Як я змінила свій підхід до отримання свідчення

Кожен, хто дивився на мене збоку, назвав би мене “активною” в Церкві, але я все ще не знала, чи є Церква істинною. Однак я дійсно хотіла знати.

Тож я прийняла рішення служити на місії. Я помилково думала, що, будучи місіонеркою, маю більші шанси отримати відповіді від Бога. Я так само не дуже старанно молилася або навчалася, утім невдовзі отримала своє призначення.

На початку місії мені було важко відчувати Духа, адже я докладала зусиль лише впівсили, а навчання під час пандемії відбувалося онлайн. Але потім я приїхала на навчання в центр підготовки місіонерів. І проведений там час став одним з найдуховніших періодів мого життя. Уперше в мені зародилося маленьке зернятко справжньої віри.

І от я приїхала на місію. Початок був важким. Я відчувала, що втратила те маленьке зернятко віри, яке здобула.

Одного дня я плакала, а потім з пам’яті виринув один спогад. Мій тато завжди запитував у мене, як минув день у школі, а я завжди відповідала, що було нудно. А він зазвичай казав: “Знаєш, це тому, що ти його зробила нудним. Якщо ти хочеш, щоб у школі було цікаво, зроби своє навчання цікавим”. Я зрозуміла, що можу або найефективніше розпорядитися своїм часом протягом служіння на місії, якщо навчатимусь і зростатиму, або можу бути нещасною.

Тож я щиро, як ніколи, молилася Небесному Батькові й казала, що буду докладати зусиль і зміню своє ставлення. Після цього у мене була мотивація, щоб докласти нових зусиль. Я почала по-справжньому навчатися, молитися та розмірковувати, і з часом той проблиск свідчення повернувся і воно продовжувало зростати. Я була менш пригнічена і почала знаходити радість у євангелії.

Коли вас гнітить думка про те, що ваша віра не зростає, ви можете сумніватися, чи Бог поруч і чи Він дбає про вас. Але я зрозуміла, що Він завжди з нами і допомагатиме зміцнювати нашу віру й свідчення, якщо ми візьмемо на себе відповідальність і докладатимемо зусиль (див. Мороній 10:4).

Старійшина Роберт Д. Хейлз (1932–2017), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “Хоча й не існує точної формули, за якою кожен з нас отримує свідчення, однак, здається, простежується чітка закономірність”¹ . Складовими цієї моделі є щире бажання пізнати істину, молитва, готовність служити там, куди покличуть, намагання бути слухняними, вивчення Писань і застосування їх у нашому житті та наявність смирення.

Я б ніколи не зміцнила віру, якби не змінила свого ставлення, не діяла за цим зразком і не прагнула би усім своїм серцем налагодити стосунки з Небесним Батьком та Ісусом Христом. Коли я зробила ті зміни, то почала отримувати відповіді та вірити в істини.

Сестра Ребека Л. Крейвен, друга радниця в генеральному президентстві Товариства молодих жінок, нещодавно сказала: “Бути учнем Ісуса Христа означає більше, ніж просто сподіватися чи вірувати. … Це потребує від нас [вчинків]”² . Я відкрила для себе істинність цих слів: те, що вкладеш у євангелію, те й отримаєш.

Для оточуючих мій рівень активності в Церкві, ймовірно, залишається таким, яким був завжди. Однак у моєму серці сталася зміна — змінилась моя відданість євангелії. І завдяки цьому змінилося все.