Монета в роті рибини

Чому лише Матвій включив це диво до свого літопису про Господнє служіння? Чи тому, що Матвій, будучи збирачем податків, по-особливому відчував особистий зв’язок з цією ситуацією? Чи тому, що Матвій був родом з Капернаума, де все це відбувалося? Або для того, щоб показати ще один приклад дивовижної сили Ісуса Христа наказувати не лише стихіям (див. Maтвій 8:23–27), але також і рибі в морі? (див. Буття 1:28).

Розмірковуючи над цими віршами, ми багато чого дізнаємося з того, яку відповідь дав Спаситель своєму апостолу Петру. Більшість із див, здійснених Ісусом Христом, були божественними актами заради благословення інших людей. Утім, як здається, це чудо мало на меті допомогти Петру та іншим апостолам підготуватися в майбутньому стати провідниками в царстві. Словом і ділом Ісус навчав про Свою сутність — що Він був Сином Божим; про Свою силу розпізнавати — Він знав, що Петро щойно сказав збирачам податків; про Своє “приголомшуєче всезнання”, оскільки Він точно знав, де буде певна рибина¹; і про Своє бажання ніколи без потреби не спокушати слабких вірою і не ставати для них каменем спотикання (див. 1 Коринтянам 8:9–10; 9:22).

Один з апостолів останніх днів красномовно описує це диво як таке, що дозволило Ісусові “чудесним чином підтвердити Петрові Своє божественне Синівство. Він зараз буде вершити незвичайне і неповторне диво, не схоже на жодне з тих, які Він уже здійснив своєю рукою. Він заплатить податок, якого не завинив, грішми, яких не заробив, аби заспокоїти тих, кого вважав за краще не спокушати”².

Щорічний храмовий податок, або данина, складався з двох драхм, тобто півшекеля, і мав сплачуватися кожним дорослим чоловіком в Ізраїлі, хоча священники й рабини зазвичай звільняли себе від цього. Мета цього податку — утримання храму та його роботи. Це був релігійний обов’язок, а не вимога уряду.

За часів Мойсея цей податок називався “грошима спокути”. Якщо хтось і звільнявся від цього податку, то це Сам Месія, Який викупив гріхи всіх людей³ . Утім попри поспіхом узяте Петром зобов’язання перед збирачами податку, Господь, замість того, щоб дорікнути йому, виклав важливий урок.

Як часто траплялося, Ісус навчав, спочатку поставивши запитання, які спонукали до роздумів. Ці запитання також давали зрозуміти Петрові, що Господь не підлягав обкладанню податком, оскільки він був Сином Божим, а храм — це дім Батька і Сина. Однак, будучи неперевершено покірливим, Він підтримав зобов’язання, дане Його апостолом, і допоміг йому зрозуміти, що зараз не час марно когось спокушати. Хоча так легко було здобути півшекеля у звичайний спосіб, Він скористався цією нагодою, щоб зміцнити віру Свого апостола, демонструючи Петру Свою дивовижну владу наказувати навіть рибам у морі.

Поміркуйте над цими уроками, засвоєними Петром та іншими апостолами, й тим, як вони стосуються нас:

1. Петро зрозумів, що Ісус Христос знає всі його думки. Перш ніж Петро заговорив, Ісус уже знав, що Петро сказав тим, хто прийшов збирати податок. Пізніше Петро застосував цей самий дар проникливості, коли Ананія і Сапфіра збрехали про свої пожертвування (див. Дії 5:1–11).

2. Ісус навчав, що якими б не були матеріальні чи фінансові вимоги, Господь знайде спосіб для просування Своєї роботи вперед: чи за допомогою дива, чи використовуючи мирські засоби.

Зображення

відкрита валіза з грошима й іншими предметами в ній

Сучасним прикладом “монети в рибині” є подорож Бригама Янга і Гебера С. Кімбола диліжансом через штати Індіана та Огайо, коли вони їхали на місію до Англії. На початку подорожі в них було 13,5 долара, й вони не сподівалися, що далеко заїдуть диліжансом, але на кожній зупинці, коли Бригам брав валізу, то дивовижним чином знаходив там гроші, які необхідно було заплатити за проїзд до наступної зупинки⁴ . Коли вони прибули, то сплачена сума складала 87 доларів. Як записано в щоденнику Першого Президентства в 1860 році, “[Бригам Янг] брав валізу й на превеликий подив знаходив у ній певну суму [грошей]; і навіть досі він не знає, як вони туди потрапляли, якщо тільки їх туди не клав якийсь невидимий посланець з небесного світу, щоб сприяти проповідуванню євангелії”⁵.

3. За необхідності Господь буде здійснювати чудеса, аби виконувати обіцяння, дані провідникам Своєї Церкви. У 1967 році Президент Спенсер В. Кімбол пообіцяв, що якщо члени Церкви будуть виконувати свою частину, Залізна завіса в Європі й Бамбукова завіса в Азії впадуть, даючи можливість успішно здійснювати місіонерську роботу по всьому світу⁶. У той час вірогідність цього здавалася дуже віддаленою, немислимою й навіть надуманою. Утім за два десятиліття ці стіни дійсно несподівано повалилися, саме дивовижним чином.

4. Хоча як учні Христа ми можемо знати, що маємо рацію, бувають випадки, коли наполягання або вимога, щоб інші визнали нашу правоту, просто спричинить непотрібну образу. А ще гірше, це може стати каменем спотикання для духовного зростання певної людини.

Чудовим прикладом такої лагідності й небажання стати каменем спотикання є випадок з життя президента Джеймса Е. Фауста (1920–2007), колишнього радника в Першому Президентстві. “Його син Маркус розповідав … про те, як вони разом пішли до храму в Вашингтоні, округа Колумбія, щоб узяти участь у храмовій сесії [ендаументу]. Коли президент Фауст пред’явив свою рекомендацію, щоб увійти до храму — вона була особливого взірця, який використовували для генеральних авторитетів, — храмовий працівник не впізнав його, не розпізнав рекомендацію і не дозволив йому увійти. Замість того, щоб поставити того чоловіка у незручне становище, сказавши йому, ким є, батько ввічливо вибачився, і ми пішли”⁷.

Я вдячний за розповідь про монету в рибині, що міститься в Євангелії від Матвія. Петро, який був рибалкою з усіма притаманними людям рисами, дуже імпульсивний, ще раз став свідком дива, пов’язаного з риболовлею⁸. Це дає надію, що Господь також допоможе нам зростати попри наші помилки. Як і Петро, ми будемо навчатися з прикладу нашого Вчителя, Який був терплячим до помилок, і покірливим, попри те, що мав усю владу.

Як і апостоли давнини, приймаймо Господа як Сина Божого, вірячи в те, що дивовижним чином Він може надати нам засоби для виконання Його цілей. А в нашому служінні та стосунках з іншими, вдумливо зважуймо кожне слово і вчинок, які можуть стати каменем спотикання, особливо для тих, у кого слабка віра.