Як я подолав наркозалежність силою Ісуса Христа

Зображення

чоловік стоїть на перехресті

Я народився в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів, був охрищений моїм батьком у вісім років і брав активну участь в житті Церкви в юні роки. Після завершення місії моєю наступною метою в житті було знайти обрану дочку Божу, з якою я міг би одружитися в храмі.

Але я почав шукати не ті розваги і піддаватися спокусам. Я почав зустрічатися з дівчатами поза Церквою. Із часом я почав поступатися особистими стандартами й перестав бути активним членом Церкви. Врешті-решт я одружився з людиною поза Церквою, і наш шлюб згодом закінчився розлученням.

Я продовжував піддаватися спокусам. Глибоко в душі я все ще мав свідчення й хотів укласти храмовий шлюб, але почувався негідним тих благословень. Я втратив надію будь-коли одружитися в храмі або мати дітей, тому поховав своє почуття провини й намагався впоратися з почуттям власної нікчемності, шукаючи мирського щастя.

Однієї ночі, коли мені було вже за тридцять, мене охопило почуття провини за всі мої моральні гріхи. Я упав на коліна й волав до Господа, відчуваючи смуток для Бога за вчинені гріхи. Я пообіцяв жити за законом цнотливості й змінив свою поведінку.

Але то було не єдине моє випробування. Наступні сім років я прожив, занурившись у глибини наркоманії.

Я відчував себе абсолютно самотнім і потрапив у пастку хімічної залежності. Відчуваючи нестерпний біль у голові, серці й тілі, я багато разів був на межі смерті. Я втратив будь-яку надію будь-коли звільнитися від ланцюгів залежності й депресії, що мене обтяжували.

Одного разу я опинився на роздоріжжі; мені потрібно було вирішити, чи продовжуватиму я жалюгідне життя наркомана, намагаючись вижити на вулиці. Але я знав, що таке рішення неодмінно призведе мене до смерті. Я розумів, що якщо прийму інше рішення, то мені потрібно буде змінити своє життя й повернутися до Ісуса Христа.

Я сидів у своїй автівці, цілком поглинутий виснажливим страхом. Я тримав у руках телефон і, не відводячи очей, дивився на номер батька. Моя душа так змучилася, а на серці було так важко, що мені не вистачало сил навіть вимовити слова. Я відчував, що якщо зателефоную та попрошу про допомогу, то виберу життя, а якщо ні, то напевно виберу смерть і прокляття.

Більше години я збирав усю свою сміливість, щоб нарешті зателефонувати батькові й запитати, чи можна мені приїхати. Коли я приїхав, у нас із батьками відбулася довга розмова, після якої батько запропонував дати мені благословення священства.

Я прийняв пропозицію і сів, відчуваючи справжнє смирення й щире каяття. Я виявив свою віру в силу Божу та Його священство. Я справді шукав допомоги свого Небесного Батька. Під час благословення мої думки зверталися до Нього, благаючи, щоб Він благословив мене силою та могутністю, аби допомогти мені подолати залежність. “Будь ласка, я більше не хочу так жити, — тихо молився я. — Будь ласка, допоможи мені вилізти з ями, у якій я опинився. Будь ласка, допоможи мені, бо я не можу зробити це сам”.

Руки мого батька тремтіли, коли він говорив із силою та переконанням, даючи благословення священства. Він сказав, що Сатана доклав величезних зусиль, аби не дати мені розкрити мій великий потенціал. Я відчував, що мої рішення також заважають мені благословляти й підтримувати інших, кому могли б стати в нагоді мій праведний приклад і вплив. У благословенні також неодноразово згадувалося про те, що я можу подолати свої залежності.

Я знав, що немає такого гріха, від якого я не зміг би очиститися. Президент Бойд К. Пекер (1924–2015 рр.) навчав:

“Я не знаю жодного гріха, пов’язаного з моральними нормами, за який ми не могли б отримати прощення… Формула викладена цими словами:

“Ось, хто покаявся у своїх гріхах, того прощено, і Я, Господь, не пам’ятаю їх більше.

По цьому ви можете знати, чи покаялася людина у своїх гріхах — ось, вона зізнається в них і полишить їх” (Учення і Завіти 58:42–43)”¹.

У благословенні, яке дав мені мій батько, мені також було надано владу й силу подолати мої страждання. Я знаю, що батько відчував справжнє натхнення й говорив від імені Бога.

Коли благословення закінчилося, я встав і обняв батька. Ми довго стояли, обійнявшись. Мама приєдналася до нас, обійнявши нас обох, а я ридав і схлипував у татове плече, відчуваючи в серці величезну любов і вдячність, що мене переповнювали.

