Те, чого я не очікувала

У старших класах школи я почала зустрічатися з хлопцем, який не подобався моїй сім’ї. Згодом я стала вороже ставитися до своїх братів і сестер і ненавиділа батьків, оскільки вони виявляли свою незгоду. На жаль, я була впевнена в тому, що вони не знають, що для мене є добрим. Лише я це знала. Як вони можуть виявляти своє незадоволення моїм хлопцем? Так, іноді він казав мені жахливі речі. Але я була впевнена, що він робить мені боляче, бо любить мене. Я відчувала, що ніхто більше по-справжньому не турбується про мене.

Такі образливі стосунки змінили мої почуття і сприйняття. Спочатку я сердилася на всіх, а потім була незадоволена собою. Я не ходила до церкви, уникала всіх, хто по-справжньому любив мене, і ухилялася від усього духовного, особливо хорошої музики. Я всім завдавала болю, хоча й не розуміла цього.

Коли я таким чином боролася зі своїм життям і всіма навколо мене, моя вчителька музики по класу скрипки попросила у мене допомоги. Вона була музичним провідником у Початковому товаристві у своєму приході, де планувалося використання пісень Початкового товариства на причасних зборах. Моя вчителька запитала, чи не погоджуся я акомпанувати на скрипці під час виконання декількох пісень. Я не хотіла, але погодилася. Коли вона дала мені ноти, я проглянула назви. Останньою була пісня “Я Божеє дитя” (Гімни, № 186).

Я не була в захваті, бо знала силу музики. Однак я почала вивчати пісні, у той же час роблячи все можливе, щоб відігнати Духа: я думала про те, як ненавиджу свою сім’ю, намагалася не думати про пісні, коли не грала.

Коли нарешті настала неділя виконання цієї програми, я не могла дочекатися, коли вона закінчиться. Під час програми я намагалася не зважати на Духа, але настав час для заключного гімну, і моя вчителька зробила те, чого я не очікувала. Вона повернулася і запросила все зібрання приєднатися до співу.

Я поклала смичок на струни скрипки й заграла першу ноту. Дух вразив мене з такою силою, що по щоках побігли сльози ще до того, як я зіграла другий рядок. Дух наказав мені слухати слова й пам’ятати, що я Боже дитя, завжди буду для Нього особливою і мені не потрібен хлопець, який ображає мене. Мені потрібен Він.

Звук усіх тих голосів—молодих і старих,—які співали прості слова гімну, допомагали почути і зрозуміти Його слова, слова моєї сім’ї і слова провідників Церкви. Музика була моєю слабкістю. Небесний Батько знав, що музика—це дорога до мого серця. Саме я потребувала змін, а не моя сім’я.

Господь знає і розуміє силу музики (див. УЗ 25:12). Вона може нас підносити й відкривати для духа наше серце й розум. Я завжди буду вдячна за музику і за дух, який вона й досі несе в моє життя.