поїхати на місію, але після коледжу подумала, що мені не потрібно служити. Все змінилося, коли я влаштувалася на роботу і почала працювати з дівчатками, які стали жертвами насильства. Тоді я побачила, що кожному потрібна євангелія.
Загублена монета, художник Гарольд Коппінг © Providence Collection / за ліцензією від GoodSalt.com
Коли я ще дитиною була в Початковому товаристві, наші вчительки часто запитували, хто з нас збирається служити на місії повного дня. У юні роки я завжди думала, що поїду.
Моя мама своїм прикладом показувала мені, як важливо збирати Ізраїль, — вона допомагала місіонерам повного дня навчати євангелії та ділитися нею. Якось ми разом шукали домівку сестри з нашого приходу, яка певний час не ходила до церкви. Ми мало не заблукали, оскільки не знали точно, де вона живе. Замість того, щоб дратуватися, мама старанно шукала помешкання тієї сестри. Подібно до жінки з притчі про загублену монету (див. Лука 15:8–10) вона знайшла ту сестру і дуже зраділа.
Моя мама докладала всіх зусиль, виконуючи Господню роботу, не лише, коли ділилася євангелією, але й також, коли служила в інших церковних покликаннях, і це допомогло мені усвідомити, що кожен має служити Господу, навіть незначним чином.
Роки минали, я закінчила семінарію, отримала медальйон в Товаристві молодих жінок, закінчила коледж і почала працювати. Поступово відчуття пріоритетності служіння на місії повного дня відступило на задній план. І хоча я залишалася активною і звеличувала свої церковні покликання, я казала собі: “Нічого страшного, якщо я не буду служити на місії повного дня, оскільки для мене це не обов’язково. Я — сестра і можу служити Господу багатьма іншими способами”.
Що змусило мене змінити свою думку
Коли мені було 22 роки, я мала нагоду працювати в центрі, де служила дівчаткам, які стали жертвами насильства та були обділені увагою батьків. Мені було їх дуже шкода. Я бачила, що насильство розбило їм серце і зруйнувало в них любов до самих себе. Деякі з них намагалися покінчити життя самогубством. Інші вже нікому не хотіли довіряти. Багато з них не мали у житті надії й не відчували любові Спасителя.
Я часто запитувала себе: “Чи можна було б запобігти цим випадкам насильства? А якби їхні кривдники отримали євангелію? А якби їхні батьки стали членами Церкви до того, як ці дівчатка народилися?” Я зрозуміла, що ці дівчатка могли б і не зазнати цих випробувань, якби їхні батьки та кривдники отримали євангелію і жили за нею.
Розмірковування над цими питаннями і робота в центрі допомогли мені побачити, що всім людям потрібна євангелія. Так само, як військо Геламана у Книзі Мормона боролося за те, щоб захистити свою віру й сім’ї, Господу потрібні місіонери повного дня, щоб ділитися Його євангелією і захищати Його царство.
Досвід, здобутий під час роботи з дівчатками в тому центрі, надихнув мене іти шляхом, на якому Господь хотів мене бачити. Я вирішила, що мені необхідно приєднатися до Господньої армії місіонерів. Він побачив це бажання, і мене було покликано служити в Філіппінській Кауаянській місії.
Служіння на місії
Під час місії я бачила, як люди змінюються, вивчаючи євангелію. Я навчала людей, які не знали, як пробачити, які курили і вживали алкоголь, які були гордовитими, які не знали, як молитися. Завдяки євангелії вони облишили свої старі шляхи, аби стати гідними того, що пообіцяв Бог — вічного життя.
Завдяки Спасителевій Спокуті я дізналася, що кожен може стати на тісну і вузьку путь або повернутися на неї, якщо покається. Євангелія Ісуса Христа допоможе нам змінюватися і розвиватися в напрямку досконалості та бути гідними великих благословень, які Небесний Батько підготував для нас. Цими змінами можуть бути перетворення суму на радість, хаосу на мир, гніву на прощення, слабкості на силу, ненависті на любов.
Для мене великим благословенням є членство в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Євангелія Ісуса Христа допомагає мені розуміти, навіть у важких обставинах, наскільки цінною я є як дочка небесних батьків. Небесний Батько завжди втішає мене через Святого Духа. Писання є моїм дороговказом, коли я збентежена і маю потребу прийняти рішення.
Разом із сім’єю ми намагаємося витерпіти до кінця. Я вдячна за те, що одружена з чоловіком, який має священство і міцне свідчення про відновлену євангелію Ісуса Христа. Мій завіт з Господом поширюється не лише на мене, але і на мою сім’ю і на Його Царство.
Авторка живе на Філіппінах.