Усі мої почуття безнадії розтанули. Я почав відчувати, як зникають фізичний потяг до наркотиків і тяжка хмара депресії та неповноцінності, що так довго переслідували мене. До мене миттєво повернулися смак життя та бажання жити і скористатися всіма можливостями для радості, які були б у мене, якби я вибрав правильний шлях і підкорився волі мого Небесного Батька. Я хотів жити за зразком, якого дотримувався Ісус Христос в усьому: “Не Моя, а Твоя нехай станеться воля” (Лука 22:42).

Я з новою рішучістю й силою продовжив шлях до Небесного Батька та Ісуса Христа.

Через деякий час ворог повернувся до своїх спокус: дехто із моїх близьких постійно пропонував мене піти випити з ним. Він тиснув на мене брехнею про те, що випивка не є великою проблемою, якщо ти не алкоголік. Я відчував внутрішню боротьбу: з одного боку, я хотів зберегти стосунки й спільну мову з тією людиною, але з іншого боку, я бажав показати Небесному Батькові свою любов і вдячність, дотримуючись Слова мудрості. Поки я боровся із цими думками, мій телефон задзвонив і засвітився на всю кімнату. Я пішов подивитися, що це було: сповіщення з фейсбука із цитатою з виступу Президента Томаса С. Монсона “Принципи і обіцяння”:

“У Слові мудрості… даються конкретні настанови щодо їжі, яку ми споживаємо, і міститься заборона вживати речовини, які є шкідливими для нашого тіла.

Людям, які послушні Господнім заповідям, і віддано дотримуються Слова мудрості, обіцяні конкретні благословення, серед яких гарне здоров’я і збільшення фізичної витривалості [див. Учення і Завіти 89:18–21]”².

Я свідчу, що Небесний Батько вважав за потрібне дати мені саме це послання саме тоді, коли я боровся. Хоча відповіді не завжди приходять прямо й ми завжди повинні прагнути дотримуватися заповідей, я був вдячний за це благословення. Я знав, яким має бути моє рішення і яким курсом мені потрібно йти у своєму житті. Мені потрібно було сповідатися, залишити свої гріхи й продовжувати відвертатися від усякого нечестя. Мені потрібно було освятитися силою Ісуса Христа та Його Спокути. Я зрозумів, що “це життя є часом для [мене] підготуватися до зустрічі з Богом” (Алма 34:32) і “випробувати [себе], щоб побачити, чи робитиму [я] все, що Господь Бог [мій] накаже [мені]” (Авраам 3:25). Я зрозумів, що настав час подолати свої фізичні залежності, поки я ще перебуваю в смертному тілі. І я зрозумів, що мені потрібно показати Небесному Батькові могутню зміну в серці (див. Мосія 5:2; див. також Алма 5:12–14) і “вже не мати бажання чинити зло, але постійно чинити добро” (Мосія 5:2).

Завдяки покаянню (яке включало зустрічі з моїми провідниками священства), за яким слідувало кожне праведне рішення, прийняте мною з того часу, я відкрив для себе двері небес і дозволив Небесному Батькові вилити на мене Свої благословення.

Через кілька місяців після того, як відбулися зміни в моєму серці, в моєму житті з’явилася майбутня дружина, Малайна, і почалися наші побачення. Я відчував вдячність за те, що тепер був готовий до нашого спільного майбутнього. Зустрічі з Малайною були справді схожі на казкову мрію, що здійснилася! Нам обом було боляче від минулих стосунків, і ми знайшли любов і розуміння один в одному. Ми обоє всім серцем хотіли бути гідними храмового шлюбу. Через шість місяців після того, як ми почали зустрічатися, нас запечатали в храмі Сіетла, штат Вашингтон.

Небесний Батько благословив мене люблячою дружиною, яка розуміє, що таке сила Спокути Ісуса Христа, й що означає очиститися через покаяння. Малайна любить мене таким, яким я є сьогодні, а не за помилки мого минулого. Її особисте свідчення і любов до Спасителя постійно дає мені силу й бажання повністю досягнути мети мого сотворіння. Вона справді є саме тією супутницею, про яку я завжди мріяв, і разом ми були благословенні двома дітьми.

Мені здається дивовижним, наскільки моє життя змінилося на краще лише за кілька років. Це диво, що я піднявся з тієї прірви, у якій опинився, до того стану, у якому я є зараз. Моє особисте свідчення в тому, що завдяки щирому покаянню і вірі в Ісуса Христа — все можливо! Я є живим свідченням цього.