Урок у Товаристві допомоги, що змінив нашу сім’ю

Я помітила, як поступово змінювалася поведінка нашого сина Джейкоба, коли він перейшов до середніх класів школи (імена змінено). Він був хорошим юнаком, але іноді ставав грубим і бунтівним. Він надто багато часу приділяв телевізору, відеоіграм та Інтернету. Він постійно з нами сварився, коли ми просили його вчити уроки, прибирати в кімнаті й робити якусь хатню роботу. Таке ж відбувалося і з нашими старшими дітьми, коли вони ставали підлітками, але я відчувала, що цього разу все серйозніше. З особистого болісного досвіду я знала, як діти відходять від Церкви, коли дорослішають. Я гаряче молилася, щоб знати, як захистити нашого наймолодшого сина й наш дім від впливу зла, що панує у світі.

Звичайно ж, я не сподівалася на чудо тієї неділі в листопаді, коли сиділа в останньому ряду на уроці Товариства допомоги. Сестра Рендалл, радник у президентстві Товариства допомоги, оголосила, що темою уроку буде вивчення Писань, і мене охопило почуття глибокої провини, коли я подумала про свою сім’ю. “Ще один урок про вивчення Писань,—подумала я.—Але ж я роблю все, що можу”.

Мій чоловік є хорошим чоловіком і батьком, який завжди ніжно любив свою сім’ю, але не переймався сімейним вивченням Писань. Ми з дітьми молилися і намагалися регулярно проводити домашні сімейні вечори. Але кожного разу коли я пропонувала вивчати Писання всією сім’єю, він відмовлявся навіть говорити на цю тему. Оскільки я відчувала, наскільки це важливо, то читала Писання з кожною дитиною ввечері до того, як вони лягали спати. Я не знала, що ще можу зробити.

Однак останнім часом, кожного разу, коли я приходила читати Писання з Джейкобом, він усе частіше казав: “Ой, не зараз. Я дуже стомився [або чимось зайнятий; у нього були сотні виправдань]. Я почитаю сам”. Кожного разу, коли ми не читали Писання разом і вранці я запитувала, чи він читав їх сам, то Джейкоб завжди відповідав, що якось “забув” про це. Я не знала, як можу переконати його вивчати Писання, якщо він чув, що батько в сусідній кімнаті дивиться телевізор.

Коли сестра Рендалл почала урок, то я сподівалася почути ще одну історію про те як “взірцева сім’я” любить вивчення Писань. Замість цього сестра Рендалл почала розповідати історію зі Старого Завіту: “У книзі Числа 21 розповідається про огненних змій, які напали на ізраїльтян по дорозі до обіцяної землі. Багато людей були покусані зміями й померли. Вигляд такого великого знищення змусив ізраїльтян покаятися, і вони попросили Мойсея молитися, щоб Господь забрав змій і зцілив людей”.

В уяві я побачила свою сім’ю, яка йде дорогою життя, і раптом на неї нападають огненні змії у вигляді зла, яке оточує нас в останні дні: злочинність, наркотики, порнографія, аморальність. Я відчула себе такою ж безпомічною, як і ізраїльтяни.

Сестра Рендалл пояснила, як Господь наказав Мойсею зробити мідяного змія (символ Христа) і прикріпити його до жердини. Мойсей пообіцяв народові, що кожен, кого вкусила змія, має лише подивитися на мідяного змія, і той житиме. Незважаючи на простоту обіцяння, як розповідає Алма, “було багато таких, які закам’яніли так, що не хотіли дивитися, тому вони гинули. Тож причиною того, що вони не хотіли дивитися, було те, що вони не вірили, що це може вилікувати їх” (Алма 33:20).

Сестра Рендалл сказала нам, що хоча у наші дні огненні змії набувають іншої форми, ми також можемо дивитися на Христа і мати спасіння. У наші дні пророки кажуть нам читати Писання щоденно як сім’єю, так і індивідуально, молитися сім’єю й індивідуально, ходити на церковні збори, платити десятину, каятися, бути гідними відвідування храму й проводити домашні сімейні вечори. Це спосіб, у який ми можемо дивитися на Христа і зцілюватися.

На перший погляд цей спосіб здається надто простим і не зможе захистити нас від щоденних спокус життя. Але сказане сестрою Рендалл зворушило моє серце, і я відчула, як Господь промовляє до мене її вустами. Я усвідомила, що це було питання віри. Чи вірила я по-справжньому словам сучасних пророків і апостолів, чи відверталася від мідяного змія, як і багато ізраїльтян?

З церкви я пішла додому з твердим рішенням допомогти своїй сім’ї зміцнитися за допомогою сімейної молитви й вивчення Писань. Протягом тижнів я молилася, щоб серце мого чоловіка пом’якшилося. Я постилася. Я провела особливий домашній сімейний вечір і запросила на нього малоактивного одруженого сина, який прийшов зі своєю сім’єю. Ми дізналися про Мойсея і огненних змій. Зрештою, одного вечора я запитала свого чоловіка, чи можемо ми з нового року вивчати Писання всією сім’єю. І в перший день нового року він почав скликати нас на щоденне вивчення Писань.

Звичайно ж, наша сім’я не стала досконалою за один день, але я вражена тим, наскільки покращилася атмосфера в нашому домі. Суперечок стало менше, а дух лагідності став сильнішим. Я рідко втрачала самоконтроль і не падала духом. Мої стосунки з чоловіком і Господом стали настільки близькими, що я була просто вражена. Однак найбільше змінилася поведінка Джейкоба. Він почав нагадувати всім нам, що ми повинні вивчати Писання, і залюбки читав, коли до нього доходила черга.

Я по-новому усвідомила, наскільки мудро йти за пророками й покладатися на їхні обіцяння. У мене є свідчення про істинність таких слів президента Джеймса Е. Фауста, другого радника у Першому Президентстві: “Іноді батькам сім’ї, що живе за напруженим графіком, доводиться докладати надлюдські зусилля, щоб витягнути всіх з ліжка і зібрати на сімейну молитву й вивчення Писань. Може, ви не матимете бажання молитися, коли нарешті зберетеся разом, але винагорода буде великою, якщо ви не відступитеся”¹.