Програма комор єпископів після 75 років свого функціонування набуває свого поширення в усьому світі

Коли Глену Л. Радду було 16 років, він за вказівкою свого батька перевіз майже 400 кг курятини до комори єпископів Піонерського колу в центрі Солт-Лейк-Сіті.

Він дивився, як важкий вантаж піднімали на платформу знайомої споруди. Він чув про те, що відбувалося всередині її, але ніколи не бачив на власні очі. Він знав обставини життя багатьох сімей у його колі. Велика депресія залишила батьків більшості його друзів без роботи.

Але того дня він побачив, що ж насправді відбувається. “Я знав, що ми допомагали бідним, нужденним людям”,—пригадує старійшина Радд, колишній сімдесятник, який 25 років керував комплексом Площа Благополуччя, що став наступником тієї першої комори.

Ще юнаком він побачив, що в пік Депресії, коли майже 70% чоловіків у його колі не мали роботи, Церква надавала допомогу. У коморі було вугілля і дрова, там розташовувалася майстерня, консервний завод і швальня, і там були продукти, багато з яких були пожертвувані людьми, в тому числі його батьком, власником птахопереробної фабрики.

19 серпня 2007 року відзначило 75-ту річницю відкриття тієї комори—першої в Церкві. Сьогодні Церква утримує 108 комор у Спо-лучених Штатах і Канаді і ще 29 у Латинській Америці. Вони розташовані в: Аргентині, Бразилії, Чилі, Колумбії, Домініканській Республіці, Еквадорі, Сальвадорі, Гватемалі, Гондурасі, Мексиці, Парагваї, Перу, Уругваї та Венесуелі.

Крім того, Церква утримує 285 центрів допомоги у працевлаштуванні, 44 “крамниці бережливості” Дезерет Індастріз і 100 центрів сприяння складання домашніх запасів по світу. Згідно з інформацією, наданою Службою благополуччя, в 2006 році члени Церкви пожертвували 623153 дні праці в установах програми благополуччя, а 239410 чоловік у світі пройшли навчання і отримали роботу завдяки зусиллям зі сприяння працевлаштуванню.

“Я проходив тут тисячі разів,—сказав старійшина Радд, кажучи про першу комору Церкви та її значення.—Я завжди по-особливому ставився до неї. З неї все почалося”.

Комора була заснована на початку 1932 року, коли тодішній президент колу (а згодом 11-й Президент Церкви) Гарольд Б. Лі (1899–1973) і його радники зустрілися з єпископами Піонерського колу. “Після плідного обговорення було вирішено, що їм краще щось зробити і зробити це швидко,—сказав старійшина Радд.—Було вирішено, що вони побудують комору і навчаться наповнювати її”.

Провідники колу отримали дозвіл на безкоштовне використання будівлі на Пірпонт-Авеню, і волонтери підготували цю будівлю. Члени Піонерського колу постили в день офіційного відкриття і принесли до комори свої пожертвування.

“Цікаво було те, що на момент її завершення там було достатньо пожертвуваних продуктів та інших предметів, щоб наповнити комору,—писав старійшина Радд про комору.—Крім того, в усьому колі панував дух, якого раніше ніколи не було—дух справжньої братерської любові”.

Комора, що мала такі ж функції, як і перші офіси десятини, діяла за тими ж принципами, що і сучасні комори святих останніх днів. “Кожен мав працювати. То було метою Церкви—допомогти всім людям допомогти собі”,—сказав старійшина Радд.

Старійшина Радд зазначив, що оскільки ціни на товари були дуже низькими в 30-х роках, багато фермерів не могли наймати помічників і більшість збирали те, що могли зібрати, а решту залишали гнити. Керівники комори, включаючи радника Президента Лі Пола С. Чайлда і завідуючого, єпископа Джессі М. Дрюрі, доручали Фреду Дж. Хіту й іншим безробітним чоловікам зв’язуватися з такими фермерами, і багатьох направляли на ферми уздовж гряди Васатчів і аж до Айдахо, щоб збирати врожаї, якими потім ділилися з волонтерами.

До комори прибували фургони, повні овочів і фруктів та інших продуктів. Старійшина Радд пригадує, що багато продукції консервувалося.

Він сказав, що в якийсь момент на верхньому рівні комори було стільки цибулі (якої жертвували вдосталь) і консервації, що почала прогинатися стеля. Аби стеля не рухнула, її підперли балками. Ци- булю обмінювали на інші речі першої потреби. З комори надавалася допомога. Як він каже, нікого не відправляли з порожніми руками.

Невдовзі Солт-Лейкський кіл попросив дозволу долучитися до програми комори Піонерського колу, і через 4 роки комора переїхала до більшого приміщення. В колах Мюррей та Ліберті були засновані інші комори. Крім того, в кожному з 6 колів, які діяли тоді в Долині Солоного озера, були засновані офіси, що відповідали за працевлаштування.

“[Комора Піонерського колу] стала прообразом усіх інших комор,—сказав старійшина Радд, —включаючи великі комори, побудовані Генеральним комітетом благополуччя в 1938 і 1939 рр., розташованих в місці, що відтоді називається Площею Благополуччя”.

Адаптовано з газети Church News, від 25 серпня 2007 р.